52)Ступені порівняння прикметників

Якісні прикметники при порівнюванні ознак предметів можуть вказувати на неоднакову міру якості. У зв'язку з цим розрізняються два ступені порівняння: вищий і найвищий.

Вищий ступінь показує, що в одному предметі ознака проявляється більшою (або меншою) мірою, ніж в іншому: сьогодні погода холодніша, ніж учора.

Найвищий ступінь показує, що в якомусь предметі ознака виявляється найбільшою (або найменшою) мірою порівняно з іншими предметами: Дніпро — найдовша річка України.

Кожен зі ступенів має дві форми: просту й складену.

Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється від основи прикметника за допомогою суфіксів -іш-, -ш-: милий — миліший, ніжний — ніжніший. У деяких прикметників при таких змінах можуть випадати суфікси -к-, -ок-, -ек-: глибокий — глибший, далекий — дальший.

При додаванні суфікса -ш- у складі прикметників можуть виникати звукові сполуки (результат чергування), які на письмі позначаються літерами жч і щ. У вищому ступені прикметників г, ж, з перед суфіксом -ш- змінюються на -жч-, а с + -ш- — на -щ-: високий — вищий, вузький — вужчий, дорогий — дорожчий, дужий — дужчий, низький — нижчий, але: легкий — легший.

Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий — найдорожчий, кращий — найкращий. Значення найвищого ступеня можна посилити префіксами як-, що-: якнайзручніший, щонайвродливіший.

Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою приєднання слів більш, менш до звичайної форми якісного прикметника: більш, вдалий, більш глибокий, менш вередливий.

Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання слів найбільш, найменш до звичайної форми якісного прикметника: найбільш, зручний, найбільш стійка, найменш, приємне.

Не мають ступенів порівняння прикметники, що називають абсолютну якість: голий, порожній; прикметники, утворені за допомогою суфіксів -еньк-, -есеньк-, -езн-, -енн-, -уват-: гарнесенький, величезний, широченний, білуватий.

53) Числівники один, одна, одне (одно) в називному відмінку мають форми коротких прикметників. У середньому роді паралельно вживаються дві форми: одне й одно.

1. Прислівники від п'яти до десяти, від одинадцяти до двадцяти, тридцять, п'ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відмінюються за таким зразком:

Н. п'ять сімнадцять

Р. п'яти (п'ятьох) сімнадцяти (сімнадцятьох)

Д. п'яти (п'ятьом) сімнадцяти (сімнадцятьом)

3. п'ять (п'ятьох) сімнадцять (сімнадцятьох)

О. п'ятьма (п 'ятьома) сімнадцятьма (сімнадцятьома)

М. на п'яти (п 'ятьох) на сімнадцяти (сімнадцятьох) 

Запам 'ятайте: в усіх відмінках, крім називного, маємо паралельні форми. У всіх складних числівниках на -дцять, -десят — відмінюється тільки друга частина; у числівниках одинадцять, чотирнадцять наголошується склад -на-, на відміну від російської мови. Але у знахідному відмінку — наголос на закінченні -ох: одинадцятьох, чотирнадцятьох; у числівниках шість, сім, вісім при відмінюванні відбувається чергування і з е, о: шести, семи, восьми. 

2. Числівники сорок, дев'яносто, сто в усіх відмінках, крім називного й знахідного, мають закінчення -а (сорока, дев'яноста, ста).

3. Складні числівники на визначення сотень відмінюються за зразком:

Н. двісті триста п'ятсот

Р. двохсот трьохсот п'ятисот

Д. двомстам трьомстам п'ятистам

3. двісті (двохсот) триста (трьохсот) п'ятсот (п 'ятисот)

О. двомастами трьомастами п'ятьмастами (п'ятьомастами)

М. (на) двохстах (на) трьохстах (на) п'ятистах

Числівник чотириста відмінюється як триста. Числівники шістсот, сімсот, вісімсот, дев'ятсот відмінюються як п'ятсот.

У цих числівниках відмінюються обидві складові частини і пишуться вони разом.

У числівниках п'ять, шість, дев'ять, десять та в усіх числівниках на -дцять зберігається пом'якшення після кінцевого приголосного т. Усередині такого складного числівника пом'якшення після т немає. Наприклад: п'ятсот, п'ятдесят, шістсот, п 'ятнадцять, дев 'ятсот. Але в орудному відмінку в числівниках: три, п'ять, шість, дев'ять, десять зберігається пом'якшення кінцевого приголосного основи. Наприклад: трьома, п 'ятьма (п 'ятьома), шістьма (шістьома). Зберігається пом'якшення в усіх числівниках на -дцять в орудному відмінку: дванадцятьма (дванадцятьома), дев 'ятьма (дев 'ятьома) тощо.

4. У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини:

Н. триста вісімдесят сім

Р. трьохсот вісімдесяти (вісімдесятьох) семи (сімох) Д. трьомстам вісімдесяти (вісімдесятьом) семи (сімом) 3. триста (трьохсот) вісімдесят (вісімдесятьох) сім (сімох) О. трьомастами вісімдесятьма (вісімдесятьома) сьома (сімома) М. (на) трьохстах вісімдесяти (вісімдесятьох) семи (сімох).

5. У складених порядкових числівниках відмінюється лише останнє слово: дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ятий — ...дев'ятого (дев'ятих), дев'ятому (дев'ятим), дев'ятий (дев'яті), дев'ятим (дев'ятими), на дев'ятому (дев'ятих).

