Вступ

У вирішенні економічних і соціальних задач країни велику роль відіграє будівництво та розвиток його матеріальної бази, основу якої становить промисловість будівельних матеріалів.

Зведення будівель та інженерних споруд потребує великої кількості різноманітних матеріалів, для виробництва яких Україна має досить розвинену сировину і виробничу базу. При цьому, крім природної сировини можуть бути використані також відходи виробництва, що накопичується на промислових підприємствах.

В Україні існує розгалужена мережа підготовки кадрів для будівництва.

Нині певна частина населення живе в небезпечному оточенні неміцних, недовговічних будинків і споруд. Засвідчують це катастрофи як природного, так і техногенного походження, під час яких руйнуються насамперед застарілі будівлі. Більшість будинків не витримує дії вогню при пожежах, оскільки їх опоряджено матеріалами, які мають не досить високі протипожежні властивості.

Сучасність і майбутнє потребують реконструкції старих будинків, надання їм оригінальності та виразності, застосування під час зведення будівель цікавих нестандартних вирішень як в оздобленні інтер”єрів, так і фасадів. Цього можна досягти, якщо запроваджувати в будівництво, зокрема в опорядження будинків, нові нетрадиційні матеріали і технології.

В Україні вже намітилися тенденції до зміни традиційних штукатурних розчинів, мокрих способів штукатурення більш прогресивними матеріалами і технологіями. Йдеться про сухі модифіковані будівельні суміші, високодекоративні покриття, полімермінеральні й синтетичні штукатурки, а також сухі способи опорядження поверхонь, наприклад застосування гіпсокартонних комплектних систем, високу ефективність яких засвідчує світовий та європейський досвід.

Сухі модифіковані опоряджувальні суміші мають стабільні властивості й, отже, їх застосування сприяє поліпшенню якості будівельних робіт і підвищенню продуктивномті праці, зниженню витрат на транспортування і зберігання, зменшенню витрат матеріалів під час виконання робіт. Жоден матеріал не досяг такого ступеня технологічності, виразності й простоти, як високодекоративні опоряджувальні покриття, полімермінеральні та синтетичні штукатурки.

На жаль в Україні більшим попитом користуються іноземні високодекоративні штукатурки, зокрема, так звані “венеціанські штукатурки”. Це декоративне покриття, яке імітує мармур або інші гірські породи різних малюнків, хроматичних ефектів і художніх композицій.

Вони мають позитивні робочі характеристики, високу стійкість до різних впливів, забезпечують високі адгезійні властивості й швидке висихання.

Вітчизняні будівельні організації, серед яких холдингова компанія “Київміськбуд” та її будівельні трести для опорядження житлових та громадських приміщень будинків визнають за краще застосовувати синтетичні штукатурки на зразок “Байраміксу”.

Сухі способи опорядження поверхонь існували в Україні ще за часів СРСР і називаються так не тільки тому, що не передбачають застосування мокрих процесів, а й тому, що в той час гіпсокартонні листи називалися сухою гіпсовою штукатуркою.

Головна ідея щодо використання ГКЛ при створенні архітектурного простору в інтер”єрах громадських і жилих будинків полягає не в механічному обшиванні гіпсокартоном стін і стель. Якщо в паперовому макеті архітектор втілює свій задум простору, пластики поверхні, то в гіпсокартонній обробці цей прект можна реалізувати в натурі. Невелика товщина листа дає змогу виконувати навіть нюансну пластику поверхні, надати естетичного вигляду будь-якому приміщенню.

Сьогодні в будівництві застосовують комплектні гіпсові системи, які мають безмежні можливості дизайну, високі протипожежні та звукоізоляційні властивості, різне функціональне призначення, як опоряджувальне, так і декоративно-конструктивне.

Слово “ комплект “у перекладі з латинської мови означає повний, а слово “ система “ -- ціле. Отже, “ комплектна система “ передбачає таку номенклатуру будівельних матеріалів, виробів і елементів кріплення, у разі використання якої можна досягти всеосяжного вирішення будь-якого будівельного завдання.

Завдяки інвестиціям фірми Кнауф, вкладеним у виробництво заводу “ Строймак Кнауф АО “, в Україні виготовляються доступні для споживачів будівельні матеріали високої якості. Однак технології виконання робіт із цими матеріалами мають певні особливості й потребують висококваліфікованої підготовки працівників. Значною мірою цю проблему вирішують самі виробники будівельних сухих сумішей і гіпсокартонних систем — як вітчизняні, так і іноземні. Вони створюють навчальні центри, де бажаючі під керівництвом досвідчених викладачів можуть отримати належні теоретичні знання та практичну підготовку. Проте в загальнодержавному масштабі цього недостатньо. Таку підготовку мають здійснювати професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ).

Зазнало розвитку й сучасне будівництво приватних будинків-- котеджів, позначених високим рівнем розвитку архітектурної думки в поєднанні з прогресивними будівельними технологіями і матеріалами,які по праву можна назвати будинками мріями.

Отже, історія розвитку будівництва доводить, що сучасне будівництво і архітектура — це великий простір для здійснення ідеальних проектів будівельників 21 і наступних століть.

Характеристика матеріалів

Будівельними матеріалами — називають різні за складом, структурою, формою та властивостями речовини, які застосовують безпосередньо для будівництва, споруд або виготовлення з різних збірних елементів на спеціалізованих підприємствах.

Будівельні матеріали можуть бути природними або штучними, органічними та неорганічними. Найпростіші матеріали які застосовують для виконання поліпшеної штукатурки це: цемент, пісок та вода.

Цемент — сама розповсюджена в”яжуча речовина в будівництві. Найбільш широко приміняють цемент на основі портландцементного клінкеру. Цементи виготовляють з природного мергелю відповідного хімічного складу або із суміші вапна і глини, які обпалюють в печах, які обертаються до запечення.

Сировина після обпалювання називають клінкером. При спільному помолі клінкера з гіпсом і іншими добавками отримують порошок сірого кольору — цемент.

Тонкість помолу цементу характеризується величиною залишку на ситі з сіткою встановленого стандартами і технічними умовами номеру. Тонкість помолу цементу впливає на швидкість його зхвачування і затвердіння, а також на міцність.

Цементи класифікують: по виду клінкера і речовинному складу; по міцності при затвердінні; по швидкості затвердіння; за спеціальними властивостями.

По міцності при твердінні цементи бувають:

міцні марки — 500, 600 і вище;

високої міцності марки — 500 ;

рядові-марки — 300, 400;

низькомаркові — нижче марки 300.

Для будівельних розчинів міцні і високоміцні цементи не застосовують.

По швидкості зхвачування цементи розділяють:

повільносхвачуючі — з початком зхвачування більш ніж 1 год. 30 хв. застосовують для розчинів з довгостроковим циклом транспортування і укладки в діло.

нормальнозхвачуючі — з початком зхвачування від 45 хв. до 1 год. 30 хв. використовують для всіх видів будівельних робіт де не пред”являються особливі вимоги по строкам зхвачування.

швидкозхвачуючі — з початком зхвачування менш ніж 45 хв. застосовують для розчинів з швидким циклом укладки в діло.

По швидкості твердіння цементи розділяються на:

звичайні — призначенні для всіх видів будівельних робіт, де не пред”являються особливі вимоги до швидкості твердіння розчину;

швидкотвердіючі і особливошвидкотвердіючі — використовуються для ремонтних і аварійних робіт.

Портландцемент — це гідравлічна в”яжуча речовина, результат тонкого подрібнення випаленого до спікання мергелю певного складу або штучної суміші, що складається з вапняку (75 %) і глини (25 %) , які забезпечують в утворюваному продукті переважання силікатів кальцію (70...80 %). Спечений продукт, з якого виготовляють портландцемент, називають клінкером. Найчастіше портландцемент клінкер виробляють із штучних сумішей регулюючи їхній склад і тим забезпечуючи властивості цементу. Під час помелу до клінкеру додають активні мінеральні добавки, а також інші речовини, які регулює властивості цементу (гіпс, пластифікатори).

Виробництво портландцементу полягає у приготуванні сировинної суміші, її випалюванні до спікання в клінкер, складуванні клінкеру, його розмелювання з гіпсом, мінеральними та іншими добавками. Залежно від способу приготування сировинної суміші розрізняють три способи виробництва портландцементу: сухий, мокрий та комбінований.

Гіпс – (гіпсовий камінь) це мілка кристалічна порода, колір білий, жовтуватий, міцність на стик до 30 МПа. Через високу розчинність мінералу гіпсові породи нестійкі. Використовують їх здебільшого для виготовлення гіпсових в»ядучих речовин, а також як домішки при виробництві портландцементу. Виготовляють спеціальні гіпси – модельний, медичний та інші.

Будівельний гіпс – виготовляють низькотемпературним випалюванням гіпсової породи у варильних котлах або печах. У першому випадку гіпсовий камінь спочатку розмелюють, а далі у вигляді порошку нагрівають у варильних котлах.

Існують промислові установки, в яких поєднано розмелювання та випалювання. При випалюванні у відкритих апаратах, які сполучаються з атмосферою, вода із сировини видаляється у вигляді пари, і гіпсове в»яжуче складається переважно з дрібних кристалів, містячи також певну кількість ангідриту і часточки не розкладеної сировини. На окремих заводах після випалювання гіпс повторно розмелюють. Він належить до до дрібного кристалічного різновиду гіпсової в»ядучої речовини, що збільшує водопотребу при замішуванні будівельного гіпсу водою до стандартної консистенції тіста. У затверділому стані будівельний гіпс має невисоку міцність (2…16 МПа), яка зменшується із зволоженням зразків.

Основні властивості гіпсу: тонкість помелу, водо потреба, строки тужавіння, міцність на розтяг при вигині й при стику (марка), водостійкість.

Тонкість помелу характеризується масою гіпсового в»ядучого, яка лишається в наслідок просіювання на ситі з вічками розміром 0,2 мм. Залежно від ступеня помелу розрізняють в»яжучі грубого, середнього й тонкого помелу з максимальним залишком на ситі не більш як 23,14 і 2 %.

Повітряне будівельне вапно – це продукт випалювання при температурі 1000…1200С (до видалення вуглекислого гасу) кальцієвомагнієвих, доломітизованого вапняку, крейди, черепашника, що містить не більш як 6% глинистих домішок.

