МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра психології і педагогіки

Курсова робота на тему:

“Розвиток творчого потенціалу особистості в процесі навчання”

Студентки групи Мла 11-10

денної форми навчання

факультету германської філології

напряму підготовки 6.020303 Філологія*

(Мова і література (англійська))

Чемерис Юлії Вікторівни

Науковий керівник:

доцент Демчук В.С.

Національна шкала _________

Кількість балів _________

Оцінка ЄКТС _________

Члени комісії: __________ ___________________

__________ ___________________

__________ ___________________

Київ - 2013

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ В

ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ЯК АКТУАЛЬНА

ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА ….…………….................5

1.1.Сутність творчого потенціалу особистості ……..............5

1.2.Діагностика творчого потенціалу особистості ………...12

1.3.Теоретичні засади розвитку творчого

потенціалу школярів…………………………………………..14

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ

В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ…...14

2.1.Методична система розвитку творчого потенціалу

особистості в процесі навчання іноземної мови ………......14

2.2. Рекомендації для вчителів іноземної мови щодо

розвитку творчого потенціалу особистості в

процесі навчання ……………….............................................14

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...23

РЕЗЮМЕ……..……………………………………………………………...24

ДОДАТКИ ………………………...……………………………………….25

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ……………………...35

Вступ

В період бурхливого науково-технічного розвитку, швидкого росту наукових знань і їх широкого застосування у виробництві однією з головних задач навчання стає розвиток творчого мислення, пізнавальних здібностей учнів, вміння самостійно поповнювати знання.

Розвиток творчого потенціалу особистості є одним із актуальних завдань сучасного суспільства, яке перебуває на етапі глобальних перетворень в системі освіти України, інтеграції у світовий освітній простір. Тому і перед школою сьогодні, коли дитині потрібні не тільки знання, але й високий творчий потенціал, компетентність, сформованість особистісних якостей, які допоможуть знайти своє місце у житті, стати активним членом суспільства і щасливою, упевненою у власних силах людиною, поряд із традиційними завданнями, постають завдання творчого розвитку особистості. При цьому особливого значення набуває креативність особистості, її здатність до творчого нестандартного мислення, вміння ефективно вирішувати складні проблеми власної життєдіяльності.

Проблема творчості взагалі і творчої активності зокрема привертала до себе увагу великої кількості дослідників. Вона вивчалася у загально філософському аспекті, психологічному, педагогічному, соціально-психологічному, соціологічному, медичному, антропологічному та багатьох інших. І в кожному з цих аспектів розкривалися ті чи інші сторони цього соціального і психічного феномену, оскільки він являє собою багатогранне, багатостороннє явище. Творчість людини проявляється чи не в кожному виді діяльності, а тому, досліджуючи будь-який її аспект, вчені більше всього приділяли увагу розкриттю сутності творчості як наукової категорії, розглядали і аналізували детермінанти прояву творчого мислення, особливості різних видів творчості тощо.

Об’єктом дослідження є творчий потенціал особистості у процесі навчання. Предметом дослідження є розвиток творчих здібностей.

Отже , мета нашого дослідження:

– з’ясування сутності поняття “творчий потенціал” особистості та виявлення умов його реалізації в суспільстві, що трансформується;

– пошук шляхів розвитку творчих здібностей дитини в процесі навчання.

Виходячи з мети курсової роботи поставлені наступні завдання:

1. Вивчення й аналіз психолого-педагогічної, методичної літератури, яка стосується даної проблематики.

2. Оцінка рівня розвитку творчих здібностей у дітей.

3. Розробка і складання авторизованої програми для вчителів іноземної мови по розвитку творчих здібностей дітей на уроках.

Для рішення поставлених завдань були використані такі методи:

• Аналіз наукової літератури вітчизняних та зарубіжних дослідників з названої проблеми у сферах педагогіки, психології, психолінгвістики, методики навчання іноземних мов;

• спостереження, анкетування, індивідуальні бесіди з учнями;

• систематизація, порівняння, зіставлення здобутих фактів та узагальнення результатів дослідження.