6. У дробових числівниках чисельник відмінюється як кількісний числівник, знаменник — як порядковий: дві п 'я-тих, двом п 'ятим, двома п 'ятими; три десятих, трьом десятим, трьома десятими і т. д.

7. Неозначені числівники багато, небагато, кілька, декілька — відмінюються як числівники п'ять, шість (але без паралельних форм):

Н. кілька, декілька, багато

Р. кількох, декількох, багатьох

Д. кільком, декільком, багатьом

З. Н. або Р.

О. кількома, декількома, багатьма

М. (на) кількох, декількох, багатьох

8. Збірні числівники обидва, обидві відмінюються у непрямих відмінках так: обох, обом, обома, (на) обох.

Збірні числівники двоє, троє, п'ятеро та ін. — у непрямих відмінках мають форми кількісних числівників (два, три, п 'ять).

54)

Числівники граматично пов’язуються з іменниками. Вони або керують іменниками, або узгоджуються з ними.

1.         Числівник один узгоджується з іменниками у роді, числі й від-мінку: один комбайнер, одна година, одне село.

2.         Числівник два вживається у двох родових формах: одна форма – для чоловічого і середнього родів: два столи, два відра; жіночого роду – дві картоплини, дві медсестри.

 3.         Числівники два, три, чотири, вступаючи у граматичні зв’язки з іменниками, вимагають від них форми називного від-мінка множини: два дуби, три корови, чотири вівці. Але вони не сполучаються з іменниками, що не підлягають лічбі (кисень, сила, міць, праця).

4.         Числівники від п’яти і далі вживаються з іменниками у формі родового відмінка множини: п’ять полів, дев’ять комбай-нів, десять ветлікарів, сто сорок шість курчат, тисяча двісті кі-лограмів.

 5.         При неозначено-кількісних та дробових числівниках іменники вживаються у родовому відмінку множини: кілька гусенят, п’ятеро щенят, шестеро комбайнерів.

6.         При дробових числівниках іменники мають форму родового

Українська мова за професійним спрямуванням

Додатки

відмінка однини, а слово частина може не вживатись: одна сьома, три цілих і три восьмих, дві третіх площі.

7.         Числівники півтора, півтори сполучаються з іменниками у ро-довому відмінку однини: півтора дня, півтори доби.

8.         Порядкові числівники узгоджуються з іменниками в роді, чис-лі, відмінку: сьомий період, сьома година, сьоме число.

55) Особливості використання дієслів у діловому мовленні Дієсловом називається частина мови, що означає дію або стан предмета як прцес. У систему дієслова входять такі форми: а) неозначена форма (інфінітив): прочитати, затвердити, сплатити; б) форми у дійсному, умовному та наказовому способах: підписав, передплатимо, підписав би, передплатив би, підпиши, передплати; в) безособові форми на -но, -то: підписано, передплачено, відкрито; г) дієприкметник: підписаний, передплачений, відкритий; д) дієприслівник: підписуючи, передплачуючи, відкриваючи. 1. Треба використовувати тільки книжні дієслова та їх форми: активізувати, дезінформувати, знаменувати, подається, символізувати, формулюючи й т. ін. 2. Уникати умовного способу: неправильно правильно 3. Форми наказового способу використовуються в ділових паперах дещо своєрідно. Форми власне наказові (іди, пиши, робіть) вживаються лише в усному мовлені. В писемному мовленні переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Саме інфінітив у наказах та розпорядженнях надає висловленню категоричності (доручити,звільнити, призначити, а не доручить, звільнить, призначить). 4. В актах, наказах, розпорядженнях, службових листах, інструкціях, дорученнях уживають неозначену форму дієслова (інфінітив). Але слід пам'ятати, що нормативною є форма на -ти, а не на -ть (говорити, запроваджувати, виконквати). 5. У документах більшість дієслів має форму 3-ї особи олнини, але неприпустиме використання коротких форм (допомагає, а не допомога; оббігає, а не оббіга) 1. Треба надавати перевагу активним конструкціям над пасивними або ж використовувати безособову конструкцію з дієслівними формами на -но, -то. У таких текстах ідеться про наслідки якихось заходів чи подій у момент мовлення: неправильно правильно Завдання було достроково виконане нашою групою Наша група достроково виконала завдання Головна увага ним приділяється... Головну увагу він приділив... Інспектори, які призначаються комісією... Інспектори, яких призначає комісія... Випробування проводяться у запланованому режимі Випробування проводять (проведено) у запланованому режимі 7. Найпоширенішою дієслівною формою в офіційно-діловому стилі є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості, яке вживається у першій або третій особі множини: (ми вимагаємо, дирекція звертається, рівень інфляції становить). 8. Треба уникати форм давноминулого часу: 9. Дієслова доконаного виду утворюють просту форму майбутнього часу: профінансуємо, сплатимо, переглянемо. Дієслова недоконаного виду мають просту і складену форми майбутнього часу. Надавати перевагу слід складеним формам дієслів недоконаного виду в майбутньому часі: 10. Не порушувати норми вживання форм залежного слова: 11. Форми нема – немає вживаються паралельно: у нас нема таких документів – у нас немає таких документів або ми не маємо таких документів. 12 Форми 2-ї особи однини, 1,2-ї особи множини дозволяють уникати форми давайте в наказовому способі. Обійтися без неї неможливо й за допомогою додаткових слів. 13. Дієслово давайте вживається лише у своєму прямому значенні, коли ця форма заохоти поєднується з іменником, що означає певні предмети: Давайте Ваші посвідчення; Розрахунки і креслення давайте мені. Хоча й у цих випадках інтонаційно та за допомогою невербальних засобів (жесту) можна спонукати до дії: Ваші посвідчення, будь

56)Дієприкметник – це особлива форма дієслова, яка виражає ознаку предмета за дією, наприклад:вражаючий, доведений.