Виготовляючи вапно, сировину випалюють у печах різних конструкцій: шахтних, обертових, з кип»ячим шаром, у циклово-вигрових печах у завислому стані, а також не рухомих агломераційних решітках. Найпоширенішим є випалювання в шахтних печах, які надійні в експлуатації, дають змогу використовувати різні види палива з високою економічністю.

Недопалювання чи перепалювання вапна в печі знижує його якість. Особливо небезпечним є перепалювання, оскільки тоді часточки вапна повільно гасяться, збільшуючись в об»ємі, що може призвести до утворення тріщин у штукатурці та виробах.

Мелене негашене вапно транспортують у герметично закритих металевих контейнерах або в паперових, покритих бітумом мішках. Зберігати мелене вапно можна не більше як 15 днів на сухих складах. Розчини приготовленні на будівельному вапні швидко тужавіють і тверднуть. Повітряне вапно застосовують для приготування оздоблювальних розчинів.

Пісок – сипка уламкова порода. Піски поділяються на природні та штучні.

За мінералогічним складом розрізняють кварцові, польовошпатні, карбонатні піски. Кварцові піски придатні для бетонів будь-яких класів, оскільки власна міцність кварцу дуже велика. Решту пісків, зокрема вапнякових, належить перевіряти на міцність у бетоні потрібного класу.

За походженням піски бувають яровими (гірськими), річковими та морськими. Ярові піски містять більше за решту пісків глинястих та органічних домішок, зерна переважно кутасті, що забезпечує добре зчеплення з цементним каменем. Річкові й морські піски містять менше органічних домішок, але зерна мають обкатану форму й гладеньку поверхню внаслідок перенесення водою. У морських пісках іноді є уламки вапнякових порід, черепашок, які легко руйнуються й можуть знизити міцність бетону.

Штучні піски одержують подрібненням гірських порід або супутних продуктів промисловості, наприклад металургійних шлаків.

Придатність піску для бетону визначають у лабораторних умовах за комплексом показників: істинна і насипна щільність, між зернова пусточність, вологість, вміст дрібних часточок, органічних домішок, зерновий склад і модуль крупності.

Вода – воду під час роботи використовують для приготування сумішей. Для всіх видів робіт без попередньої перевірки придатна питна вода. Річкова, озерна та вода із штучних водойм придатна також, якщо вона незабруднена в неприпустимих межах стічними викидами, солями, мастилами тощо. У морській воді у великій кількості містяться розчинні солі, сульфат іони, хлор іони.

Інструменти,пристрої,

інвентар, обладнання

При обштукатурені поверхонь особливо виконуючи невеликі обсяги робіт або працюючи в незадовільних умовах, поряд з механізованим інструментом застосовують ручні будівельні інструменти. Інструменти поділяють на такі групи: допоміжні, основні та контрольно-вимірювальні.

Допоміжні інструменти.

Допоміжні інструменти застосовуються при підготовці поверхні до оштукатурення.

Штукатурний молоток — застосовують для прибивання дранки, дерев»яних рейок до поверхні і насікання кам»яних поверхонь за допомогою троянки, скарпеля та інших інструментів.

Ножівка по дереву — допоміжні операції з підготовки поверхні.

Скарпель — застосовують для сколювання нерівностей кам”яних і бетонних поверхонь.

Бучарда — застосовується для створення шорсткості на кам”яних поверхнях під час підготовки їх під штукатурення, а також для обробки шару затверділої декоративної штукатурки.

Троянка — розчищають поглиблюють шви у цегляній кладці,а також насікають бетонні поверхні для збільшення їх шорсткості.

Скребачка — застосовується для підготовки поверхні до оштукатурення.

Торцеві гострозубці — застосовують при підготовчих операціях різання дроту.

Ніж для опоряджувальних робіт — застосовують для розрізування щілин.

Рогожна щітка — застосовують для змочування поверхні при підготовці до оштукатурення.

Основні інструменти.

Основні інструменти застосовують для виконання основних штукатурних робіт.

Штукатурна лопатка, або кельма — призначена для накидання розчину з сокола або ящика на поверхню. Кельмою можна також наносити при потребі розчин на невеликі ділянки поверхні. Штукатурна кельма має серцеподібну форму, виготовлена з листової сталі завтовшки до 1мм. До неї прикріплена дерев»яна ручка завтовшки 125мм.

Сокіл — використовують для підтримання невеликої кількості розчину на певній відстані від поверхні під час штукатурення. Соколом можна також наносити розчин на поверхню і ущільнювати його. Виготовляють цей пристрій з деревини або алюмінієвого листа розміром 400х400 чи 450х450 мм, завтовшки не більше 15мм.

Ківш — призначений для накидання з ящика на поверхню здебільшого рідких розчинів. Його застосування значно підвищує продуктивність праці,оскільки за один рух ковшем, залежно від його об»єму, можна накинути на поверхню 0,8—1,5 л. розчину.

Дерев»яний півтерок — призначений для розрівнювання та ущільнювання штукатурного шару, нанесеного на поверхню кельмою,ковшем. Виготовляють їх з деревини просоченої оліфою. Дерев»яні півтерки залежно від довжини бувають малі (35 см.), середні (80 см.), і великі (120 см.). Малим півтерком можна розрівнювати штукатурний розчин у кутах приміщення або на невеликих важкодоступних для великих півтерків ділянках поверхні. Великі півтерки застосовують для розрівнювання фасок на зовнішніх кутах конструкцій.

Алюмінієвий півтерок — здебільшого застосовують для згладження і натирання накривного шару штукатурки, з цією ж метою використовують півтерки з робочим полотном з пінопласту, яке приклеєне до основи водостійкою фарбою або синтетичною смолою.

Правило — застосовують для розрівнювання штукатурного шару. Виготовляють його завдовжки 1,2—2 м з деревини, підбитої з одної сторони алюмінієвим полотном. Вивірене двометрове правило називається контрольним і застосовується для перевірки рівності опоряджених поверхонь.

Зубчасті правила — застосовують для розрівнювання грунтувального шару та утворення борозен для кращого зчеплення з наступними шарами.

Усьоночне правило — застосовують для оброблення зовнішніх кутів.

Лузгове правило — застосовують для оброблення внутрішніх кутів.

Сталева рустовка — застосовується для оброблення рустів.

Дерев»яна терка — застосовують для затирання накривного шару штукатурки на плоскій поверхні.

Сталева гладилка —призначена для згладжування накривного шару штукатурки, ущільнення та згладжування шару мозаїчного розчину.

Відрізачка — застосовують для підрізання розчину, оброблення елементів карнизів та інших дрібних профільних дощок.

Контрольно-вимірювальні інструменти.

Контрольно-вимірювальні інструменти застосовують для визначення нерівностей, та перевірки якості виконання роботи.

Розмічальний шнур-висок — застосовують для визначення вертикальності конструктивних елементів.

Рулетка — застосовують для замірювання поверхні штукатурки.

Будівельний рівень — застосовують для перевірки вертикальності та горизонтальності поверхонь.

Металевий кутник — контроль елементів поверхні штукатурки.

Водяний рівень — застосовують для провішування стелі при підготовці поверхні до обштукатурення.

Рис 1. Штукатурна кельма.

'

Рис 2. Відрізачка.

Рис 3. Сокіл.

Рис 4. Ківш.

Рис 5. Дерев»яний пів терок.

Рис 6. Алюмінієвий терок.

Рис 7. Штукатурна лопатка.

Рис 8. Щітка.

Рис 9. Штукатурні інструменти.

4) висок;

17)молоток;

16)рулетка;

33)кутник;

30)рівень;

Крім перерахованих вище інструментів для виконання штукатурки застосовують сталеві марки, маяки, малки,затискачі та шаблони.

Сталеві марки — це товсті сталеві цвяхи 50...70 мм завдовжки, до 10 мм завтовшки з головками квадратної або круглої форми діаметром не менш як 30 мм. Їх застосовують замість розчинових марок.

Маяки — бувають розчинові, дерев»яні та металеві. Розчинові маяки найбільш трудомісткі. Дерев»яні маяки — це рейки-правила перерізом від 40х40 до 50х50 мм. Інвентарні металеві маяки виготовляють із сталевих, дюралевих або інших жорстких кутиків перерізом 25х25, 30х30 і 35х35 мм. Робочою частиною таких маяків є вершина кутика — усьонок. До кінців кутиків приварені косинки з прорізами по 60...70 мм завдовжки, в яких пересувається сталевий штир з гайкою. Гайка може обертатися по різьбі на штирі або пересуватись по штирі і закріплюється на штирі гвинтом. Маяк може бути на 100 мм коротший від висоти стін приміщення.

Малки — дерев»яні реєчки різноманітної форми, якими розрівнюють розчин між дерев»яними маяками на стінах і стелях, укосах і заглушинах. Для розрівнювання розчину між дерев»яними маяками, які по висоті більші від товщини штукатурки. Використовують прості або розсувні малки з вирізами такої глибини, яка відповідає товщині розчину. Розсувні малки дають можливість розрівнювати розчин між маяками, які розташовані на відстані від 1,2 до 2 м. Малки для розрівнювання розчину на укосах і заглушинах роблять невеликих розмірів з вирізами на одному або двох інших кінцях. Для розрівнювання розчину в заглушинах застосовують плоскі малки для верхніх і бокових сторін і заокруглені або плоскі малки прості із плечиками для нижніх заглушин.

Затискачі — призначені для закріплення правил до різних поверхонь. Простими затискачами кріплять правила при витягуванні архітектурних деталей, опорядженні віконних і дверних укосів. Вони складаються із штиря квадратного або прямокутного перерізу 150...200 мм завдовжки і лапки з отвором у формі штиря, скоби і двох гвинтів. Штир вбивають у поверхню, надягають на нього скобу, кріплять її до штиря гвинтом, ставлять у скобу правило або дерев»яний маяк і закріплюють іншим гвинтом.

Шаблони — призначені для витягування прямолінійних і криволінійних архітектурних деталей ( карнизів, поясків, наличників, баз, плінтусів, арок, канелюр, капітелей ). Вони бувають різних розмірів та конструкцій.

