17. Розкрийте сутність вуличної роботи.

Вулична соціальна робота спрямована на встановлення контакту та надання допомоги тим клієнтам, які нехтують існуючими службами чи послугами та з якихось причин є важкодоступними представників соціальних служб, закладів системи охорони здоров'я, правоохоронних органів.

Вулична робота спрямована на людей: яких відмежовують і прити­скають або яким загрожує відме­жування й обмеження; яким не допомагають інші громадські організації чи держа­вні структури; соціально пригнічених; тих, для кого громадські мі­сця, особливо вулиці й площі, є місцем проживання.

Переваги вуличної соціальної роботи:

1. Можливість встановлення інформаційного та особистісного контакту з значною кількістю людей.

2. Здійснення діагностики соціальної ситуації.

3. Здійснення соціальної допомоги на території клієнта, в умовах близь­кого для нього середовища.

4. Пропаганда та популяризація системи соціальної роботи серед насе­лення, залучення потенційних волонтерів.

До основних форм вуличної соціальної роботи можна віднести:

• психосоціальна профілак­тика;

• консультація й підтримка, надання інформації;

• кризове втручання — надання допомоги у розв'язанні конкрет­ної кризової ситуації;

• інтенсивна підтримка, оріє­нтована на певний результат;

• індивідуальні й групові за­ходи;

• соціальне посередництво;

• організація пунктів соціальної підтримки;

• співробітництво з адмініст­рацією, державними установа­ми, службами, навчальними за­кладами тощо.

Партнерами стрітворкера мо­жуть бути:

• батьки або родичі / друзі й знайомі;

• адміністрація (відділ зайня­тості, відділ у справах молоді, відділ соціального забезпечен­ня, відділ охорони здоров'я, від­діл у справах іноземців і т д.);

• правоохоронні органи;

• заклади соціальної, культу­рної, освітньої роботи громадсь­кості (місто, мікрорайон, регіон і т. д.);

• суспільні освітні організації, заклади для проведення вільно­го часу, молодіжні гуртожитки й т. д.);

• благодійні заклади й орга­нізації (пункти харчування, буди­нки для безпритульних, пункти видачі одягу і т. д.);

• медичні заклади (лікарні, терапевтичні заклади і т. д.);

• релігійні організації;

• спецслужби, як наприклад, консультація з заборгованості, з наркоманії і т. д.;

• комітети місцевого громадського самоврядування;

• квартировласники.

Соціальний працівник, що працює на вулиці, повинен дотримуватись правил техніки безпеки при роботі:

• працювати в парі та у полі зору колег;

• не одягати прикраси та коштовності;

• одяг має бути зручним та багатофункціональним;

• дотримуватись правил дорожнього руху;

• про час виходу на роботу і закінчення її повідомити колег чи диспет­чера служби.

Критерії ефективності соціальної вуличної роботи: повторні звернення клієнтів; залучення клієнтів до волонтерських дій; залучення громадськості за місцем проживання до вирішення соці­альних проблем; кількість дітей та молоді, яким були надані соціальні послуги.

Вулична соціальна робота з дітьми вулиці має на меті поліпшити їх соціальне становище та здоров’я, привнести у їх життя те, чого вони найбільше потребують, спонукати їх до встановлення позитивних стосунків із соціальними вуличними працівниками. Теоретичною і методологічною основою вуличної роботи з безпритульними та бездоглядними дітьми є ліберальний підхід, який передбачає надання дітям безпосередньо на вулиці таких видів допомоги:

• забезпечення регулярним гарячим харчуванням, організація роботи виїзних кухонь;

• створення банків одягу і взуття, забезпечення ними дітей-бродяг;

• впорядкування місць для ночівлі, влаштування туди дітей;

• надання медичної допомоги стаціонарними і мобільними (виїзними) амбулаторіями;

• проведення ігор та екскурсій;

• проведення виховних бесід, спрямованих на посилення мотивації дітей до соціально прийнятної поведінки;

• надання моральної та психологічної допомоги;

• проведення просвітницької роботи щодо ризику різних захворювань і засобів їх профілактики, прав дитини та організацій, які їм можуть допомогти а цьому.

«Аутріч-робота» або вулична робота з дітьми вулиці спрямована на залучення безпритульних та бездоглядних дітей до соціального закладу, де їм нададуть допомогу. Вулична робота з безпритульними та бездоглядними неповнолітніми має починатися зі збору інформації про дитину, вияснення причин виходу на вулицю з метою складання індивідуальної програми допомоги. Наступними кроками є встановлення відносин співпраці з угрупуваннями вуличних дітей (тусовками), надання їм різноманітних послуг, індивідуальна робота з дитиною щодо вибору власного майбутнього. Головним завданням вуличної соціальної роботи у даному випадку є сприяння у формуванні у безпритульних та бездоглядних дітей мотивації на повернення до сім’ї, на активну позицію у вирішенні власної долі.