6. Методи ціноутворення в умовах ринку

Ціноутворення – це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структури.

За ринкових умов господарювання можуть застосовуватися такі методи ціноутворення:

1. Метод „витрати + прибуток”, за яким ціна (Ц) обчислюється за формулою:

Ц = С + П,

де С – собівартість продукції;

П – величина прибутку в ціні. Прибуток визначається у відсотках до собівартості.

2. Отримання цільової норми прибутку – метод ціноутворення, орієнтований на витрати і цільову норму прибутку. Підприємства намагаються встановити ціну, включаючи в неї прибуток, що планується у відсотках на інвестований капітал. При цьому використовується концепція беззбитковості і при встановленні ціни за цією методикою враховується залежність між загальними витратами і виручкою та обсягом продажу:

Ц = В + ,

де В - величина змінних витрат на одиницю продукції;

В - постійні витрати на дану продукцію за певний період (рік);

П - загальна сума прибутку, яка має бути одержана за той же період від продажу продукції;

N – обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.

3. Метод оцінки споживчої вартості передбачає оцінку споживчого ефекту, який одержує споживач від використання товару.

4. Пропорційне ціноутворення –метод, при якому підприємства виходять не стільки з власних витрат, оцінки споживчої вартості чи попиту, скільки із цін конкурентів. При цьому методі (його ще називають „за рівнем конкуренції”) ціна встановлюється як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів.

5. Метод швидкого повернення витрат використовується з метою активного продажу великих обсягів продукції і швидкого повернення вкладених коштів. Така поведінка може бути викликана невпевненістю виробників у тривалому успіхові їх на продукції ринку.

Існує ще ряд інших методів ціноутворення, але при використанні будь-якого з них надалі ціна коригується, використовується ряд знижок і доплат до ціни.

Основними чинниками, що впливають на рівень ціни на продукцію є:

• рівень витрат на виробництво і реалізацію продукції;

• співвідношення попиту і пропозиції;

• гнучкість попиту;

• ступінь державного регулювання цін;

• умови поставок продукції;

• взаємовідносини між покупцем і продавцем;

• інші.

Тема 18. Фінансово-економічні результати, ефективність діяльності та економічна безпека підприємства

1. Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.

2. Загальноприйнята схема використання прибутку.

3. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства.

4. Сутнісна характеристика і вимірювання ефективності виробництва.

1. Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства

Результатом діяльності підприємства є прибуток. Прибуток – перевищення доходу над витратами. Зворотна величина називається збитком. З економічної точки зору прибуток – різниця між грошовими надходженнями і грошовими видатками. З господарської точки зору прибуток – це різниця між майновим станом підприємства на кінець і початок звітного періоду.

Значення прибутку полягає в тому, що він є основним джерелом фінансування розвитку підприємництва, удосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку, який є підсумковим показником, результатом фінансово-господарської діяльності підприємства.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток – це показник, що формується на мікрорівні. Залежно від формування та розподілу виокремлюють декілька видів прибутків. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування.

Загальний прибуток - це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу, його ще не називають балансовим прибутком.

Прибуток після оподаткування – це чистий прибуток, що реально надходить в розпорядження підприємства після сплати податків.

В економічній теорії та підприємницькій діяльності загально-важливим є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

Валовий прибуток – це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

Операційний прибуток – його також часто називають чистим прибутком. Він дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Він включає прибуток і постійні витрати.

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: продаж основної продукції (робіт, послуг); продаж майна; позареалізаційні операції.

1. Прибуток від продажу основної продукції підприємства обчислюється як різниця між виручкою від продажу товарної продукції (без урахування податку на додану вартість й акцизного збору) та її повною собівартістю.

2. Прибуток від продажу майна визначається як різниця між ціною продажу і балансовою (залишковою) вартістю об’єкта з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг). Це прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо.

3. Прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій.