2. Основні риси та інструменти політики конкуренції

У певному розумінні кожна країна проводить політику конкуренції, що складається із тих заходів, які впливають на конкуренцію на внутрішніх ринках. Будь-який уряд здатний обмежити доступ на ринок, зокрема, дозволити діяльність лише однієї фірми у галузі телекомунікацій чи авіаперевезень, або ж регулювати кількість фірм на ринку. Прикладом може бути лімітування кількості таксі, що обслуговують місто. Уряд також може встановити високі тарифи і, таким чином, обмежити доступ іноземних виробників на внутрішній ринок. Такі заходи шкодять конкуренції, проте обговорюються в контексті урядової власності, регулювання та торговельної політики.

До цих аспектів політики конкуренції повернемося у кінці розділу. Зараз нашим відправним пунктом буде політика конкуренції, що знайшла своє втілення у законі конкуренції, який торкається цілої низки умов та заходів, що можуть мати безпосередній вплив на ринки з погляду попередньо розглянутих трьох типів ефективності.

У традиційних теоріях, які стосувалися розвитку промислових підприємств, підтримували елементи закону конкуренції. Спочатку вважали, що саме правильно організована ринкова система є достатньою передумовою для забезпечення усіх вигод від конкуренції.

Підкреслювали, що на ринку має бути достатньо конкурентів і якщо монополія все ж необхідна з погляду витрат, то вона повинна бути державною або регулюватися урядом. І якщо на ринку існує лише кілька постачальників, то треба було вжити усіх заходів, щоб знівелювати можливість їхнього об’єднання з метою встановлення цін та отримання монополістичних прибутків. Особливу увагу було приділено усуненню будь-яких штучних бар’єрів для входу на ринок нових фірм. У зв’язку з цим, треба боротися із певними типами поведінки на ринку, такими, як цінова дискримінація, “грабіжницьке” ціноутворення, заниження рівня цін, а також будь-які інші заходи, які можна зачислити до нечесної торговельної діяльності.

У пізніших економічних теоріях з’являються дещо інші погляди на те, що ринкова структура є єдиним чинником успіху конкуренції. Зокрема, більше уваги рекомендовано приділяти діяльності фірми на ринку з метою впливу на витрати та ціни для споживачів. Наприклад, монополії чи горизонтальне об’єднання фірм можуть бути найефективнішими з погляду витрат виробників товарів чи послуг. Перед тим як зробити висновок про недостатній рівень конкуренції на ринку, варто проаналізувати можливі варіанти зменшення витрат. У багатьох країнах законодавство передбачає факт підтримання, захисту ефективності, що на перший погляд може слугувати виправданням неконкурентної поведінки.

Теорія організації виробництва продовжує еволюціонувати паралельно із появою нових досліджень. Розглянемо ті елементи, які є спільними для правил конкуренції у багатьох країнах. Зараз більш ніж 80 країн декларують реалізацію свого конкурентного права чи політики конкуренції.

Конкурентне право охоплює три проблемні сфери, які в сукупності називаються діяльністю, що обмежує конкуренцію. Цей термін стосується дій чи поведінки фірм. Ось ці три сфери:

1) злочинні змови;

2) злиття та поглинання;

3) зловживання домінантним становищем на ринку.

Кожна з трьох перелічених категорій може мати негативний вплив на ринкову конкуренцію. Переважно політику ведуть так, що позитивні ефекти конкуренції могли б компенсувати будь-які негативні ефекти.

Закони деяких країн можуть враховувати й інші аспекти, але тепер приділимо увагу саме цим трьом і спробуємо з’ясувати їхній зв’язок із уже згаданими трьома типами ефективності.

В деяких законодавствах антитрастова політика є іншою назвою політики конкуренції. Термін “траст” стосується картелів чи трастових угод американських підприємств, що діяли як монополісти наприкінці ХІХ ст. в таких галузях, як сталеливарна, нафтова та тютюнова. Антитрастове законодавство було спрямоване на послаблення негативного впливу трастів. Так, свій перший антитрестівський закон Канада прийняла у 1889 р., а США, відповідно, у 1890 р.

Спочатку подамо короткий огляд кожного з трьох типів діяльності, які обмежують конкуренцію на ринку.