За відношенням до стану дієприкметники поділяються на активні та пасивні.

Активні дієприкметники

Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією: замерзлий, пересохлий, намоклий, зарослий.

1.     Активних дієприкметників на -ший, -вший в українській мові немає: рос.     сделавший;прибывший     ; бывший; уснувший; укр. той, що зробив; прибулець; колишній; заснулий.

2. Активні дієприкметники теперішнього часу на -учий (-ючий) не характерні для сучасної української літературної мови і є маловживаними. Вони утворюються не від усіх дієслів і дуже рідко керують залежними словами. Трапляються в науковій термінології (випускаюча кафедра, описуючий пристрій, узагальнюючий виступ, дестабілізуючі чинники), у художніх творах (синіючі далі).

В українській мові збереглися лише деякі давні дієприкметники теперішнього часу на -учий (-ючий), ачий (-ячий), що перетворилися вже на якісні прикметники, тобто виражають постійну ознаку предмета, причому здебільшого в інтенсивному вияві. Це – співучий (співучий народ), живучий(живуча), родючий (родючийґрунт), палючий (палюч), кусючий (кусюча)лежачий (лежачий), ходячий (ходячий анекдот), зрячий (зряча людина), терплячий(терплячий чоловік) та ін.

Серед термінів, що мають паралельно з варіантом на -учий (-ючий) інші форми словотворення, слід вибирати останні, тобто не знеболюючий, а знеболювальний; не дезінфікуючий, а дезінфекційний; недеформуючий, а деформівний тощо.

Замість активних дієприкметників слід уживати:

1) прикметники з суфіксами -льн-, -н- (рос. окружающий – укр. навколишній; рос. измеряющий –укр. вимірювальний; рос. тормозящий – укр. гальмівний);

2) іменники (рос. выступающий – укр. промовець; рос. поступающий – укр. вступник; рос. трудящийся – укр. трудівник);

3) підрядні означальні речення (заболевший – той, що захворів; інженер, работающий над проектом – інженер, який працює над проектом);

4) дієприслівникові звороти (рос. выступающие депутаты призывали – укр. виступаючи, депутати закликали).

Вибір такого засобу залежить насамперед від суті позначуваного поняття, а також від значення іменника, з яким він поєднується.

Пасивні дієприкметники

Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета:розроблені препарати, проведений експеримент.

Пасивні дієприкметники в українській мові мають форму минулого часу і творяться від основи інфінітива за допомогою суфіксів:

-н: написаний, обговорюваний (від написати, обговорювати);

-ен (-єн): розбуджений, подвоєний (від розбудити, подвоїти);

-т: збитий, розвинутий (від збити, розвинути).

При утворенні пасивних дієприкметників із суфіксом -ен відбуваються такі чергування:

г, з – ж:	постригти – пострижений, знизити – знижений,
д – дж:	полагодити – полагоджений,
с – ш:	покосити – покошений,
т – ч:	розтратити – розтрачений,
к – ч:	посікти – посічений,
с – д:	перевести – переведений,
з, д – ж, дж:	наїздити – наїжджений,
с, т – ш, ч (щ):	почистити – почищений,
б – бл:	зробити – зроблений,
п – пл:	втопити – втоплений,
в – вл:	позбавити – позбавлений,
м – мл:	засоромити – засоромлений,
ф – фл:	розграфити – розграфлений.

Запам’ятайте!

1. В українській мові в суфіксах пасивних дієприкметників не подвоюють літеру н (рос. данный – укр. даний; рос. окруженный – укр. оточений; рос. сделанный – укр. зроблений).

2. У суфіксах пасивних дієприкметників ніколи не пишуть літеру и (ї), а тільки е (є): загоїти – загоєний, заспокоїти – заспокоєний.

3. Дієприкметники з часткою -ся в українській мові не утворюють!

4. Пасивних дієприкметників на -мий в українській мові немає:

рос.      значимый, незабываемый, незаменимый, называемый; укр. значущий, незабутній, незамінний, якого називають.

Пасивні дієприкметники властиві українській мові, але вони частіше виступають у ролі означення

57) Творення і вживання дієприслівників Залежно від виду вихідного дієслова розрізняємо дієприслівники недоконаного (вітаючи, говорячи, кажучи, просячи; вітавши, казавши, прохавши) й доконаного (грюкнувши, принісши, прочитавши) виду.

1. Дієприслівники доконаного виду творимо від основи інфінітива дієслів доконаного виду за допомогою суфіксів -вши (після голосних), -ши (після приголосних). Дієслово подаємо в чоловічому роді минулого часу й до нього додаємо -ши: подумав+ши, оглянув+ши, підбіг+ши.

Дієприслівник доконаного виду означає таку другорядну дію, яка відбулася чи відбудеться раніше від основної, і відповідає на питання що зробивши?

