Готовність до ризику

Готовність ризикувати залежить від того з чим пов'язаний ризик:

• мета – досягнення якого-небудь виграшу, придбання;

• Мета – уникнення яких-небудь втрат.

Розглянемо два економічні приклади.

1. Уявіть собі, що у вас є вибір між 90 % шансом виграти 3000 дол. і 45 % шансом виграти удвічі більше – 6000 дол. Що ви вибираєте?

2. Зробіть вибір між 90 % шансом програти 3000 дол. і 45 % шансом програти 6000 дол. Який ваш вибір?

У першому випадку в 6 разів більше людей вибирають менший, але ймовірніший виграш, хоча математична очікувана цінність (ймовірність виграшних варіантів) кожної гри однакова – 2700 дол.

У другому завданні, навпаки, 9 з 10 вважають за краще ризикнути великим за розміром, але менш ймовірним програшем. Очевидно, що люди не люблять ризикувати через виграш, але вважають за краще ризикувати через програш. Така загальна закономірність, але вона може змінюватися під специфіки діяльності і індивідуальних особливостей.

Математична очікувана цінність кожної гри однакова – 2700=6000*45=3000*90 (дол.)

Економічне пояснення феномену: послідовне зростання доходу приносить все менше і менше задоволення або вигоди. Тому відчуття надбання при можливості виграти наступні 1000 грн. набагато менше ніж відчуття втрати при тій же імовірності можливості втрати 1000 грн.

Психологічне пояснення: все, що має в своєму розпорядженні людина, включено до її образу «Я» (це торкається і матеріальної сфери), і втрата призводить до психологічної травми, тоді як те, заради чого ще тільки треба ризикувати, сприймається як чуже, хоча і бажане.

Спосіб подачі ризикованих ситуацій

Дж. Фон Нейман і О. Монгерштейн стверджували, що спосіб, за допомогою якого пропонуються вибори, не має значення [39, 40]. Проте, розглянувши приклад, поданий нижче, стає зрозуміло, що даних підхід не можна розглядати як аксіоматичний:

Розглянемо вибір і спосіб пред'явлення його умов на прикладі двох завдань:

1. Уявіть, що вирішили подивитися п'єсу, квиток на яку коштує 10 доларів, але, підходячи до театру, ви помітили, що загубили купюру в 10 дол. Чи вирішили ви все-таки купити квиток за 10 доларів і подивитися п'єсу?

Відповідь «так» дають близько 86 % респондентів.

2. Уявіть, що ви вирішили подивитися п'єсу і заплатили за вхідний квиток 10 доларів, але, підходячи до театру, ви помітили, що загубили квиток, ваше місце не реєструвалося, а квиток не можна відновити. Чи заплатите ви 10 доларів за новий квиток?

Відповідь «так» дають близько 46 % респондентів. Різниця в прийнятті рішення обумовлена економіко-соціологічними причинами, в чому неодноразово переконувався цілий ряд дослідників.

Теорія ризику Д. Канеман та А. Тверськи

Призначена для оцінки спільного ризику двох незалежних ігор.

А також ризик є лінійною функцією математичного очікування та дисперсії

А. Тверські і Д. Канеман виявили, що в багатьох ситуаціях люди просто не здатні належною мірою проводити аналіз альтернатив і вимушені спиратися в своїх рішеннях на евристичні методи або метод проб і помилок (американська назва – правило великого пальця).

Принцип, що став їхнім значним внеском в економічну науку:

• люди в умовах невизначеності керуються, перш за все, оцінкою можливих відхилень контрольних показників від певного рівня, а не загальною величиною добробуту (багатства)

• більшість людей менш схильна зазнавати втрат, ніж отримувати виграш такої ж цінності (з тим же ступенем імовірності).

Ще один приклад ефекту формулювань:

Лобісти кредитних карток наполягають на тому, щоб будь-яка різниця в цінах між покупкою за готівку або по картці відмічалася як знижка, а не як доплата.

Оскільки програш звичайно перебільшується більше за виграш, покупці швидше відмовляться від знижки, ніж погодяться на доплату [76].

Домінуюча теорія прийняття рішення за наявності ризику – теорія максимізації очікуваної корисності.

Економіко-психологогічний підхід.

Розрізняють аналіз ризиків на якісному і кількісному рівні, причому саме кількісне дослідження ризиків, раніше виявлених на якісному рівні, вважають основною метою теорії.

Кількісна модель ризику враховує:

• ймовірність небажаної події;

• ціну пов’язаних з подією витрат.

Ймовірність небажаної події – для розрахунку використовують статистичні методи (метод "Монте-Карло"), або ж, при неможливості використати стандартні методи, з допомогою експертів.

Ціна ризику теж визначається різними способами. Зазвичай під нею розуміється:

• вартість втрат, пов'язаних з імовірністю небажаної події;

• вартість втраченої вигоди;

• вартість збитку.

Ціна ризику від впровадження проекту – різниця між максимальним планованим прибутком та імовірним прибутком з врахуванням ризику.

Правила вибору можливих варіантів:

• по відношенню до кожного з альтернативних варіантів необхідно визначити можливі його результати;

• визначити ймовірність результатів;

• знайти суму добутків ймовірностей, та відповідних результатів;

• обрати той варіант, який має найбільшу суму таких добутків – максимальну очікувану цінність.