Для виконання штукатурних робіт використовують певний інвентар:

Металевий ящик на колесах місткістю 0,25 м.куб. -- застосовують для транспортування гіпсу.

Штукатурний малий ящик — застосовують для зберігання розчину.

Візок з посудиною для розчину — застосовують для транспортування і нагромадження розчину.

Лотік — застосовують для підбирання розчину що впав.

Посудина (1 м.куб.) -- застосовують для зберігання води.

Відро — застосовують для подавання води.

Універсальний рейкотримач — застосовують для оброблення укосів.

Значний обсяг опоряджувальних робіт виконують на висоті. Всередині приміщення на висоті до 4 м стіни і стелі опоряджують із помосту, а у разі невеликого обсягу ремонтних робіт — з інвентарних столиків. При опорядженні фасадів будівель до 4 м заввишки використовують пересувні вишки. Зовнішні та внутрішні опоряджувальні роботи на висоті понад 4 м виконують з риштувань, ремонтні — з колисок.

Поміст. Улаштовують його з інвентарних столиків, які встановлюють уздовж однієї із стін приміщення на відстані 1,5...2 м один від одного і перекривають спеціально виготовленими щитами або дошками.

Пересувні інвентарні столики. Конструктивно вони схожі між собою, але призначення і виробничі можливості їх різні. Виготовляють столики із металевих труб або кутикової сталі.

Універсальний столик складається з чотиристоякового прямого опорного каркаса, різновисотного опорного каркаса, драбини, настилу і полиці. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт у приміщеннях 2,5...2,7 м заввишки, а також на сходових клітках. Конструкція його дає змогу фіксувати положення настилу в двох рівнях. Працюючи у звичайному приміщенні, настил можна встановити на висоті 0,7...0,9 м. Для роботи на сходовій клітці до столика приєднують різновисотний опорний каркас, обладнаний підкосами. При такому положенні столика настил можна встановити на висоті 0,75 або 0,95 м. Розмір робочої площадки столика — 60х100 см, маса — 24 кг.

Інвентарні риштування. Вони бувають клинохомутового типу, трупчасті, струнні (підвісні), рамні, модульні тощо.

Підвісні риштування підвішують до металевих або дерев»яних консольних балок, які закріплюють під дахом. Струни риштувань складаються з окремих ланок 4 м завдовжки кожна. До струн приварені спеціальні гачки, в які закладають прогони настилу, поруччя та бортову дошку. Відстань між струнами вздовж стіни становить 2,5...4 м, ширина настилу 2 м. Щоб риштування не розгойдувались, їх у відповідних місцях прикріплюють до стіни жорсткими скобами.

Будівельні риштування клинохомутового типу виготовлені зі сталевої пофарбованої труби діаметром 42 мм. Риштування сладаються з ферми страхування, опорної ферми, драбини, тримача настилу, опорного костиля з опорною пластинкою та регульованої п»ятки. Ця конструкція має такі переваги:

--- швидке збирання і встановлення;

--- легкість конструкції;

--- невеликі габаритні розміри;

--- можливість роботи на сходових маршах;

--- установлення ярусу на будь-якій висоті.

Ширина настилу риштування 700 мм, довжина прогону — 3400, висота комплекту — 7500 мм.

На риштування одночасно укладають два яруси настилу. Навантаження на настил 2 кПа, площа вертикальної робочої поверхні 25,5 м.кв.

Технологічні операції виконання поліпшеної штукатурки

Склад і послідовність виконання технологічних операцій при обштукатурювання поверхонь залежить від виду штукатурки.

Для виконання поліпшеної штукатурки ми виконуємо такі технологічні операції:

1.Підготовка поверхонь під обштукатурювання.

2.Провішування поверхонь.

3.Установлення маяків.

4.Нанесення набризку.

5.Нанесення грунту.

6.Розрівнювання нанесеного грунту.

7.Оброблення кутів.

8.Оброблення стельових рустів.

9.Нанесення накривного шару.

10.Затирання.

11.Оброблення укосів і заглушин.

Штукатурні роботи — це процес нанесення покриття на поверхні будівельних елементів. Шар штукатурки вирівнює поверхню конструкції, надаючи приміщенню завершеного вигляду. Крім того, він поліпшує звуко- і теплоізоляційні дії атмосферних факторів.

Якість штукатурки залежить від якості розчину, способу опорядження штукатурного шару, а також від виду і якості поверхні, що підлягає штукатуренню. Щоб штукатурний шар міцно тримався на поверхні, вона має бути шорсткою. Тому слід підготувати поверхню перед штукатуренням.

Цегляні поверхні стін, виконані впустошовку, перед штукатуренням обмітають відпилу і змочують водою. Цегляні поверхні зі швами, заповненими розчином, а також бетонні поверхні насікають троянкою, зубилом, насічним молотком тощо, утворюючи на них похилі борозни 3...5 мм завглибшки на відстані 50...80 мм одна від одної. Виконуючи цю операцію, треба працювати в захисних окулярах і рукавицях, користуватись справним інструментом.

Після насікання поверхню очищають від пилу віниками, щітками або за допомогою стисненого повітря, що подається в приміщення по шлангах від компресорної установки, рясно змочують водою, аби під час штукатурення вода з розчину не так швидко всмоктувалась у поверхню. Змочують і промивають поверхню водою, набризкуючи її щітками або зі шлангів. Якщо шви цегляної кладки заповненні розчином повністю, то їх вибирають на глибину не менш як 100 мм.

Шлакобетонні поверхні погано зчеплюються зі штукатуркою. Щоб поліпшити зчеплення при формуванні шлакобетонних каменів або набиванні шлакобетоном стін, з обох боків по опалубці кріплять арматурний дріт. При звільненні шлакобетону від опалубки прикріплений арматурний дріт виймають на поверхні залишаються борозни, в які потрапляє розчин під час штукатурення. Якщо стіни не підготовленні таким чином, то їх очищають сталевою щіткою, насікають сокирою або зубилом і по насічених поверхнях просвердлюють отвори завглибшки до 20 мм, діаметром 10...12 мм. Їх розташовують на відстані 50...70 мм один від одного у шаховому порядку.

Рис 1. Підготовка кам»яної поверхні.

Рис 2. Підготовка дерев»яної поверхні.

Поверхні майже завжди мають деякі відхиленя від вертикалі та горизонталі. Тому перед виконанням штукатурки для визначення конкретних відхилень від вертикалі або горизонталі поверхні її провішують. Потім за встановленими відхиленнями визначають мінімальну товщину штукатурного шару.

Провішування поверхонь — відповідальна робота, яка потребує від штукатура акуратності й точності виконання. Неправильне провішування може збільшити товщину штукатурного шару, а це призведе до збільшення вартості штукатурних робіт, перевитрати матеріалів і зниження продуктивності праці штукатура.

Стіни провішують за допомогою виска, рейки з виском або рейки з рівнем.

Розглянемо провішування поверхні за допомогою виска. Висок складається з виска і шнура. Діаметр виска становить не більше ніж 2 см, маса — не менш як 200 г. Шнур беруть міцний, тонкий, м»який, не менше ніж 20 м завдовжки. За допомогою виска стіни провішують так. Спочатку на поверхню натертим об крейду шнуром відбивають вертикальні лінії, вздовж яких установлюватимуться маяки. Крайні лінії мають бути на відстані 20...30 см від відповідного кута, а всі інші — на відстані 1,2...1,5 м одна від одної. На крайній лівій лінії, у верхній її частині, на відстані 20...30 см від стелі забивають цвях 1 так, щоб він відступав над поверхнею на товщину майбутнього підготовчого шару штукатурки. В поверхню цвяхи забивають у попередньо забиті дерев»яні чіпки. Приклавши до цього цвяха шнурок виска, його опускають вниз і на відстані 20...30 см від підлоги забивають цвях 2. Головка цього цвяха має торкатися шнура виска. На крайній правій лінії, на такій самій відстані від стелі на товщину підготовчого шару штукатурки забивають цвях 3. З нього також опускають висок і в нижньому куті стіни забивають цвях 4. Після цього по діагоналі стіни між цвяхами 1 і 4 та 2 і 3 натягують шнури і перевіряють, чи покриває майбутній шар штукатурки всі виступи, що є на стіні. Якщо ні то товщину штукатурного шару збільшують, для чого забиті цвяхи витягують на потрібну відстань.

Коли поверхня провішана правильно, на ній забивають потрібну кількість проміжних цвяхів. Для цього натягують шнур між 1 і 2 та 2 і 3 цвяхами і забивають цвяхи 5 і 6. Потім, натягуючи шнур між цвяхами, забитими на одній горизонталі, забивають потрібну кількість цвяхів на лініях майбутніх маяків (цвяхи 7,8,9,10,11,12). Головки всіх проміжних цвяхів мають торкатися натягнутого шнура.

Рис 1. Провішування поверхні.

а) провішування стіни;

б) провішування стелі;

в)провішування за допомогою водяного рівня.

Штукатурні розчини наносять на поверхню окремими шарами розпиленням розчину по поверхні за допомогою форсунок або накиданням чи намазуванням розчину на поверхню вручну.

Набризг — перший шар штукатурки. Товщина набризгу при нанесенні його на дерев»яні поверхні не повинна перевищувати 9 мм, а на кам»яні, цегляні та бетонні — 5 мм. На поверхню штукатурний розчин можна намазувати або накидати. Розглянемо приклад накидання розчину.

Накидання розчину здійснюють штукатурною лопаткою з сокола, соколом, штукатурним ковшем і совком.

Штукатурною лопаткою з сокола накидають розчин на стіни, стелі, карнизи та інші елементи опорядження. Накидають розчин на стелю через голову, над собою і від себе.

Для накидання розчину на стіну кельмою з сокола штукатур стає біля ящика і, спираючи на нього сокіл, який тримає в лівій руці, кельмою набирає розчин. Після цього він відступає до місця штукатурення, трохи нахиляє сокіл до стіни і різкими рухами кельми, яку він тримає в правій руці, перекидає весь розчин на поверхню. Кельмою слід працювати так, щоб розчин не спадав з неї і не відскакував від поверхні, яку штукатурять. Протяжність руху кельми, розмах та сила кидка залежить від відстані між поверхнею та рівнем плечей штукатура. Кидати розчин на стіну можна рухом кельми зліва направо або справа наліво.