2. Дієприслівники недоконаного виду утворюємо від основи теперішнього часу недоконаного виду за допомогою суфіксів -учи- (-ючи-) від дієслів І дієвідміни та -ачи- (-ячи-) від дієслів ІІ дієвідміни. Дієслово подаємо у 3-й особі множини теперішнього часу й замість -ть додаємо -чи: думаю(ть) – думаючи, терпля(ть) – терплячи, гуркотя(ть) – гуркотячи.

У корені дієприслівника теперішнього часу лишаємо всі ті особли­вості, які виникають за творення дієслівних форм 3-ї особи множини теперішнього часу.

Дієприслівник недоконаного виду означає другорядну дію, одночасну з основною, і відповідає на питання що роблячи?

3. Дієприслівники утворюємо також від дієслів, які закінчуються на -ся (-сь): задивляючись, посміхаючись (недоконаний вид), задивившись, посміхнувшись (доконаний вид).

58)Недоко́наний вид дієсло́ва передає значення внутрішньо необмеженої дії, яка може схемантично виявлятися як дія, що не встигла ще реалізуватися (запалювати), як дія, що реалізується без усяких обмежень (писати, їсти, рости), а також дія, що регулярно (постукувати, поблискувати) або нерегулярно (приходити, бігати) повторюється і под. [1] Дієслова недоконаного виду мають форму теперішнього, минулого і майбутнього часу: Я знову бачу усмішку на твоєму лиці (Михайло Коцюбинський); «Я берегла в тобі свою надію, і юнь свою, і цвіт весінній свій» (Б.); «Буду пісню веселу співать» (Леся Українка)[2]. Тому це слабкий, статичний, немаркований і неграничний вияв дії.

Окрім вищезазначеної загальної характеристики дієсловам недоконаного виду притаманні ще й такі додаткові елементи значення:

постійна неперервність дії (дієслова із цією семантикою означають дію, що відбувається безвідносно до її завершення): Синіє море за маяком; Тече річка під горою;

регулярна повторюваність незавершеної дії (це значення виражається здебільшого префіксами на-, під-, по- із суфіксами -ува-, -а-): пригладжувати, приголублювати, відсовувати;

нерегулярна повторюваність дії, яка виникає час від часу (значення виражається здебільшого префіксами на-, під-, по- із суфіксами -ува-, -а-): підморгувати, підсвистувати, нахвалятися, посміюватися;

здатність до дії, яка є постійною ознакою суб'єкта: собака кусається, корова б'ється, сонце світить;

протяжність дії у певному напрямку в дієсловах руху: їхати, летіти, бігти, нести;

повторюваність дії, яка означає необмежений рух: бігати, бродити, їздити, літати;[3]

Питання Що зробити?Що робив?Що зробить?Що робитиме?

59) Прийме́нник — незмінна частина мови, що виражає залежність іменника, прикметника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та реченні[Джерело?].

Прийменник з іншими частинами мови може вказувати на[Джерело?]:

об'єкт дії: подарунок (для кого?) для сестри, писати (про кого?) про брата;

напрямок: їхати (куди?) на море, йти (куди?) до лісу;

місце: росте (де?) біля криниці;

причину: заспівав (з якої причини?) від радості;

мету: зібратися (з якою метою?) для роботи;

час: залишити (на скільки?) до завтра.

Один і той самий прийменник може виражати різні смислові відношення: росте за хатою (місце) — прийти за годину (час) — купив за гривню (об'єкт).

Одне й те саме значення може бути виражене за допомогою різних прийменників: росте біля дороги, росте при дорозі, росте край дороги, росте поблизу дороги.

Прийменники можуть вступати в синонімічні й антонімічні зв'язки: при, біля, поблизу, край, неподалік (синоніми), в — з, під — над (антоніми).

60)

Для українського ділового мовлення важливе правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови на українську. Адже російські конструкції з прийменником по в українській мові перекладаються цілим рядом конструкцій з прийменниками:

за: за свідченням; за власним бажанням; за дорученням; за наказом; за вказівкою; менеджер за професією і т. д.;

з: з питань комерційної торгівлі; з ініціативи; дослідження з уфології; курс лекцій з української мови; з багатьох причин; з певних обставин; з нагоди (чогось) і т. д.;

на: на замовлення; на вимогу; на пропозицію; на мою адресу;

для: курси для вивчення; комісія для складання актів;

після: після одержання посвідчення; після повернення; після від'їзду; після розгляду (чогось) і т. д.;

у (в): викликати у службових справах; у вихідні; в усіх напрямках;

по: черговий по району; наказ по відділенню; спеціаліст по проектуванню споруд; колеги по роботі; по можливості; комітет по сприянню малим підприємствам і підприємцям і т. д.

61)В сучасній українській мові прийменникові конструкції складають чи не найбільшу групу синтаксичних синонімів.