Багато таланту, розуму й енергії вклали в розробку педагогічних проблем, зв'язаних із творчим розвитком особистості, у першу чергу особистості дитини, такі видатні дослідники як Л.С. Виготський, Б.М. Теплов, К. Роджерс, П. Едвардс.

В даний час дослідженням проблем розвитку творчих здібностей займаються також Г.В. Ковальова, Н.Ф. Вишнякова, Л. Дорфман, Н.А. Терентьєва, А. Мелик-Пашаев, Л.Футлик.

1. Розвиток творчого потенціалу особистості в процесі навчання як актуальна педагогічна проблема

1.1. Сутність творчого потенціалу особистості

Проблема творчого розвитку особистості гостро стоїть у сучасному світі. Кожна цивілізована країна або та, яка хоче бути цивілізованою, дбає про творчий потенціал суспільства взагалі і кожної людини зокрема. Усе це разом пов’язане з рівнем загальної освіти, увагою до розвитку творчих потенцій особистості, надання їй можливості проявляти свої здібності.

Сьогодні творчість проголошується невід’ємною складовою будь якої діяльності людини. І місце творчості в структурі діяльності буде зростати у зв’язку з перетворенням середовища існування людей із природного в створюване, техногенне. Нагальна потреба активізації творчої перетворюючої діяльності в умовах нових реалій суспільного розвитку викликала необхідність глибокої наукової розробки проблеми творчості. Як наслідок, проблема творчості, проблема людини як творця, проблема людського життя як творчого сходження до власного “Я” належать до найважливіших у філософії, психології і педагогіці. Чільна увага приділяється розвитку творчого потенціалу особистості. Вчені шукають засоби виявлення і розвитку природних обдарувань кожної дитини, щоб допомогти їй само реалізуватися, зробити творчість невід’ємною складовою її діяльності. Це пояснюється тим, що творчість робить людину щасливою і корисною для суспільства.

У 20-30х роках ХХ ст. дослідженням творчості займалися переважно психологи та фізіологи. З другої половини 50-х років і дотепер феномен творчості розробляється на різних рівнях. Роботи Г. Альтшуллера, Д. Богоявленської, І. Волкова, А. Шумиліна та інших присвячені з’ясуванню сутності творчості та її механізмів.

Так В. Цапок, досліджуючи філософські аспекти творчості, стверджує, що творчість сприяє розвитку особистості, її самореалізації в процесі створення матеріальних і духовних цінностей [22, 7]. Заперечуючи матеріалістичне визначення творчості як процесу (часто колективного), християнська філософія стверджує, що творчість має не колективний (загальний), а індивідуально-особистісний характер. Так, М.Бердяєв наголошував, що творчість людини є не її вимогою, а дарунком Бога, її (людини) правом і обов'язком. Із цього випливає, що до творчості здатна кожна людина, життя якої наповнене елементарними формами праці [4, 67].

Дослідник Я.Г. Пономарьов, спираючись на праці С. Грузенберга, розглядає різні напрями теорії творчості: філософські, психологічні, інтуїтивні. Він установив зв'язки творчості з психічними якостями особистості, проаналізував структуру її психологічного механізму та визначив цей феномен як "механізм розвитку", "взаємодію, що веде до розвитку". Із цього випливає, що в процесі творчості реалізуються творчі можливості особистості й здійснюється їх розвиток; що перебіг процесу творчості впливає на його результат, який виражається не тільки предметно, а й у зміні самого її об'єкта. Крім того, творчі можливості особистості реалізуються в процесі життя людини, у результаті її самоутвердження – через самовираження й саморозвиток. При цьому під творчим самовираженням розуміють здатність людини будувати свій внутрішній світ, своє світовідчуття, самого себе в цьому світі. Предметом життєтворчості виступає сам суб'єкт діяльності, який ставить перед собою мету й добивається її здійснення [19, 350]. С. Рубінштейн, підкреслюючи суспільну значущість процесу творчості, відзначав її як діяльність у створенні нового, оригінального, що входить не тільки в історію розвитку творця, а й в історію розвитку науки, мистецтва тощо [20, 176].