1. Змови. Це угоди укладаються таємно, коли конкуруючі фірми вирішують діяти спільно для встановлення цін та виконання інших операцій на ринку. Якщо всі конкуруючі фірми приєднуються до угоди про зміну рівня цін, тоді ринок, який видається конкурентним, фактично діє як монополістичний, оскільки покупці не мають вибору щодо рівня цін внаслідок відсутності конкуренції між виробниками. Таємна змова призводить до ситуації, коли на ринку діє більше, ніж один продавець, але цінова конкуренція відсутня. Зауважимо, що якщо учасники угод розміщені у різних країнах, то за таких умов можна говорити про міжнародний картель чи угоду, наприклад ОПЕК.

Це картель, утворений країнами-експортерами нафти, а не нафтодобувними компаніями. З огляду на те, що деякі компанії перебувають у державній власності країн ОПЕК, можна говорити про певну схожість цього картелю із картелем приватних компаній. Як і приватні картелі, ОПЕК мав певні труднощі з досягненням згоди серед усіх країн-членів на видобуток лімітованої кількості нафти з метою збереження високого рівня цін. Деякі з країн з метою отримання більших доходів порушували домовленості й виробляли більше нафти, ніж дозволено угодою.

2. Злиття та поглинання. Існують випадки, коли одна фірма поглинає іншу або ж дві фірми об’єднують свою діяльність шляхом злиття. У будь-якому випадку на ринку стає на одну фірму менше. Якщо фірми працюють в одній сфері діяльності, наприклад, два сталеливарні заводи, то таке утворення належатиме до горизонтальних об’єднань. Входження фірми до горизонтального об’єднання означає, що конкуренція між продавцями слабшатиме і споживачі зіткнуться з меншим вибором постачальників. У крайньому випадку, всі фірми галузі можуть об’єднатися в одну, що призведе до монополії. Спочатку в Об’єднаному Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії був виданий закон, в якому заборонялося існування злочинних змов (таємних домовленостей), але нічого не було сказано про об’єднання. Оскільки шляхом об’єднання фірми могли досягти аналогічних із злочинними змовами результатів, Великобританія почала вживати відповідних заходів щодо об’єднань.

Варто також розглянути економічні наслідки двох інших типів об’єднань – вертикального та конгломератного. Вертикальні об’єднання виникають тоді, коли об’єднуються дві фірми, які перебувають у відносинах “продавець-покупець”, наприклад, коли компанія з видобутку залізної руди поглинає сталеливарний завод чи навпаки. Конгломератне об’єднання характеризує ситуація, коли відбувається злиття двох фірм, що працюють у різних галузях, таких, як, наприклад, видавництво та кінокомпанія. Економічні наслідки таких об’єднань потрібно розглядати під дещо іншим кутом, ніж у випадку з горизонтальним об’єднанням.

Злиття та поглинання можуть мати як сприятливі, так і негативні наслідки. Вигоди переважають, якщо нове утворення здатне функціонувати ефективніше (з меншими витратами), ніж кожна з фірм окремо. Політика таких об’єднань повинна організовуватись та проводитись так, щоб негативні ефекти зрівноважували позитивні ефекти від, наприклад, зменшення витрат. Коли фірми, що об’єднуються, розміщені в різних країнах, то можна говорити про операції міжнародного рівня, а також про можливі транскордонні наслідки конкуренції.

3. Зловживання домінантним становищем. Таке можливе, коли фірма є монополістом і зловживає своєю владою, завдаючи шкоди суспільству в умовах трьох типів ефективності, а також, коли на ринку є фірма із достатньою ринковою владою для того, щоб поводитись як монополіст, навіть якщо в галузі й існує кілька фірм. Адже як правило ці фірми є надто малими, щоб створити конкуренцію компанії з монополістичною владою. Саме тому ця компанія і зловживає домінуванням чи майже монополістичним становищем, в якому вона перебуває. Наслідки такого зловживання можуть вплинути навіть на фірми чи споживачів інших країн.

Раніше багато законів про конкуренцію містили положення, в яких правопорушенням вважався сам факт існування монополії. Тепер більшість законів зважає на вплив, який має монополія чи фірма із ринковою владою. Однією з причин таких змін можна вважати те, що фірма хоча і буде єдиним виробником на ринку, але не встановлюватиме завищених цін і не отримуватиме надприбутків, як показано на рис. 14.1, оскільки підвищення цін може спонукати інші фірми ввійти на ринок та створити конкуренцію. Для того, щоб міг існувати такий тип конкуренції, потрібно створити відносно легкі умови входження на ринок нових фірм. Згідно з рис. 14.1 монополіст, що зіткнувся із потенційною конкуренцією встановить ті ж ціни, що й конкурентна фірма і, таким чином, знівелює негативні економічні ефекти високих цін, скороченого випуску продукції та надприбутків.