ПРОСТОРОВІ ВІДНОШЕННЯ

Синтаксична синонімія досить поширена серед прийменників просторового значення. Виділяється значна кількість синонімічно споріднених прийменників, що передають значення просторової близькості. Домінантою цієї групи є прийменник біля — найуживаніший, особливо на сторінках газет. Будучи домінантою синонімічного ряду, він постійно взаємодіє з іншими прийменниками, які, при близькості значення з прийменником біля, мають і суттєві відмінності в семантиці чи стилістичних відтінках. Розглянемо окремі прийменники, що створюють один синонімічний ряд із прийменником біля. Прийменник при передає значення безпосередньої близькості, щільності місцерозташування, наприклад: «Сидить при березі з вудкою» (Ю.Смолич). При — один із синонімічних варіантів прийменника біля

До цього ж ряду приєднуються прийменники коло і над. Пор.: «Зустрілись біля Дніпра» — «Козаче село Глибове при самому Дніпрі»

До цієї ж групи належать прийменники край, кінець (зрідка кінці), які, передаючи значення просторової близькості, уточнюють його — місце дії на краю предмета. Пор.: «Ось їх величезні юрби біля берега»

Прийменник побіля — того ж значення, що й біля, але з відтінком (як і всі прийменники з префіксом по) поширення дії, протягу в довжину, наприклад: «Птиці оселяться побіля ставу»

ЧАСОВІ ВІДНОШЕННЯ

Часові відношення, що виражаються прийменниковими конструкціями, можуть передавати різні значення, що підтверджується й питаннями, коли? з яких пір? до яких пір? Проявляють себе як синоніми прийменники на — у (в), наприклад: «І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав» (Т. Шевченко)

ПРИЧИНОВІ ВІДНОШЕННЯ

Для вираження причинових відношень використовуються конструкції з прийменниками від + родовий відмінок, через + знахідний відмінок, за + орудний відмінок, з + родовий відмінок. Домінантою є прийменники від, через: Почорніла від горя; Через свою неньку нежонатий ходжу

ВІДНОШЕННЯ МЕТИ

Значення мети передаються в українській мові конструкціями з прийменниками для + родовий відмінок, на + знахідний відмінок, по + знахідний відмінок, за + орудний відмінок, ради (заради), задля + родовий відмінок, про + знахідний відмінок.

62)

Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних

конструкцій, які вивчає синтаксис.

Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна

одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні

(сполучникові та безсполучникові).

Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні

характеризується певними особливостями. Для документів властивий

розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий

порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед

присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене

після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить,

обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу

вираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями

свідків. У діловому стилі допускається розташування присудка перед

підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після

неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: “У

Володимирі-Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств”, –

інформує міський голова Дмитро Петрович Кравчук; На території України

діють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу.

Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з

підрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні

речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами,

вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні

структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми

дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу,

дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання

на прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється,

здійснити обмін, затверджено на засіданні, взяти на себе зобов’язання,

зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте на

зборах.

63)

Вставні слова не є членами речення. Виділяють кілька груп вставних слів та словосполучень за значенням: 1) ті, які виражають упевненість або невпевненість у вірогідності повідомлення (напевно, дійсно, справді, авжеж, безперечно, без сумніву, можливо, мабуть, здається, може, очевидно, треба думати); 2) ті, які виражають почуття мовця (на щастя, на жаль, як на зло, нівроку, соромно сказати, навдивовижу); 3) ті, які виражають увічливість або використовуються для пожвавлення бесіди (пробачте, майте на увазі, вибачте, будь ласка, дозвольте, вірте, чуєте, знаєте, даруйте на слові, між нами кажучи); 4) ті, які вказують на джерело інформації (кажуть, як кажуть, мовляв, на мою думку, гадаю, по-моєму); 5) ті, які вказують на послідовність викладу думок, забезпечують зв’язність тексту (по-перше, по-друге, до речі, з одного боку, з другого боку, крім того, отже, між іншим, зрештою, нарешті, таким чином).

Дієприкметник із залежними від нього словами називають дієприкметниковим зворотом. У реченні дієприкметниковий зворот завжди є означенням: Безмежний степ, ужитий снігом, спав (М. Старицький). Дієприкметниковий зворот, який стоїть після означуваного (пояснюваного) слова,на письмі виділяють комою (або комами): Я чую пісню, в щасті співану (О. Журлива). Веселка, овіяна вітром, в моїх зацвітає очах (А. Малишко). В усному мовленні такий дієприкметниковий зворот виділяють паузами та інтонацією. Дієприкметниковий зворот, що стоїть перед означуваним словом, комами (комою) на письмі звичайно не виділяють: Котить сонний Дніпро віками зажурені води

Дієприслівник із залежними від нього словами називають дієприслівниковим зворотом. У реченні зворот завжди виступає обставиною і є одним членом речення: Не знаючи броду, не лізь у воду.

На письмі дієприслівниковий зворот завжди виділяють комою незалежно від його місця в реченні: Вони стали на поріг, шукаючи очима дівчину. Шукаючи очима дівчину, вони стали на поріг. Вони, шукаючи очима дівчину, стали на поріг. Якщо два чи більше дієприслівникових звороти стоять поряд, вони є однорідними обставинами, між ними ставимо кому. Кому не ставимо, якщо дієприслівникові звороти з’єднані неповторюваним сполучником: Крутячи старий коловорот і в криницю нахиливши лиця, опускали цинкове відро. Дієприслівникові звороти-фразеологізми, які стоять після дієслів, комами не виділяють: Сидіти склавши руки. Якщо виражений фразеологізмом дієприслівниковий зворот стоїть перед дієсловом-присудком, його виділяють комою: Склавши руки, сидіти.

Одиничний дієприслівник не виділяють комами, якщо він стоїть після дієслова-присудка і має значення обставини способу дії: Ідуть співаючи дівчата. Виділяють комою одиничний дієприслівник, якщо він означає додаткову дію до дієслова-присудка: Буйний вітер замовк, пролетівши.

