1.2. Діагностика творчого потенціалу особистості

Упродовж десятиліть змінювалися погляди на проблеми обдарованості, таланту, геніальності, висували нові гіпотези, спростовували парадигми, проте кількість запитань, на які ще й досі не знайдено однозначних відповідей, мабуть, не зменшується. Перші наукові відповіді на проблеми здібностей спробували дати експериментальна психологія, фізіологія та генетика в кінці ХІХ століття. Нині «здібність» є одним із найзагальніших понять психології та педагогіки. Так, С. Рубінштейн розумів під здібностями складне системне утворення з низкою даних, без яких людина була б не здатна до конкретної діяльності, властивостей, які виробляються лише під час організованої діяльності [21, 435].

Чим більше в людини розвинена здібність, тим легше вона виконує певну діяльність, швидше її опановує, а сам процес опанування діяльності дається їй суб’єктивно легше, ніж навчання й робота в тій сфері, де вона не має здібностей. Здібному учневі все дається набагато легше, а нездібний проливає більше поту і сліз.

Творчість – це завжди вихід за межі заданого. Усім відомі різкі відхилення у поведінки творчих людей від усього стереотипного, загальноприйнятого. І це не дивно, оскільки творець, особливо творець найвищого рівня – геній, - це людина, яка творить на основі неусвідомлюваної активності й переживає найширший діапазон психічних станів. Виділяють окремі особисті риси творчих людей:

1. незалежність, неконформність оцінок і суджень;

2. відкритість розуму, готовність повірити своїм і чужим фантазіям, чутливість до нового й незвичайного;

3. висока толерантність до невизначених і нерозв’язаних ситуацій, конструктивна активність у цих ситуаціях;

4. розвинуті естетичні почуття, прагнення краси й гармонії [1, 8].

Отже, незалежність від групи, індивідуальне бачення світу, оригінальне, «безконтрольне» мислення і поведінка викликають негативну реакцію соціального мікросередовища (як правило, консервативного). Власне творча активність, пов’язана зі станами психічного перенапруження й виснаження, спричиняє порушення психічної поведінки й регуляції.

Діти з високим рівнем інтелекту й високою креативністю впевнені у своїх здібностях, мають адекватну самооцінку, їм притаманна внутрішня свобода й високий самоконтроль, ініціативність, успішне пристосування до умов свого соціального оточення. Діти з високим рівнем інтелекту й низькою креативністю прагнуть шкільних успіхів, боляче сприймають невдачі. Вони уникають ризик, публічно не висловлюють своїх думок. Вони стримані, потайні, в них мало друзів і вони страждають без зовнішньої адекватної оцінки. Діти, які мають низький рівень інтелекту, але високий рівень креативності, часто потрапляють до категорії «вигнанців». Вони важко пристосовуються до шкільних вимог, нерідко мають захоплення «на стороні», де вони можуть у вільний атмосфері виявити свою креативність.

Діти з низьким рівнем інтелекту і творчих здібностей зовні добре адаптуються, тримаються посередині й задоволені своїм статусом. Вони мають адекватну самооцінку, низький рівень предметних здібностей конспектуються розвитком соціальних контактів, пасивністю в навчанні.

Креативність, або творчий потенціал особистості, стала об’єктом детального дослідження, починаючи з робіт Д. Гілфорда, який запропонував у середині 60-х років кубічну модель структури інтелекту і вказав на існування двох принципово відмінних типів мислительних операцій: конвергенції та дивергенції.

Конвергентне мислення реалізується тоді, коли необхідно знайти з множини умов лише одне правильне рішення. Д. Гілфорд ототожнював конвенгертне мислення з тестовим інтелектом, який вимірюють швидкісними тестами IQ.

На основі цих теоретичних засад Д. Гілфорд і його співробітники розробили тести дослідження здібностей які діагностують переважно дивергентну продуктивність[25, 45].

Розвиток творчого потенціалу особистості – це навчання дитини зрозуміти сутність неясного і знайти причинно-наслідкові залежності. Адже нова ідея виникає лише тоді, коли людина має певний набір знань і на тлі вже відомого може осягнути незрозуміле. Тобто в неї виникає почуття незадоволення від того, що вона чогось не розуміє і намагання знайти правильне йому пояснення. Результатом цього процесу є відкриття.

Основними напрямками, в яких відбувається розвиток та діагностика творчого потенціалу дітей, є: свобода творчих інтересів дітей (наявність різних об’єктів прикладання творчих здібностей), а також стимуляція чуттєвих форм пізнання шляхом організації сприйняття; гри із застосуванням в ній символічного мислення і уваги; інтересу до пізнання.

Ефективність роботи щодо розвитку творчого потенціалу особистості значно підвищується при дотриманні таких психолого-педагогічних умов:

• коли створюється емоційна, доброзичлива атмосфера у процесі виконання учнями будь-яких творчих завдань;

• коли організація діяльності учнів з розв'язання творчих завдань здійснюється з опорою на їхні інтереси, потреби, потенційні можливості, здібності тощо;

• коли вирішення творчих завдань пробуджує в кожного школяра дослідницьку активність, поглиблює інтерес до творчої діяльності, спонукає до успішних дій та досягнення поставленої мети.

Наочно спостерігати реалізацію творчого потенціалу ми можемо у схемі в Додатку А.

Отже, при притаманному кожній особистості творчому потенціалу він потребує розвитку, і це має стати метою навчального процесу. Творчість виникає при певному рівні знань, і проявляється в бажанні знайти щось більше, піти далі. Тому виконання шкільних завдань повинно збудити в учня цікавість і потяг до подальшого розвитку.