Перший шар набризг не розрівнюється, для кращого зчеплення з наступним шаром грунтом.

Грунт —другий шар штукатурки. Грунт може бути виконаний у кілька шарів. Товщина кожного шару грунту має бути не більше ніж 7 мм при влаштуванні його з вапняних розчинів та не більш як 5 мм — з цементного розчину. Накидаємо грунт за допомогою ковша, це значно підвищує продуктивність праці й зменшує витрати розчину. За один рух ковшем можна накинути на поверхню до 1,5 л розчину. Роботу виконують так. На відстані 1...1,2 м від стіни встановлюють ящик з розчином. Взявши в руки ківш, набирають у нього розчин і сильним паралельним стіні рухом зверху вниз накидають його на поверхню так, утворювався тонкий шар. Після нанесення грунту ми його розрівнюємо. Розрівнюють розчин напівтерками, правилом, малками та соколом. Грунт найкраще розрівнювати довгими півтерками. При розрівнюванні розчину на стінах півтерок пересувають хвилеподібними рухами, спочатку знизу вгору, а потім справа наліво. При цьому його треба тримати під кутом 10...15* до поверхні, домагаючись чистого і рівного її оброблення. Якість розрівняного грунту періодично перевіряють контрольним правилом 2 м завдовжки, прикладаючи його до поверхні у різних напрямках.

Майстерно виконані кути прикрашають поштукатурене приміщення. До їх якості ставлять особливі вимоги. Опорядження кутів надзвичайно трудомісткий процес і потребує від штукатура певної майстерності.

Внутрішній кут у місцях з”єднання двох стін або стіни і стелі називають лузгом.

Зовнішній кут, утворений у місцях з”єднання двох стін, називають усьонком.

Нанесений підготовчий шар штукатурки у внутрішніх або зовнішніх кутах розрівнюють звичайним півтерком або дерев”яними чи алюмінієвими кутовими напівтерками. Форма і довжина такого напівтерка дають змогу зробити кут правильної форми. Виконують кути розчинами, приготовленими на просіяному дрібнозернистому піску з розмірами зерен до 1,2 мм. Затираючи кут, напівтерок прикладають до нанесеного розчину і, легко натискуючи, пересувають його послідовно вгору і вниз до отримання точної чистої лінії лузга або усьонка. Дефекти виправляють маленькими напівтерками з додатковим нанесенням розчину в потрібні місця.

Щоб поштукатурені зовнішні кути швидко не оббивалися, вершину кута зрізують, створюючи плоску або заокруглену фаску.

Фаску затирають після закінчення оброблення кута. Для цього готові усьонки змочують водою, з торця до них прикладають звичайний напівтерок і, пересуваючи його з легким натиском вгору і вниз, розтирають розчин, отримуючи фаску. Для отримання широкої фаски, з усьонка попередньо зрізують частину розчину відрізовкою, зрізану фаску змочують водою і потім натирають її напівтерком. Якщо фаска плоска, то вона повинна мати однакову ширину по всій довжині кута; якщо фаска заокруглена, вона має бути однакового профілю також по всій її довжині.

Після цього ми наносимо накривний шар за допомогою терки, після розрівнювання накривки її потрібно затерти за допомогою терки. Затирають накривку дерев”яною теркою (що складається з полотна розміром 12х19 см і знімної ручки), полотно якої може бути оббито фетровими чи повстяними прокладками, або терками з фторопласту, пінопласту.

Затирають накривку послідовно вкругову та врозгін. Вкругову накривку затирають рухом терки проти ходу годинникової стрілки. При цьому ребром терки зрізуютьгорбики, а полотно переміщує розчин по поверхні, заповнюючи ним заглиблення й одночасно ущільнюючи накривку.

Виконавши затирання 1...1,5 м кв. накривки вкругову, відразу затирають її врозін — прямолінійним рухом-помахом, знизу вгору і зверху вниз. Загладжують накривку гладилками, що мають форму напівтерків. Застосовують дерев”яні, оббиті листовою гумою, металеві та пластмасові гладилки.

Рис 1. Накидання розчину кельмою на стіну.

Рис 2. Накидання розчину кельмою на стелю.

Рис 3. Накидання розчину кельмою з ящика.

Рис 4. Накидання розчину ковшем з ящика.

Рис 5. Намазування розчину з сокола:

а) на стіну; б) на стелю.

Рис 6. Розрівнювання розчину півтерком.

Рис 7. Розрівнювання розчину малкою по інвентарних маяках.

Рис 8. Затирання розчину.

Основними елементами віконного прорізу, які підлягають штукатуренню, є укоси та заглуши.

Укоси бувають зовнішні та внутрішні, які, в свою чергу, поділяють на верхні та бокові.

Штукатурення внутрішніх укосів. До початку роботи потрібно перевірити міцність закрімлення та вертикальність коробки. Після встановленя коробки проміжки між неюі стіною заповнюють теплоізоляційним матеріалом. Для цього традиційно використовували шлаковату, паклю, змочену в гіпсовому розчині. Перед цим підготовляють коробку: перевіряють вертикальність, прямокутність та закріплення її у віконному прорізі.

Після герметизації коробки встановлюютьпідвіконну дошку: дерев”яну — на вапняно-гіпсовий розчин, бетонну чи мозаїчну — на цементний. Потім по периметру прорізу прикріплюють напрямні рейки для пересування малки. Рейки прикріплюють до поверхні затискачами або “приморожують“ гіпсовим розчином. Спочатку закріплюють верхню рейку, перевіряючи її рівнем, потім бокові. Для підвищення продуктивності праці можна використовувати рамки для обштукатурення укосів потрібних розмірів з шириною дощок 100 мм. Усі напрямні мають бути паралельними відповідним брускам коробки. Штукатурять тим самим розчином, що і стіни. Перший шар розчину накидають ковшем, другий і наступні — кельмою з сокола. Нанесений шар розчину розрівнюють спеціальноюмалкою, яку прикладають так, щоб один кінець її пересувався вздовж чверті коробки, а другий — по напрямній рейці. На вертикальних укосах малку пересувають знизу вгору. Знімають рейки, коли розчин частково затвердне. Місця пошкоджені затискачами, підмазують і затирають теркою “врозгін”. На верхньому укосі слід виконати натирання усьонка, на бічних — залишити зверху відрізок гострого усьонка 200...300 мм завдовжки,а на іншому відрізку усьонка до низу зробити плоску чи заокруглену фаску.

Штукатурення заглушин. Для створення певного профілю заглушин застосовують дерев”яні малки. Верхню і бічні заглушини роблять прямокутними, пересіваючи прямокутну малку профілю вздовж двох коробок. Штукатурять їх вапняно-цементним розчином. Для оберігання віконних рам від гниття нижню заглушину роблять жолобчастою. Коли розрівняний розчин трохи затужавіє, поверхню залізнять.

Організація праці і робочого місця на будівельному майданчику. Передові методи

Організація праці опоряджувальників має забезпечувати ефективне використання робочого часу, засобів механізації і матеріальних ресурсів із метою підвищення продуктивності праці, скорочення термінів будівництва, поліпшення його якості. Це досягається дотриманням вимог наукової організації праці (НОП) , яка передбачає здійснення комплексу організаційно-технічних і соціально-економічних заходів.

Найважливіша вимога НОП — поділ і кооперування праці. Кількісний і професійно-кваліфікаційний склад бригади має відповідати виду, трудомісткості й термінам виконання робіт із дотриманням стабільного складу виконавців.

НОП передбачає застосування передової технології досконалих пристроїв, і інструментів, економії матеріалів, використання, впровадження у виробництво нових методів робіт.

Для виконання більшості робіт (мулярських, штукатурних), потрібна узгоджена робота кількох працівників, оскільки кожний будівельний процес ділиться на окремі операції. Наприклад, для штукатурення приміщення треба підготувати поверхню, розчин, подати на робоче місце, штукатурити поверхню. Якщо всю роботу робитиме один робітник, то йому доведеться затратити більше часу ніж декільком робітникам.

Роботу різного ступеня складності повинні виконувати робітники різних кваліфікацій.

Підношення матеріалів — І--ІІ розряди; підготовка поверхні —ІІ—ІІІ розряди; штукатурення залежно від складності — ІІІІ—ІІІІІІ розряди.

В умовах ринкової економіки найефективніші збільшені комплексні бригади, які суміщують кілька професій.

Під час виконання опоряджувальних робіт застосовують ланкову або бригадну систему організації праці. За ланковою системою ланки спеціалізуються на певному виді опоряджувальних робіт згідно з планом-завданням. Бригадну систему застосовують частіше, при цьому бригада та її складові ланки мають спеціальний план-завдання.

Бригади бувають спеціалізовані та комплексні.

Спеціалізовані бригади складаються з робітників однієї професії, які виконують один вид опоряджувальних робіт (штукатурні, малярні). Праця у таких бригадах поділяються за складністю робіт відповідно до розрядів робітників. До складу спеціалізованих бригад входить до 15 чоловік.

Комплексні бригади виконують кілька видів робіт, пов»язаних з опорядженням будинку, і складаються з робітників кількох професій (штукатурів, плиточників, малярів). У таких бригадах існує суміщення професій. До складу комплексних бригад входить до 25-- 30 чоловік. Очолює бригаду найбільш кваліфікований робітник бригадир, якого призначає, або затверджує після обрання його членами бригади, адміністрацією управління. Він керує роботами і працює сам нарівні з іншими членами бригади.

Бригади комплектують залежно від певного обсягу робіт і можливості застосування машин та механізмів.

Колектив бригади має широкі можливості, щодо вибору форми організації праці, комплектування її складу, розподілу заробітку. Стимулювання продуктивності праці.

Є така форма організації праці, як бригадний підряд. Більш перспективним являється наскрізний бригадний підряд.

Однією з форм організації праці є така, при якій бригада працює потоково-розчленованим методом. Суть цього методу полягає в тому, що весь обсяг робіт бригади поділяють на окремі ділянки.

Роботи на ділянках розподіляють на окремі операції або групи операцій у межах певного циклу підготовчих завершальних робіт, які виконують позачергово спеціалізовані ланки бригади. Тому цей метод називають потоково-циклічним.