64)

Ділові документи потребують максимальної стислості й точності передавання інформації. Будь-які відступи від правил викладу змісту спричинюють помилки. Особливо уважно треба вживати дієслова, що можуть керувати різними відмінками.

Найчастіше помиляються тоді, коли при дієсловах, які керують різними відмінками, вживають спільний додаток різної форми. Наприклад: повідомляти новини сесії Верховної Ради України, інформувати про новини сесії Верховної Ради України.

Поширеними є помилки у стійких словосполученнях, викликані змінами окремих слів. Наприклад: довести для відома всіх громадян (замість довести до відома всіх громадян).

На особливу увагу заслуговують близькі за значенням слова, що зумовлюють різні відмінкові форми. Наприклад: Наша земля багата на хліб. Наша земля славиться хлібом.

Різних відмінкових форм потребують одні й ті самі дієслова в російській та українській мовах. Наприклад: українською — підготуватися до чого? російською — подготовиться к чему.

При складанні ділових документів треба звертати увагу і на відповідні прийменники, особливо під час використання усталених словосполучень типу покладається на…, схильні до…, відрахування на….

Коли автори документа намагаються під- креслити напрям дії, необхідно використовувати прийменнику^ або до: летіти в літаку; зайти до зали.

Дуже складним € використання прийменників для, на. Щоб уникнути помилок, необхідно використовувати прийменник на, коли йдеться про сферу вживання. Наприклад: Виділити кошти на підручники. Прийменник для вживається тоді, коли слід підкреслити мету дії. Наприклад: виділити кошти для придбання підручників. Прийменник проти вживається в діловому мовленні при порівнянні. Наприклад: Чисельність населення нашого міста збільшилась удвічі проти 1964 року.

Прийменники завдяки, всупереч потребують давального відмінка. Наприклад: завдяки сумлінній праці, завдяки виконанню планів; всупереч прогнозам плани перевиконані.

Перекладаючи з російської мови українською, треба бути уважним щодо усталених прийменникових конструкцій: ввести в состав — ввести до складу; по учебной роботе — з навчальної роботи, по научной работе — з наукової роботи.

65)

Наряд. Складається, як правило, на бланку із зазначенням: підрозділ, відповідальна особа за наряд, працюючі за нарядом, назва документа, номер, дата, характер роботи та об’єкта, початок роботи, закінчення роботи, кількість відпрацьованих годин, кількість та якість виконаної роботи, норми розцінок на виконану роботу, сума зарплати за нарядом. Підписує наряд 3 особи: відповідальна особа (нач. цеху, бригадир), нормувальник(або економіст) – дає норми розцінок, і контролер, або особа, яка приймає виконану роботу.

Довіреність. Це стандартний документ, який складається на спец бланку і вважається документом суворої стандартизації, а тому списується кожен бланк документа за спец актом. Види: одноразова (разова), спеціальна (представництво в органах суду від імені організації, виконання банківських операцій від імені організації чи господарських операції – отримання товарно-матеріальних цінностей), загальна (на право управління майном: продаж автомобіля, приміщення, обладнання чи устаткування).

Реквізити: 1) назва документа, серія, №, дата видачі 2) назва організації, яка видає документ (вказують ПІБ і паспортні дані особи, якій видають довіреність), 3) назва організації, в якій будуть виконуватись дії за довіреністю. Якщо це отримання матеріальних цінностей, то вказують їх точну назву, кількість, одиниці виміру, ціну за одиницю виміру та загальну суму. У довіреності обов’язково повинен бути зазначений термін дії документа. Повинен бути зразок підпису особи, якій видано документ. Цей зразок засвідчує керівник і головний бухгалтер організації. Прикладається гербова печатка. Довіреність фіксується у спец журналі і подальшому списується кожен бланк документа. Таким чином довіреність – це стандартний обліково-фінансовий документ, за допомогою якого організація передає своє право насамперед на отримання товарно-матеріальних цінностей в інших організаціях, на право управління майном організації, представництво в органах суду від імені організації або виконання банківських операцій від імені організації.

Трудова угода. Складається з особами, які не входять в штат організації, або з особами, які входять до штатного складу, але виконання робіт за трудовою угодою не є їх посадовими обов’язками.

Реквізити: 1) назва документа 2) номер при потребі (якщо багато угод) 3) дата 4) місце видання 5) назви сторін: з однієї сторони виступає керівник (ПІБ, його повноваження), з іншої – особа, що працює з трудовою угодою (ПІБ, паспортні дані, домашня адреса) 6) предмет угоди (виконання перекладів, встановлення сантехніки та ін.) 7) зобов’язання організації: створити нормальні умови праці й виробничу обстановку; забезпечити всім необхідним для виконання робіт за трудовою угодою; вчасно і у зазначеному розмірі виплатити зарплату за трудовою угодою (розмір і порядок виплати зарплати); ознайомити з вимогами до виконуваних робіт; представникові організації вчасно прийняти виконані роботи (складається акт, що підписується обома сторонами) 8) зобов’язання особи, яка працює за трудовою угодою: вчасно, якісно, тобто в зазначений термін виконати роботи за даним документом і здати їх представникові організації. 9) порядок розгляду суперечок, 10) термін дії документа, 11) порядок і розмір виплати зарплати за трудовою угодою, 12) юридична адреса організації, 13) підпис керівника, 14) печатка, 15) домашня адреса і підпис особи, яка працює за трудовою угодою

Акт складають у таких випадках: прийняття матеріальних цінностей; передача справ від однієї особи до іншої, проведення перевірок, обстежень, ревізій, проведення випробувань нових виробів, нової техніки, при аваріях, прийняття будівель, споруд, техніки після кап ремонту та ін. Акт має затверджену форму, як правило, складається комісією, що може бути тимчасовою або постійно діючою. Комісія складається за наказом керівника (при проведенні інвентаризації на виробництві).