У випадку зловживання домінантним становищем, як і в випадку об’єднань, потенційна шкода конкуренції не є чітко окресленою. З одного боку, обидва види діяльності можуть призвести до встановлення вищих цін (економічна неефективність), а з іншого, можуть також знижувати витрати на виробництво і підвищувати технічну ефективність. Також передбачений варіант зростання динамічної ефективності, оскільки фірми зможуть використовувати більше інноваційних технологій. Впровадження політики конкуренції повинно відбуватися із урахуванням цих компенсаційних ефектів.

Як і злочинні змови та об’єднання, зловживання домінантним становищем може стосуватися фірм та споживачів в більш ніж одній країні і бути не лише внутрішньою проблемою. Нещодавній випадок, що стосувався компанії Microsoft, пов’язаний зі здатністю фірм-постачальників програмного забезпечення продавати свою продукцію власникам комп’ютерів із встановленою операційною системою “Microsoft Windows”. Наслідки цієї проблеми відчувають користувачі “Windows” у всьому світі.

Спільним у цих трьох типах обмежувальних дій є те, що всі вони пов’язані з трьома типами ефективності:

1. Цінові угоди між конкурентами дають змогу фірмам діяти як монополіст.

2. Злиття та поглинання конкуруючих фірм, дає змогу здобути ринкову владу і наблизитись до монополістичного становища. У цьому випадку можуть таки бути позитивні ефекти, пов’язані зі зниженням витрат, на що не можна не звертати увагу.

3. Зловживання домінантним становищем розглядає поведінку фірм з ринковою владою, оскільки діяльність цих фірм може зашкодити конкуренції. Але знову ж таки можна говорити і про наявність позитивного впливу.

Аналізуючи конкуренцію, не можна обійти увагою поняття ринкової влади. Ринкова влада існує тоді, коли виробники можуть встановлювати ціни вищі, ніж витрати на виробництво. Розрив між цінами та витратами відображатиме надприбутки, які може отримати фірма. У ситуації конкретного ринку при виникненні такого розриву нові фірми ввійдуть на ринок і, збільшивши конкуренцію, ліквідують можливість отримання надприбутків. Вважається, що у динамічній ситуації фірми матимуть ринкову владу лише час від часу. Ситуацією, несприятливою для конкуренції можна вважати таку, за якою розрив між цінами і витратами триває довгий час і немає входжень на ринок нових підприємств. У цьому випадку є деякі умови (наприклад, обмеження конкуренції), які захищають фірму від втрати нею ринкової влади.

Існування надприбутків чи рівнів цін, вищих за конкурентні, є сигнальним чинником ринкової системи, який покликаний пожвавити конкуренцію чи спонукати нові фірми до входження на ринок. Ось чому дуже часто ринки вважаються сигнальними системами. Якщо після сигналів про ціни/прибутки не з’являються нові фірми на ринку, це є одним із показників того, що ринок не виконує своїх функцій розподілу ресурсів в економіці. Цими проблемами займається конкурентне право.

Чи можуть інші інструменти, наприклад, торговельна політика, незважаючи на відмінні цілі, мати негативний вплив на конкуренцію? Насправді у проведенні майже будь-якої урядової економічної політики можна простежити певний вплив на конкуренцію.

Торговельна політика (тарифні та нетарифні заходи) спрямована на обмеження імпорту, може знижувати також і рівень конкуренції на внутрішньому ринку. Інвестиційна політика (заходи, спрямовані на обмеження чи залучення іноземних інвестицій) може відповідно обмежувати чи підвищувати конкуренцію на внутрішньому ринку.

Для задоволення громадських потреб та національних інтересів уряд може прийняти рішення про придбання якоїсь фірми у певній галузі та управління нею (наприклад, у галузі електропостачання), що своєю чергою, веде до монополії (політика націоналізації). Поясненням таких дій уряду є те, що держава керуватиме фірмою в інтересах людей і не встановлюватиме для споживачів монополістичних цін.

Регуляторна політика уряду має вплив на конкуренцію у всіх секторах економіки. Якщо монополія, наприклад у сфері електрозабезпечення, перебуває не у державній, а в приватній власності, то уряд може прийняти рішення про регулювання цін задля суспільних інтересів. Уряди дозволяють працівникам деяких спеціальностей, таких як юристи, лікарі та інженери, регулювати свою професійну діяльність, вводячи певні ліміти на входження в галузь, що сприяє обмеженню конкуренції. Усі стандарти, що стосуються прав людини, умов праці, захисту навколишнього середовища, безпеки та охорони здоров’я, можуть впливати на рівень витрат, а відтак і на ціни і, як наслідок, на конкуренцію.