Працюючи в ланках, кожний робітник виконує щодня одні й ті ж самі операції і цим удосконалює свої навички. Внаслідок цього і підвищується і його продуктивність праці і бригади в цілому.

Організація праці бригади за потоково-комплексним методом полягає в тому, що всі опоряджувальні роботи ведуться потоково на однакових за трудомісткістю захватках, але без розподілу їх на окремі цикли чи операції. За цим методом кожна ланка або бригада виконує весь комплекс підготовчих, основних і завершальних робіт у межах квартири, поверху, секції будинку.

Ефективною формою організації виробництва і праці при виконанні опоряджувальних робіт є застосування спеціалізованих екіпажів. Їх формують за професійною ознакою, застосовують прогресивну технологію виконання робіт та комплексну механізацію, використовують штукатурні й малярні станції. Екіпажна форма організації передбачає застосування потоково-розчленованого методу для проведення опоряджувальних робіт. Комплекс бригад поділяють на окремі процеси, які виконують спеціалізовані ланки.

До складу бригади можуть входити робітники, які обслуговують окремі машини, що забезпечить загальну зацікавленість у створенні кінцевої продукції. При цьому машиніста зараховують до складу будівельної організації або залишають у складі управління механізації.

Організовуючи будівельний майданчик, методи та засоби забезпечення безпеки праці вибирають на основі виявлених небезпечних чинників, специфічних для окремого технологічного процесу, а також вивчення зони та особливостей дії кожного з цих чинників.

Небезпечна зона — це простір, у якому на працюючого може впливати небезпечний і шкідливий чинник. По периметру будинку небезпечну зону визначають залежно від висоти будинку. Якщо його висота становить до 20 м, то зона має бути завширшки не менше ніж 7 м, а у разі висоти від 20 до 70 м -- не менш як 10 м. На межі небезпечної для людини зони встановлюють попереджувальні знаки або написи. Територію будівельного майданчика обгороджують парканом з ворітьми для в»їзду та виїзду транспортних засобів. Висота його має бути не менше ніж 2 м, відстань до будинку, що споруджується, -- не менш як 10 м. Якщо будівлю розміщено вздовж вулиці і паркан поставлено ближче ніж за 10 м від нього, то на паркані має бути захисний піддашок завширшки не менше ніж 1 м, який має похил у бік будівлі під кутом 20* до горизонту. У місцях в”їзду та виїзду автотранспорту вивішують попереджувальні написи “Бережись!”, “Рух автотранспорту!” тощо. На території будівельного майданчика влаштовують проїзди для транспорту і проходи для людей. Для переходу робітників через котловани і траншеї споруджують перехідні містки з поруччям заввишки не менше ніж 1,1 м. Спуск у котлован з уклоном понад 20 * обладнують драбинками або східцями з однобічним поруччям. Перед котлованом та іншими необгородженими ямами встановлюють попереджувальні знаки на зразок: “Бережись!”, “Проріз!”, “Яма!”, “Котлован!”. Колія баштового крана має бути справною і укладеною на міцну основу. На межі радіуса вильоту стріли крана вивішують такі попереджувальні знаки: “Небезпечна зона!”, “Працює кран!”, “Не стій під вантажем!” тощо.

Не можна скидати будівельне сміття з висоти понад 3 м. Для цього використовують закриті металеві жолоби, нижній кінець яких має бути від землі не вище ніж на 1 м. Місця, на які скидається сміття, також обгороджують.

Знаки безпеки призначені для привертання уваги працюючих, тому мають контрастно виділятись на навколишньому фоні. Вночі їх слід добре освітлювати.

Місця для тимчасового складування будівельних матеріалів, різного обладнання вирівнюють, втрамбовують, узимку очищають від снігу льоду. Будівельні матеріали та вироби не повинні безладно зберігатися і розкидатися на території будівельного майданчика. Штучні будівельні матеріали складають за їх видами в штабелі. Штабелі бутового каменю мають бути заввишки не більше ніж 1 м, цегли — не більш як 1,7 м, дощок — не більше ніж половина ширини штабеля. Цеглу зберігають у піддонах. Скло упаковують в ящики і ставлять в один ряд. Круглий ліс складають у штабеля заввишки не більше ніж 1,5 м, улаштовуючи між рядками прокладки із бруса. Малярні суміші в металевих бочках укладають у штабелі лежачи не більш як у три ряди по висоті. Між будівельними матеріалами залишають проходи не менше ніж 1 м і проїзди не менше як 3 м. Для того щоб сипкі матеріали не розпилювались, їх зберігають у засіках, бункерах або інших посудинах. На жаль, сьогодні не завжди дотримуються цих вимог на будівельному майданчику.

На території будівельного майданчика працівники і особливо учні, які перебувають на виробничій практиці, мають дотримуватись таких правил:

-- не можна безцільно ходити по території будівельного майданчика;

-- ходити лише пішохідними доріжками;

-- уважно читати попереджувальні знаки та написи;

-- не стояти біля підйомних механізмів, а також під піднятим вантажем;

-- не завалювати проходів і під»їздів між будинками при складуванні будівельних матеріалів;

-- не вмикати самовільно незнайомі машини і механізми;

-- не торкатись електропроводів і кабелів, а також шлангів, що перебувають під тиском;

-- перебуваючи біля машин, що розвантажуються, слід бути обережними;

-- палити лише в спеціально відведених місцях, обережно поводитись з вогнем;

-- у разі травмування потрібно негайно повідомити про це майстра і звернутися за допомогою до медпункту;

-- за потреби надати першу допомогу потерпілому і доставити його до медпункту.

Продуктивність праці робітника залежить від правильної організації його робочого місця.

Робочим місцем називають частину виробничої площі, призначену для виконання певного обсягу трудових дій одним або кількома працівниками.

Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві при виконанні опоряджувальних робіт майже немає стаціонарних робочих місць, адже робітник разом із пристроями і матеріалами під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки приміщення на іншу.

На робочому місці опоряджувальника мають бути обладнання, матеріали і знаряддя праці, потрібні для виконання опорядження. Їх розміщують так, щоб під час роботи не доводилося робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, має лежати справа, а той, що беруть лівою рукою — зліва. Якщо для роботи потрібен столик. То його встановлюють так, щоб з цього місця можна було виконати якнайбільший обсяг роботи.

Велике значення для організації робіт має своєчасна підготовка матеріалів і поточне забезпечення ними опоряджувальників. Тому в спеціально відведених приміщеннях заздалегідь сортують плитки, розкроюють лінолеум, приготовляють розчин і мастики. Підготовлені матеріали в процесі роботи ритмічно подають на робочі місця.

Під час виконання робіт обов»язково слід дотримуватись всіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Робочі місця опоряджувальників обладнують засобами зв»язку, а також пристроями, які забезпечують нормальні гігієнічні умови (освітлення, захист від протягів тощо).

Норми часу, виробітку і розцінки на виконану роботу

У будівництві діють єдині норми і розцінки (ЕниР), відомчі норми і розцінки (ВниР) та місцеві норми і розцінки. Норми розробляють і періодично видають спеціальними збірниками. Норми на опоряджувальні роботи вміщено в збірнику Е8. Для вимірювання кількості витраченої праці передбачені такі норми: часу, виробітку, трудомісткості.

Нормою часу (Нч) називають кількість робочого часу, яка надається робітникові відповідної професії і кваліфікації за умови повного використання засобів виробництва, правильно організованої праці для виконання одиниці продукції (1м.кв. штукатурення, 1м.кв. облицювання тощо).

При визначенні норми часу враховують не тільки час, витрачений на виконання основної роботи, а й час, потрібний для переміщування будівельних розчинів, підготовку й чищення інструментів і механізмів, їх переміщення, а також на підготовку робочого місця. Норми часу виражається у людино-годинах. Наприклад, норма часу, за який штукатур 3-го розряду наносить грунт на 100м.кв. стіни вручну при простому штукатуренню, становить 20 люд.-год. Це означає, що штукатур 3-го розряду має нанести грунт на 100м.кв. поверхні вручну за 20 год.

Нормою виробітку (Нв) називають кількість готової продукції, яку маї виробити за одиницю часу (1год) робітник відповідної кваліфікації або ланка.

Норма виробітку тісно пов»язана з нормою часу. Чим більше продукції виробляє робітник за одиницю часу, тим меншою буде норма часу, і навпаки. Залежність між ними обернено пропорційна і подається формулою:

Нч =1ІНв

Знаючи норму часу, легко визначити виробіток одного робітника за 1 год. Для нашого прикладу на 100м.кв. нанесення грунту Нч=20 люд.-год, звідки норма виробітку становитиме:

Нв=100ІНч=100І20=5м.кв.

а змінна норма виробітку на одного робітника :

5*8=40м.кв.

Щоб визначити трудомісткість певного виду робіт, потрібно обсяг робіт помножити на норму часу. Наприклад, трудомісткість наклеювання облицьованої плитки (100х100мм) на поверхню основи при товщині шва 3 мм обчислюють так: 1,6 люд.-год.*100м.кв. = 160 люд.-год, де 1,6 люд.-год. -- норма часу наклеювання плитки.

Якщо технічно обгрунтовані норми дають змогу визначити кількість витраченої праці, то за допомогою тарифної системи оцінюють її якість, диференціюючи розміри заробітної плати залежно від кваліфікації працівника і складності роботи.

Основними елементами тарифної системи є:

тарифно-кваліфікаційний довідник — основа всієї тарифної системи. У ньому всі види робіт у виробництві розподілено за розрядами залежно від їхньої складності, з характеристикою робіт, що є основою тарифікації і визначення кваліфікації працівників при порівняльному оцінюванні виконаних робіт. Тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників, зайнятих у будівництві й ремонтно-будівельних роботах, установлює до якого розряду за складністю належать окремі види будівельних робіт, а також вимоги, що ставлять до робітника для присвоєння йому кваліфікаційного розряду. Для більшості професій будівельних працівників передбачається шість розрядів кваліфікацій;

тарифна сітка — це шкала, що встановлює співвідношення в оплаті праці робітників різної кваліфікації з метою більш високої оплати праці кваліфікованих будівельників порівняно з менш кваліфікованими і некваліфікованими;

тарифний коефіцієнт — співвідношення, що показує, у скільки разів ставка відповідного розряду вища від ставки 1-го розряду:

Тарифний розряд робітника 1 2 3 4 5 6

Тарифний коефіцієнт 1,0 1,12 1,27 1,42 1,61 1,8

Як бачимо, будівельник 6-го розряду в 1,797 рази кваліфікованіший за будівельника 1-го розряду і, отже його заробітна плата відповідно вища.