Реквізити: 1) затвердження 2) назва документа 3) номер при потребі 4) дата, 5) місце видання, 6) заголовок до тексту (списування матеріальних цінностей) 7) текст, який складається з двох частин: 1. Вступна – у ній констатують основні факти (склад комісії, в присутності кого проведена перевірка, ревізія, обстеження, на підставі чого складається акт). 2. Основна – зазначають мету, зміст роботу, яка проведена і обов’язково роблять висновки. 8) додаток при потребі, 9) підпис (комісія: голова і члени комісії в алфавітному порядку) 10) печатка при потребі 11) ознайомлення при потребі.

Накладна. Види: податкова, товарно-транспортна. Окремо виділяють зовнішню та внутрішню. За допомогою накладної оформлюють пересування вантажів, передачу і прийняття товарно-матеріальних цінностей. Накладну складають у декількох примірниках. Підписує керівник, головний бухгалтер та особи, хто передав і прийняв матеріальні цінності. Прикладають печатку.

66)

Заява - це офіційне повідомлення в усній або письмовій формі, в якому викладено певне прохання. За походженням заяви бувають від організацій, установ (службові) та особисті, а за місцем виникнення - внутрішні й зовнішні. В особистій заяві реквізити рекомендується розташовувати у такій послідовності:

1) праворуч пишеться назва організації чи установи, до якої подається заява;

2) нижче у стовпчик - посада, місце роботи, прізвище, ім'я, по батькові, адреса того, хто подає заяву (якщо заяву адресовано тій організації, де працює її автор, домашню адресу зазначати не треба, достатньо назвати посаду і місце роботи (структурний підрозділ);

3) ще нижче посередині рядка пишеться слово Заява;

4) текст заяви слід починати з великої літери і з абзацу, чітко викладаючи прохання з коротким його обгрунтуванням;

5) після тексту ліворуч ставиться дата, а праворуч - підпис автора заяви.

Складна заява містить також відомості про те, які саме документи додаються на підтвердження правомірності висловленого в ній прохання (перелік документів подається після основного тексту перед підписом).

У заяві варто порушувати лише одне питання, не ускладнюючи текст зайвою інформацією, що не стосується справи.

Заява пишеться від руки в одному примірнику.

Характеристика - це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника за підписами представників адміністрації. Це офіційний документ, який видає адміністрація на прохання працівника. Характеристику пишуть або друкують у двох примірниках, один з яких видають особі, а другий (копію) підшивають до особової справи. У характеристиці мають бути такі реквізити:

1) прізвище, ім'я, по батькові того, кому видається характеристика;

2) рік народження, освіта;

3) текст, де зазначено, з якого часу працює або навчається особа, як ставиться до своїх посадових обов'язків, який має рівень професійної майстерності, авторитет у колективі;

4) дата складання;

5) підпис відповідальної посадової особи й гербова печатка організації, яка видала характеристику. Текст викладається від третьої особи.

Автобіографія - це опис свого життя. Цей документ стандартизований незначною мірою. Головні вимоги під час його написання - вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу.

В автобіографіях обов'язково зазначаються:

1) прізвище, ім'я, по батькові; 2) дата народження; 3)місце народження (місто, село, селище, район, область, країна); 4) відомості про навчання (повні найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося вчитися); 5) відомості про трудову діяльність (коротко, у хронологічній послідовності назви місць роботи й посад); 6) відомості про громадську роботу (всі її види); 7) короткі відомості про склад сім'ї (батько, мати, чоловік, дружина, діти); 8) дата написання й підпис автора.

Заголовок ("Автобіографія") пишеться посередині рядка, трохи нижче за верхнє поле. Кожне нове повідомлення слід починати з абзацу. Дата написання ставиться ліворуч під текстом, підпис автора - праворуч. Автобіографія має дві форми: автобіографія-розповідь з елементами опису й характеристикою згадуваних у ній людей і автобіографія-документ з точним викладенням фактів.

Автобіографія - обов'язковий документ особової справи.

Резюме - це документ, у якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність та професійні досягнення особистості, яка його складає.

Загалом якихось суворих вимог щодо розташування реквізитів резюме немає. Найчастіше у ньому подаються:

1) назва документа;

2) прізвище, ім'я та по батькові особи, яка складає резюме;

3) мета складання резюме;

4) досвід роботи;

5) освіта;

6) знання мов;

7) контактний телефон.

Може бути й інший варіант розміщення реквізитів: спочатку називається посада, яку ви обіймаєте зараз, потім у зворотному хронологічному порядку перераховуються посади, які ви обіймали до цього, а в кінці зазначається освіта.

Головна вимога до цього документа - вичерпність потрібних відомостей і лаконізм виклад

67)

Наказ - правовий акт, що видається керівником органу державного управління, директором фірми з цілях вирішення задач стратегічного та оперативного управління.