Контроль за цінами та заробітною платою. Закон про мінімальну заробітну плату утримує її на рівні, вищому ніж конкурентний. Таким чином, ринок праці захищений від конкуренції з боку людей, згідних працювати за заробітну плату, нижчу за мінімальну. Контроль за рентою не дає змогу орендодавцям піднімати орендну плату вище від певного рівня, що аж ніяк не спонукає власників збільшувати пропозицію житлових місць – ренту утримують нижче від конкурентного рівня. Отже, будь-які заходи, спрямовані на утримання цін вище чи нижче від конкурентного рівня, матимуть вплив на конкуренцію на ринках.

Субсидії та податкові пільги. Вони часто застосовуються для заохочення фірм займатися певними видами діяльності, збільшуючи відповідно пропозицію. Вплив на пропозицію залежатиме від того, хто виступатиме одержувачем. Тому субсидії можуть надавати лише національним, а не іноземним фірмам, фірмам, які працюють у сферах із високим рівнем безробіття, науково-дослідницьким фірмам або ж малим чи середнім підприємствам. Через те, що субсидії та пільги часто використовують для надання переваги національним фірмам над іноземними, це питання в торговельних угодах вирішують уведенням національного режиму, коли умови є однаковими для усіх фірм, що не створює конкурентних переваг національним виробникам.

Інтелектуальна власність. Уряди надають монополістичні права у формі патентів та авторських прав окремим особам чи фірмам, що розробляють нові види продукції та технології, а також задіяним у таких видах творчої діяльності, як виробництво фільмів, написання книжок та музики. Така практика підвищує динамічну ефективність, але водночас наділяє власників прав інтелектуальної власності ринковою владою.

Політика захисту споживачів. Уряди турбуються про те, щоб за допомогою реклами продавці не вводили в оману споживачів відносно якості, властивостей продукції та справжніх цін, за якими вона продається. Політика проводиться з метою забезпечення споживачів достовірною інформацією, а також вживання заходів, спрямованих на захист споживачів від нечесної ринкової діяльності. У сфері послуг споживачі зіштовхуються ще з однією проблемою, оскільки послуги лікарів, юристів, бухгалтерів чи вчителів не можна наперед оцінити, як це можливо у випадку із такими товарами, як трактор чи буханка хліба. У цій сфері постачання послуг значну роль має фактор репутації.

Макроекономічна політика – монетарна і фіскальна політика, а також політика обмінного курсу, – може впливати на конкурентні умови для всіх фірм в економіці стосовно іноземних фірм, і, таким чином, впливати на конкурентоспроможність національних виробників. Наприклад, зниження відсоткових ставок стимулюватиме внутрішні фірми до інвестицій і розширення чи модернізації їхньої діяльності, що своєю чергою, збільшуватиме пропозицію; або ж падіння обмінного курсу зробить експорт конкурентоспроможнішим, а імпорт дорожчим, що допоможе фірмам в одних галузях і негативно вплине на інші.

Загалом, багато видів урядової політики мають вплив на конкуренцію і в широкому розумінні можуть бути віднесені до заходів політики конкуренції, навіть якщо у країнах немає конкурентного права.

Вужче визначення політики конкуренції належить лише до аспектів, визначених у законодавстві про конкуренцію, що безпосередньо стосується обмежувальної торговельної політики у формі угод, об’єднань і зловживань домінантним становищем.

Із майже 150 членів СОТ конкурентне законодавство мають лише приблизно 80 країн. Далі детально розглянемо зміст конкурентного права, оскільки головною його метою є підвищення конкуренції. Проте не можна оминати увагою й ширший контекст урядової політики.

Розглядаючи вужчу точку зору, варто звернути увагу на одне застереження. Хоча в усіх країнах закони про конкуренцію мають спільні основні завдання та три типи ефективності, та все ж у деяких законах передбачені додаткові цілі, такі як сприяння експортним галузям чи малому підприємництву, захист системи вільного підприємства чи стримування інфляції.

Провадження багатоцільової політики може ускладнити досягнення трьох критеріїв ефективності. Наприклад, політика підтримки малого та середнього бізнесу може суперечити цілям ефективності – зниження витрат. Однак надання субсидій може пояснюватися розширенням кола можливостей. В ідеальному випадку, норми конкурентного права мають чітко визначати основне завдання – підвищення конкуренції, а вже з допомогою різних видів урядової політики потрібно намагатися досягнути інших цілей.