Тарифні ставки визначають розмір оплати праці за одиницю часу: за годину, за день, за місяць.

У будівництві застосовують дві основні форми заробітної плати: відрядну і погодинну, що поєднується з різноманітними преміями.

Найпоширенішою формою є відрядна оплата праці, за якої заробіток будівельника безпосередньо залежить від фактично виконаного обсягу робіт і установлених відрядних розцінок за одиницю якісної продукції. За цією системою оплачується праця близько 90% будівельників.

Основна форма оплати праці — пряма відрядна оплата, коли кожна одиниця виробленої продукції оплачується за однією розцінкою незалежно від ступеня виконання норм виробітку і термінів закінчення роботи.

Ефективнішою, ніж пряма відрядна, є відрядно-преміальна (акордна) оплата праці, при якій праця оплачується за весь комплекс робіт, а не за окремі його види.

Оплата здійснюється за акордною розцінкою в одиницях кінцевої продукції.

За відрядно-преміальної системи, крім оплати за прямими відрядними розцінками, робітників преміюють за виконання акордного завдання у визначений термін або достроково. Розмір премії встановлюють від 0,5 до 3 % відрядного заробітку за нарядом за кожний відсоток скорочення нормативного часу. Якщо завдання у визначений термін не виконано, то премію не виплачують.

Погодинна форма оплати праці, тобто оплата за фактично відпрацьований час за тарифною ставкою, що відповідає розряду робітника, не встановлює залежності між виробітком і заробітком будівельника і, отже, мало стимулює підвищення продуктивності праці. Цю форму оплати праці застосовують тоді, коли робота не піддається обліку і нормуванню або відрядна оплата не відповідає потребам виробництва і може вплинути на зниження якості робіт. Погодинно-преміальну систему вводять за якісне і своєчасне виконання завдань будівельниками за умови дотримання певних умов, передбачених положенням. Розмір премії становить до 40 % тарифної ставки. Робітників преміюють із фонду матеріального стимулювання за результатами роботи за рік. Основним документом , що визначає заробітну плату робітників, є наряд-завдання, в якому зазначаються роботи, що треба виконати, розцінки і норми часу, планована заробітна плата, враховуючи премію.

В наш час існують приватні будівельні підприємства, в яких,як правило, заробітна плата за домовленістю.

За цей місяць ланка виконала роботи на загальну суму 6385-68 грн. наше завдання – правильно розділити заробіток поміж членами ланки з врахуванням відпрацьованого часу і їх кваліфікації. Для цього доцільно скласти таблицю.

Приводимо приклад розрахунку заробітної плати ланці

оздоблювальників, яка складається з 6 осіб за травень 2009 року

№	П.І.Б. бригади	Розряди	Тарифна година ставка	Відпра цьовані години	Зарплата за тарифом	Коефіцієнт приробітку	Фактичний заробіток
1	Шмагун О.П.	VI	2-10	184	386-40	3,5	1352-40
2	Ляшенко А.А	VI	2-10	175	369-60	3,5	1293-60
3	Ковтун Г.П.	V	1-87	160	299-20	3,5	1047-20
4	Номерчук С.Т.	III	1-52	184	279-68	3,5	978-88
5	Рудой Г.М.	III	1-52	160	243-20	3,5	851-20
6	Білий О.С.	II	1-40	176	246-40	3,5	862-40
	Ітого				1824-48		6385-68

.

Розрахунок:

1.Визначаємо заробіток кожному членові ланки за тарифом – потрібно помножити кількість відпрацьованих годин на тарифну годинну ставку робітника:

184х2-10=386-40;

176х2-10=369-60;

160х1-87=299-20;

184х1-52=279-68;

160х1-52=243-20;

176х1-40=246-40.

2. Визначаємо загальну суму заробітку членів ланки за тарифом :

386-40+369-40+299-20+279-68+243-20+246-40=1824-48.

3. Для нарахування фактичного заробітку кожному членові ланки за відрядною системою оплати праці, необхідно визначити коефіцієнтом приробітку, розділивши фактично зароблену суму ланки за травень 2009 року 6385-68 на загальну суму за тарифом 1824-48 (6385-68/1824-48=3,5).

4. Визначаємо фактичний заробіток кожному членові ланки, відповідно до його кваліфікації та відпрацьованого часу методом множення тарифного заробітку кожного члена ланки на коефіцієнт приробітку. Як бачимо, коефіцієнт приробітку складає 3,5 і являється для кожного члена ланки однаковим:

386,40х3,5=1352,40;

369,60х3,5=1293,60;

299,20х3,5=1047,20;

279,68х3,5=978,88;

243,20х3,5=851,20;

246,20х3,5=862,40.

5. підводимо підсумки під розрахунки:

1352,40+1293,60+1047,20+978,88+851,20+862,40=6385,68

З метою більшого заохочення працюючих в досягненні високих результатів роботи в 80-ті роки в сфері будівництва почали застосовувати бригадний підряд.

При такій системі, велика увага зверталася на:

- планування добове,тижневе, місячне, святкове;

- взаємозв’язок планування бригади з планування будівельного управління;

- налагодження ритмічності роботи у всіх службах;

- раціональне поєднання матеріального і морального стимулювання.

При бригадному підряді працівники можуть отримувати премії за:

• Скорочення нормативного часу будівельних робіт;

• Економію, отриману від зниження розрахункової вартості будівництва;

• Збереження матеріалів,конструкцій;

• Високоякісне виконання будівельних робіт. За 10-12 балів до 40%.

Загальна сума премій розподіляється проміж працюючих таких пропорціях:

*робітникам-85%;

*ІТП(інженерно технічному персоналу) -15%.

При роботі по бригадному підряді господарських розрахункових бригадах заробітна плата нараховується за КТУ.

Мінімальний заробіток в цих умовах є погодинна оплата праці - за тарифом, який нараховується кожному члену бригади за фактично відпрацьований час від повно кваліфікації робітників. КТУ діє в межах від 0 до 1,5.

Зробимо розрахунок такої заробітної плати, виходячи з попередніх, зроблених розрахунків:

1. Ланка за травень 2009 року заробила 6385-68коп, за тарифом ланці зараховано 1824-48коп.

2. Переробіток складає: 6385-68-1824-48=4561-20 – цей прибуток необхідно розділити проміж членами ланки за встановленим радою бригади КТУ:

1.=1,5;2.=1,3;3.=1,4;4.=1,1;5=0,9;6.=0,6.

І того: 6,8.

Визначаємо вартість О1 КТУ:

4561,20/6,8=670,76

3. Визначаємо заробітну плату за КТУ:

1). 670,76 х 1,5=1006,14;

2). 670,76х 1,3= 872,00;

3). 670,76х1,4=939,06;

4). 670,76х1,1=737,84;

5). 670,76х0.9=603,68;

6). 670,76х0,6=402.46.

Ітого: 4561 грн 20 коп.

Як бачимо, розрахунок зарплати ми виконали правильно.

Для визначення фактичного заробітку кожного члена ланки, потрібно до заробітку за КТУ додати заробіток за тарифом, користуючись таблицею.

Основні технічні умови на виконання роботи, та до виконаних робіт

До початку штукатурних робіт в будинку, що споруджуються, повинні бути виконані такі роботи:

-- закінчено влаштування даху над секцією, в якій мають розпочатися опоряджувальні роботи; закінчено всі загально будівельні та спеціальні роботи; встановлено та закріплено перегородки, віконні та дверні коробки; змонтовано вентиляційні короби і сміттєзбірники;

-- виконано всі електромонтажні роботи, що потребують в подальшому зашпарування отворів;

-- закінчено монтаж і опресовку системи опалення, монтаж і промивання водогону і каналізації;

-- закінчено настилання чорних (під паркет) дощаних підлог та кладку печей місцевого опалення;

-- опоряджено, залежно від технічних вимог, шви між блоками або панелями з фасадного боку будівлі і в місцях з»єднань збірних залізобетонних конструктивних елементів;

-- законопачено теплоізоляційним матеріалом і заповнено розчином простір між віконними (дверними) блоками і стіною;

-- встановлено підвіконники;

-- влаштовано гідроізоляційні шари (у разі потреби) і стяжки під підлоги.

Якість штукатурки залежить від якості розчину, способу опорядження штукатурного шару, а також від виду і якості поверхні, що підлягає штукатуренню. Щоб штукатурний шар міцно тримався на поверхні, вона має бути шорсткою. Конструкції, що штукатурять, повинні бути стійкими, міцно закріпленими, збудованими в межах дозволених відхилень по вертикалі і горизонталі. Якщо конструкція вібруватиме, нанесений на неї шар штукатурки буде тріскатись і відшаровуватись, а в разі відхилень конструкції від вертикалі або горизонталі потрібно буде наносити на неї потовщений шар розчину та виконувати додаткові роботи щодо підготовки поверхонь: вирубувати виступи, набивати сітку або цвяхи, обмотуючи їх дротом, тощо.

За технічними умовами без спеціальної підготовки штукатурять:

-- якщо відхилення поверхні і кутів конструкції від вертикалі не більше 10 мм на поверх — при кладці з цегли і дрібних блоків або при виготовленні конструкції з деревини ; не більше 20 мм — при кладці з буту, бутобетону та бетону;

-- відхилення перекриття від горизонталі не більше 2 мм на 1 м довжини і не більше 10 мм на одне приміщення.

На поверхнях не повинні залишатися незакладені великі отвори, щілини та борозни.

Дерев»яні стелі та перегородки обшивають дошками завширшки не більше 10 см. Широкі дошки повинні бути розколоті та закріпленні цвяхами так, щоб залишились поздовжні щілини.

Штукатурити всі вертикальні конструкції будівлі можна лише після їхньої усадки. Дерев»яні стіни з колод чи брусків, а також саманні штукатурять лише після повної усадки, бажано через декілька місяців після спорудження.