Накази розподіляються на:

1) по основній діяльності;

2) по особовому складу.

По основній діяльності - оформляються рішення керівника, пов'язані з організацією роботи, порядком діяльності підприємства.

Можуть бути нормативними (про затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку) та індивідуальними.

Вступає в силу з моменту його підписання, якщо строк не окреслений в тексті.

Реквізити наказу:

•   Герб, емблема, нагороди.

•   Міністерство.

•   Установа.

Підрозділ.

Код підприємства.

Код документа.

Назва.

Дата, номер.

Місце видання.

Заголовок до тексту.

Текст.

Підпис.

Візи.

Гриф погодження.

Відмітка про виконання документа.

Відмітка про перенесення даних на машинний носій.

озпорядження - акт управління, що має владний характер та обов'язкову силу виконання для робітників організації.

Розпорядження поділяються на дві групи:

1. для загального тривалого користування;

2. для одинарних випадків, що стосуються конкретного питання (про передачу, перевірку, списання та ін.)

Розпорядження фіксуються в «Книзі розпоряджень».        На відмітку від наказу, дія розпорядження обмежена та не може мати правових наслідків.

Постанова - правовий акт, що приймається найвищими і деякими центральними органами колегіального управління (комітетами, комісіями) з метою вирішення важливих і принципових задач, що стоять перед даними органами.

У постановах розкривають господарські, політичні й організаційні питання. Часто за допомогою постанов затверджують різні нормативні документи (типові інструкції, нормативи тощо).

Розрізняють такі види постанов:

- постанови, що адресуються для виконання іншим органом;

- постанови організаційного характеру.

Рішення - це розпорядчий документ, що приймається місцевими радами або їх виконкомами в колегіальному порядку для розв'язання найважливіших питань, що належать до їх компетенції.

До рішень можна віднести спільні акти, що видаються кількома неоднорідними (колегіальними і тими, що діють на основі принципу єдиноначальності державними органами, громадськими організаціями тощо).

Рішення містить наступні основні реквізити:

o Державний герб України;

o назва установи;

o назва виду документа;

o дата, індекс, місце видання;

o заголовок до тексту;

o текст;

o підписи голови і секретаря установи, органу;

o відбитою печатки.

Вказівка - документ організаційно-метедичного характеру, що видається органами державного управління, міністерствами, відомствами; організаціями з питань, пов'язаних із процесом виконання наказів, інструкцій і інших документів (при оформленні відряджень, накладенні стягнень та ін.).

Ухвала - правовий акт, що приймається місцевими радами, державними адміністраціями та виконавчими комітетами.

68)

Трудовий договір - це угода між особою, що наймається на роботу, та керівником установи, організації або уповноваженим ним органом. За цим договором працівник зобов'язується виконувати певну роботу, а керівник - виплачувати йому заробітну плату та забезпечувати належні умови праці.

Реквізити:

Назва документа.

Зазначення місця укладання й дати.

Вступна частина (точні й повні назви сторін, їх представників (прізвище, ім'я, по батькові), повноваження, на підставі яких вони діють).

Зміст договору.

Термін виконання договору.

Кількісні та якісні показники продукції.

Зазначення ціни робіт (продукції) і загальної суми.

Порядок виконання роботи.

Порядок розрахунків між сторонами.

Додаткові умови до договору.

Вказівки на майнову відповідальність за повне або часткове невиконання договору.

Порядок і місце розв'язання суперечок.

Загальний термін дії договору.

Юридичні адреси сторін, що укладають договір.

Власноручні підписи сторін.

Печатки установи або обох сторін, які укладають договір.

Договір вважають укладеним тоді, коди сторони дійшли згоди з усіх пунктів і відповідно оформили його письмово.

Трудова угода - це документ, яким регламентуються стосунки між установою і позаштатним працівником. Трудова угода, укладена зі штатним працівником, визначає коло його доручень, які виходять за межі безпосередніх службових обов'язків.

Реквізити:

Назва виду документа.

Заголовок.

Місце складання.

Дата.

Текст з переліком повноважень і зобов'язань сторін.

Юридичні адреси сторін.

Підписи.

Печатка установи.

Трудова угода складається в декількох примірниках, один з яких передається виконавцю, а решта зберігаються у справах організації-замовника.

Контракт - це правовий документ, що засвідчує певну домовленість між підприємством, організацією чи установою й працівником про умови спільної виробничої й творчої діяльності. Згідно із Законами України "Про підприємство", "Про власність", "Про освіту" громадяни через контракт реалізують право розпоряджатися своїми здібностями до праці.

Реквізити:

Назва виду документа із стислим зазначенням його призначення.

Дата й місце підписання.

Орган, що наймає працівника.

Посада, прізвище, ім'я, по батькові того, кого наймають.

Термін дії контракту.

Текст.

Підписи сторін - укладачів контракту.

Печатка, що засвідчує підпис наймача.

Структура тексту:

Загальні положення.

Функції та обов'язки керівника (фахівця).

Компетенція і права керівника (фахівця).

Матеріальне та соціально-побутове забезпечення

Відповідальність сторін, вирішення спорів.

Зміна й розірвання контракту.

Адреси сторін та інші відомості.

Контракт складається у двох примірниках - по одному для кожної сторони; про це зазначається у тексті контракту.