Точність виконання різноманітної штукатурки має відповідати вимогам нормативних документів, якими також обумовлена і товщина штукатурки. Штукатурка повинна мати таку товщину: проста — до 12 мм, поліпшена — до 15, високоякісна — до 20 мм.

Правильність виконаної штукатурки перевіряють контрольним правилом, рівнем, ватерпасом або рейкою з виском.

Допустимі відхилення при простій штукатурці:

При нерівності поверхні (визначають під час прикладання правила 2 м завдовжки) — не більше ніж три нерівності завглибшки або заввишки до 5 мм.

Відхилення поверхні від вертикалі — 15 мм на всю висоту приміщення.

Відхилення поверхні від горизонталі — 15 мм на всю довжину приміщення.

Відхилення кутів, віконних і дверних укосів від вертикалі та горизонталі — 10 мм на весь елемент.

Відхилення ширини поштукатуреного укосу від проектної — не перевіряється.

Відхилення карнизу від прямої лінії між їх перехрещенням та кутами — 6 мм.

Допустимі відхилення при поліпшеній штукатурці:

При нерівності поверхні (визначають під час прикладання правила 2 м завдовжки) — не більше ніж дві нерівності завглибшки або заввишки до 3 мм.

Відхилення поверхні від вертикалі — 2 мм на 1 м висоти, але не більш як 10 мм на всю висоту приміщення.

Відхилення поверхні від горизонталі — 2 мм на 1 м довжини, але не більше ніж 10 мм на всю довжину приміщення.

Відхилення кутів, віконних і дверних укосів від вертикалі та горизонталі — 2 мм на 1 м висоти або довжини, але не більше ніж 5 мм на весь елемент.

Відхилення ширини поштукатуреного укосу від проектної — 3 мм.

Відхилення карнизу від прямої лінії між їх перехрещенням та кутами — 3 мм.

Допустимі відхилення при високоякісній штукатурці:

При нерівності поверхні (визначають під час прикладання правила 2 м завдовжки) — не більше ніж дві нерівності завглибшки або заввишки до 2 мм.

Відхилення поверхні від вертикалі — 1мм на 1 м висоти, але не більш як 5 мм на всю висоту приміщення.

Відхилення поверхні від горизонталі — 1 мм на 1 м довжини, але не більше ніж 7 мм на всю довжину приміщення.

Відхилення кутів, віконних і дверних укосів від вертикалі та горизонталі —1 мм на 1 м висоти або довжини, але не більше ніж 3 мм на весь елемент.

Відхилення ширини поштукатуреного укосу від проектної — 2 мм.

Відхилення карнизу від прямої лінії між їх перехрещенням та кутами — 2 мм.

При порушенні технічних норм і правил під час приготування розчинів і виконання штукатурних робіт в штукатурці виникають різні дефекти. Найпоширенішими з них є такі.

Дутик — невеликий пагорб, що виникає на поверхні штукатурки і легко обсипається. На його місці утворюється раковина, всередині якої завжди помітна біла або жовта грудочка вапна. Цей дефект спричинюється використанням розчину з недостатньо погашеним вапном, яке, потрапляючи в штукатурку, продовжує гаситься. Під час гасіння вапно збільшується в об»ємі, деформуючи штукатурний шар.

Тріщини — на поверхні, які виникають від штукатурення до закінчення повного осідання будівлі, якщо в місцях стиків дерев»яних і кам»яних поверхонь немає металевої сітки, а також від штукатурення дуже тонким шаром, нанесення за один прийом товстого шару розчину, що повільно тужавіє; застосування в роботі жирних розчинів, нанесення розчину на суху поверхню тощо.

Груба фактура — на поверхні штукатурки може залишитись у вигляді слідів від терки, подряпин зернинами піску, борозен та інших дефектів, що утворилися внаслідок неякісного затирання, а також застосування в штукатурних розчинах крупнозернистого піску.

Відшарування штукатурки — виникає в окремих місцях або на великих ділянках поверхні внаслідок штукатурення вологих або не досить шорстких поверхонь, використання маломіцних розчинів, приготовлених із застосуванням в»яжучих матеріалів низької якості, штукатурення промерзлих або вкритих інеєм поверхонь, нанесення на цементну штукатурку вапняного розчину без перехідних шарів, нанесення наступного шару з більш міцного розчину на менш слабкий попередній тощо.

Механічні пошкодження — з»являються, якщо не дотримано послідовності у виконанні будівельних робіт. Неприпустимо, наприклад, після штукатурення виконувати санітарно - технічні або електромонтажні роботи, під час яких доводиться руйнувати штукатурку. Штукатурка руйнується також від намокання при протіканні даху, водопровідних труб тощо.

Ремонтуючи штукатурку перед фарбуванням, дрібні дефекти штукатурки (щілини, дутики, шорсткість) усувають затиранням з розрізуванням і підмазуванням щілин. Якщо штукатурка неміцна або має великі пошкодження, то доводиться в окремих місцях замінювати штукатурний шар новим відповідно до технічних вимог.

Охорона праці на будівельному майданчику,та при виконанні оздоблювальних робіт

Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров»я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Поняття “охорона праці ” визначено статтею 1 Закону України “Про охорону праці ”. Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, безпечної експлуатації обладнання , зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на організм людини і, як наслідок, зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань.

Будівельний майданчик — це територія, на якій розташована будівля, що споруджується, під»їзні шляхи, тимчасові споруди, місця для складів і відкритого зберігання матеріалів, а також розміщення машин та механізмів, установлення вантажопідйомників; тимчасові комунікації, які забезпечують подачу води та електроенергії, на період будівництва.

Основи охорони праці вивчаються в усіх навчально-виховних закладах, але питання охорони праці щодо конкретних робіт учні вивчають на будівельному майданчику, де ці роботи виконуються. Рівень засвоєння знань обов»язково перевіряються. Для цього на підприємстві створюється постійна діюча комісія у складі трьох осіб. Результати перевірки знань з охорони праці оформлюються протоколом. До самостійної роботи учні допускаються тільки після вступного інструктажу, навчання, перевірки теоретичних знань, первинного інструктажу на робочому місці, стажування і набуття навичок безпечних методів праці.

Отже за характером і часом проведення інструктажі щодо охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий і цільовий.

Вступний інструктаж з техніки безпеки проводиться протягом не менш як 10 год з усіма працівниками,якими щойно взято на роботу, незалежно від їхньої освіти, стажу роботи, посади, а також з учнями, які прибули на підприємстві для проходження виробничої практики. Проходить цей інструктаж у спеціально обладнаному кабінеті з охорони праці за програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Про результати проведення вступного інструктажу і перевірки знань робиться відповідний запис у спеціальному журналі, а також у документі про прийняття працівника на роботу.

Первинний інструктаж проводиться з учнями безпосередньо на робочому місці перед початком роботи з показом безпечних умов праці протягом 20...30 хв. Після цього учні допускаються до самостійної роботи, забезпечуються спецодягом, взуттям та запобіжними пристроями.

Повторний інструктаж проходять усі працівники один раз на півріччя за програмою первинного інструктажу в повному обсязі.

Позаплановий інструктаж проводиться у разі зміни технологічного процесу або модернізації устаткування та інших чинників, що впливають на охорону праці, а також у випадках, коли працівник або учень порушив трудову дисципліну, що призвело до травми, аварії чи отруєння.

Цільовий інструктаж проводиться з учнями при організації масових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи тощо).

На будівельному майданчику час від часу, на жаль, трапляються випадки травматизму.

Травматизм — це раптове пошкодження організму людини, яке може спричинися на будівництві недотриманням правил техніки безпеки, зокрема, застосуванням ненадійних захисних засобів, невмілим користуванням машинами та механізмами, ураженням електричним струмом.

Виробничий травматизм — це явище,що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві.

Виробнича травма — це травма, якої працівник зазнав на виробництві внаслідок недотримання вимог охорони праці.

Нещасні випадки — це травми, гострі професійні захворювання та отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, ушкодження внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха, контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори. Нещасні випадки бувають виробничі та побутові.

Нещасний випадок на виробництві — це раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого чинника чи середовища, який призвів до ушкодження здоров»я або смерті.

Нещасні випадки можуть бути викликані такими причинами:

-- організаційними (порушення трудової і виробничої дисципліни, незадовільне утримання і організація робочих місць, відсутність цільового інструктажу, недоліки у вивченні безпечних прийомів праці тощо);

-- технічними (незадовільний технічний стан машини, механізмів, устаткування, порушення технологічного процесу, порушення вимог безпеки при експлуатації транспортних засобів, неякісне обслуговування та ремонт машин і механізмів);

-- санітарно-гігієнічними (невідповідність метереологічних умов санітарним нормам, підвищений вміст виробничого пилу, отруйних речовин у повітрі, незадовільний санітарний стан виробничих і побутових приміщень, незадовільне освітлення тощо);

-- психофізіологічними (нервово-психічні навантаження, незадовільний психологічний клімат у колективі, алкогольне сп»яніння).

Щоб праця була ефективною і безпечною, людина має бути в оптимальному робочому психологічному стані (ОРПС), який складається з трьох компонентів: кваліфікаційного, емоційного та фізичного. Працівник повинен мати високу ділову кваліфікацію. Перед початком роботи йому слід продумати всі деталі й послідовність наступної роботи, пам»ятати про заходи безпеки, яких треба додержуватись при цьому, а також уміти створювати собі оптимальний емоційний позитивний настрій на роботі і мати відповідну фізичну підготовку. Керівництво повинне сприяти цьому.

До опоряджувальних робіт, які складаються як із “ мокрих ”, так і “ сухих ” процесів, допускаються особи, які досягли вісімнадцяти років і пройшли:

-- професійну підготовку;

-- попередній медичний огляд відповідно до вимог Міністерства охорони здоров»я України;

--вступний інструктаж з безпеки праці, виробничої санітарії, пожежної та електробезпеки.

При підготовці поверхонь та матеріалів до опорядження велику увагу слід приділяти дотриманню безпечних методів роботи з електроінструментом (корпус має бути заземленим, електропровід справним).

Працювати з ручним інструментом (зубилом, троянкою, бучардою тощо) при насіканні кам»яних поверхонь, розрізуванні та натягування металевої сітки потрібно в рукавицях, щоб не поранити руки. Працюючи будь-яким ударним інструментом, слід обов»язково одягати окуляри.

Очищати поверхні кислотами опоряджувальник повинен у захисних окулярах і міцних прогумованих чи брезентових рукавицях. Соляну кислоту дозволяється зберігати на робочому місці тільки розведеною у посуді з кришкою, яка щільно закривається. Треба пам»ятати, що соляна кислота може спричинити серйозні опіки.

Такі самі вимоги ставляться до зберігання хлорного вапна, що застосовується як протиморозний компонент штукатурного розчину. Готову хлоровану воду та гасити вапно можна лише на відкритому повітрі або в приміщенні з примусовою вентиляцією.

Розпаковуючи та дозуючи сухі будівельні суміші, а також приготовляючи розчинові суміші, слід уникати пиління та розсипання їх і працювати у респіраторах.

Під час безпосереднього виконання штукатурних робіт ручний інструмент має бути справним. Дерев»яні ручки штукатурної лопатки, ковша і сокола добре обробляють, прошліфовують і міцно з»єднують з інструментом. Ручки терок і напівтерків улаштовують так, щоб у них вільно проходила рука штукатура в рукавиці. Ручка інструмента має бути без гострих кутів і кромок. Категорично забороняється брати руками розчини, в складі яких є вапно і цемент.

Потрібно остерігатися потрапляння вапняного розчину або вапна в очі. Якщо це сталося, то слід негайно промити очі розчином борної кислоти і звернутися до лікаря.

При механізованому нанесенні на поверхню звичайного розчину за допомогою форсунки і при торкретуванні поверхонь опоряджувальник має працювати в гумових чоботах, захисних окулярах та рукавицях.

Усі машини та механізми, що працюють під тиском, перед початком роботи перевіряють на тиск у півтора рази більшим від робочого.

Робоче місце оператора штукатурного агрегату обладнують світловим або звуковим зв»язком з робочим місцем штукатурів. Очищають форсунку лише після зупинення агрегату.

При виконанні штукатурних робіт необхідно працювати на справних риштуваннях, помостах, колисках та інших пристроях, дотримуючись вимог щодо їхнього виготовлення і встановлення, а також додержуючись правил техніки безпеки під час роботи на висоті.

Ручний інструмент, яким працює робітник, має бути справним. Дерев»яні ручки інструмента виготовляють із твердої деревини. Допустима вологість якої не більше як 12%. Вони повинні бути добре оброблені, пошліфовані і міцно з»єднані з інструментом.

Під час підготовки кам»яних поверхонь під штукатурку за допомогою ударних інструментів слід працювати в рукавицях і захисних окулярах.

Робітники, зайняті гасінням вапна, повинні працювати у спецодягу, гумових чоботях і рукавицях, респіраторі і окулярах.

Брати руками будь – який розчин, незалежно від його складу, категорично заборонено.

Висновок

Мистецтво спорудження будівель — це одна з найдавніших професій на землі, яка неподільно пов»язана з історією розвитку людського суспільства.

Будівництво — одна з галузей матеріального виробництва, в якій зайняті робітники багатьох професій: монтажники, муляри, штукатури, маляри тощо. Професія опоряджувальника досить почесна на будівництві. Висококваліфікований штукатур, здатний, крім звичайної штукатурки виконувати кольорово-декоративну штукатурку, архітектурні елементи оздоблення будівель, і внутрішніх поверхонь, реставраційні роботи.

Отже професія будівельника займає досить почесне місце у нашому суспільстві. Адже будівельники споруджують для людей будинки: житлові, громадські, виробничі. Для людей поселитись в новому будинку, який збудований нашими професійними будівельниками, велике щастя. Я теж у майбутньому хочу приносити людям комфорт і затишок у сучасних будинках.

Після закінчення училища, я маю мету і надалі вчитися, удосконалювати себе в професії будівельника. Тому, що саме будівельники повинні дбати про те, щоб будинок був красивий, надійний, щоб його зовнішній вигляд також викликав в людей захоплення.

Я хочу людям дарувати радість. Моя професія будівельника забов»язує мене, до цього. Я горжуся тим, що обрав саме таку професію, яка дуже потрібна людям.

Тема № 2

Роботи, пов»язані з опорядженням поверхонь будівлі штучними матеріалами, називають облицювальними. До них відносять роботи, пов»язані з опорядженням поверхонь різними видами плиток. Облицювальні роботи можуть виконуватися як зовні на фасадах, так і всередині будівель при облицюванні стін і підлог. Поверхню облицьовують з тим,щоб захистити конструкцію від атмосферних впливів, вологи, механічних пошкоджень, а також з санітарно-гігієнічною і декоративною метою. Облицьоване штучними матеріалами приміщення набирає привабливого вигляду, в ньому створюються кращі умови для життєдіяльності людини.

Внутрішні вертикальні стіни облицьовують керамічними, скляними, полістерольними плитками. Крім того, для облицювання різних поверхонь можна застосовувати плитки з природних кам»яних матеріалів.

До початку облицювальних робіт в приміщенні повинні бути закінчені всі роботи, виконання яких може пошкодити облицьовану поверхню. Конструктивні елементи будівлі, що підлягають облицюванню, повинні бути стійкими. Відхилення віконних і дверних укосів, стовпів від вертикалі допускається не більше 1 мм на 1 м висоти або довжини, але не більше 3 мм на весь елемент.

При облицюванні стін плитками на цементному розчині відхилення поверхні від вертикалі до 15 мм і нерівності на ній повинні вирівнюватись цементним розчином. Якщо відхилення більше 15 мм розчин наносять по попередньо надійно закріпленим сіткам.

Якщо плитки закріплюють на поверхні мастиками, відхилення поверхні, що облицьовуються, від вертикалі не повинно бути більше 3 мм на 1 м висоти.

До початку внутрішніх облицювань робіт мають бути завершені всі роботи по влаштуванню покрівлі будівлі або водонепроникного перекриття над частиною будівлі, яку облицьовують. У приміщеннях мають бути закінчені всі роботи, пов»язані з монтажем потайних проводок та встановлені коробки у дверні і віконні прорізи. Облицьовувати на розчинах і мастиках можна лише тоді, коли навантаження на стіни досягло не менше 65 % від проектного.

Облицьовувати стіни слід до влаштування чистої підлоги, тому на них повинні бути зроблені позначки, які вказують на рівень майбутньої підлоги. Це буде нижній край облицьованої стіни. Як підлоги, так і вертикальні поверхні можуть облицьовуватися плитками різними за формою, розміром і кольором. Вибираючи рисунок облицювання, слід враховувати розмір приміщення, його призначення, естетичні вимоги до кольору облицювання тощо.

На облицьованій поверхні стін розрізняють такі елементи облицювання: цоколь, поле облицювання, фриз і карниз. Вони можуть бути присутні всі або виконані в певній комбінації.

Цоколь, тобто нижній ряд плиток, виконують із спеціальних фасонних плиток, потовщених або кольорових плиток. Поле облицювання роблять з білих або кольорових однотонних плиток. Фриз може бути виконаний з кольорових або візерунчастих плиток в один або два ряди. Це залежить від висоти облицювання. І, нарешті, останній елемент облицювання — карниз. Він має обов»язково виступати з площини облицювання, тому для його виконання використовують спеціальні фасонні плитки більшої товщини.

Залежно від розміщення плиток і положення швів на поверхні розрізняють три способи облицювань: шов у шов, врозбіг та по діагоналі. Найбільш поширений і простий спосіб — облицювання шов у шов. Інші два способи облицювань потребують більших витрат часу, професіоналізму, акуратності і точності роботи.

Облицювальні плитки перед використанням потрібно розсортувати за кольором, формою та розміром, оскільки в кожній партії плиток,що надходить на будівництво, завжди є плитки, які однакові за кольором, але відрізняються світлістю, а іноді й кольоровим тоном. Під час сортування плитки одного розміру, але різних відтінків розкладають в окремі ящики. Браковані плитки під час сортування відкладають окремо, з них у подальшому будуть нарізати куски менших розмірів.

За розмірами плитки, особливо глазуровані, також можуть відрізнятись. Тому до початку облицювання їх сортують, користуючись спеціальними шаблонами.

Для облицювання поверхні потрібні не лише цілі плитки, а й половинки або менші куски плиток. Такими кусками облицьовують ділянки поверхонь, що прилягають до кутів. Тому певну кількість плиток розрізують або перерубують . Глазуровані та скляні плитки розрізають алмазами, склорізами або різцями.

Поверхні, які облицьовуються полістирольними плитками, підготовляють так само, як під штукатурення. Полістирольні плитки застосовують для облицювання внутрішніх вертикальних поверхонь. Плитки бувають білі і кольорові. Оскільки плитки закріплюють на поверхню на тонкому шарі мастики, поверхня під облицювання повинна бути ретельно підготовлена. Кам»яні поверхні, відхилення яких від вертикалі відповідають технічним вимогам,перед облицюванням очищають від пилу, патьоків розчину і змочують водою. Якщо на поверхні є окремі западини або відхилення від вертикалі, ці місця виправляють шаром цементного розчину. Після розрівнювання розчину і перевірки рівності поверхні правилом, ділянки вкриті розчином, подряпують, роблячи на них хвилеподібні або похилі, під кутом 45*, борозни. Окремі виступи на поверхні зрубують зубилами.

Дерев»яні стіни і перегородки, призначені для облицювання, попередньо вкривають гідроізоляційним матеріалом: толем або руберойдом. Рулонні гідроізоляційні матеріали прибивають внапусток у два шари толевими цвяхами. При використанні звичайних цвяхів завдовжки 30—40 мм їх прибивають до половини довжини а решту загинають, притискуючи толь. Потім до поверхні прибивають металеву сітку або обплутують її дротом, натягуючи на попередньо прибиті цвяхи. Після цього підготовлену поверхню вкривають шаром цементного розчину складу 1:3 або 1:4, завтовшки не менше 15 мм, який не розрівнюють, а лише трохи ущільнюють. Зразу ж після ущільнення на шарі розчину подрябкою роблять борозни. Облицювати поверхню починають після повного висихання підготовчого шару.

Приклеювати на поверхні полістерольні плитки можна на синтетичних мастиках ( перхлорвініловій, карбінольній ), або мастиках, приготовлених з олійних або емалевих фарб.