А. Шумилін [23, 143] виділяє такі ознаки творчості.

1. Творчість – діяльність, що полягає у виробництві суттєво нових суспільних цінностей: способів діяльності, матеріальних і духовних продуктів.

2. Оригінальність – використовуються нестандартні способи, засоби.

3. Створення нових корисних комбінацій з елементів існуючих предметів, способів, засобів шляхом комбінування.

4. Органічний зв’язок з пізнанням дійсності. Створюючи нові цінності, людина спирається на наявні знання і водночас розширює їх. Акт творчості є одночасно і актом пізнання. Два основні шляхи пізнання – це розкриття існуючих закономірностей через відображення дійсності та у процесі перетворення дійсності, у творчості.

5. Головним змістом творчості є формулювання і розв’язування проблем, що виникають як суперечності на шляху задоволення потреб людини.

6. Творчість є формою розвитку суспільства, середовища, культури.

7. Творчість – це вищий вид діяльності, форма розвитку та родова сутність і ознака людини.

8. Творчості притаманна єдність ідеального та матеріального.

В. Моляко констатує, що “в психологічному аспекті під творчістю слід розуміти процес створення, відкриття чого -небудь нового, раніше для цього конкретного суб’єкта невідомого” [15, 48].

У межах зазначеного підходу творчість досліджується у двох головних аспектах – процесуальному та особистісному. У процесальному аспекті визначаються особливості перетворення суб’єктом предмета творчості, об’єктивної дійсності в цілому. Тому на передній план виступають головним чином етапи, стадії, фази та результат названого перетворення. В особистісному аспекті головне місце займають якості, здібності особистості як суб’єкта творчої діяльності, її потреби, мотиви, інтереси, знання, вміння, навички, характерологічні властивості, емоції, почуття тощо, а також їх розвиток. Останнім часом все чіткіше проявляється тенденція зближення, поєднання процесуального та особистісного аспектів дослідження проблеми творчості. Цьому сприяє запровадження системного підходу у наукових дослідженнях.

Л. Виготський писав, що найвищий вияв творчості і досі доступний лише небагатьом обраним геніям людства, але у буденному житті, що оточує нас, творчість є необхідною умовою існування, і все, що виходить за межі рутини і в чому міститься хоча б йота нового, зобов’язана своїм походженням творчому процесу людини [5, 93].

Внутрішнім джерелом творчості є взаємодія якостей і властивостей особистості, здатних реалізуватися у конкретному творчому акті. Зазначений феномен прийнято називати творчим потенціалом. Потенціал – це величина, що характеризує потенційну енергію суб’єкта творчості. Творчий потенціал у філософському плані розглядається як синтетична якість індивіда, що характеризує міру її можливостей ставити і вирішувати нові завдання у сфері діяльності, яка має суспільне значення. Його можна представити у вигляді сукупності перетворювально-предметних (навички, уміння, здібності), пізнавальних (інтелектуальні здібності), аксіологічних (ціннісні орієнтації), комунікативних (морально психологічні якості), художніх (естетичні здібності) можливостей.

Є. Яковлєва [24, 30] розуміє творчий потенціал як особистісну характеристику, але не як набір особистісних рис, а як реалізацію людиною власної індивідуальності. Людська індивідуальність неповторна й унікальна, тому її реалізація – це творчий акт (внесення у світ нового, до того неіснуючого). Характеристики творчого потенціалу, з її точки зору, не предметні (в розумінні наявності продукту, матеріального чи ідеального), а процесуальні, адже це процес виявлення власної індивідуальності. Вираження власної індивідуальності є нічим іншим, як вираженням своїх почуттів, емоцій. Для забезпечення можливостей емоційного самовираження використовуються запах, смак, тактильні, звукові, зорові відчуття. Ламання шаблонів емоційного реагування забезпечує можливість вироблення власного, індивідуального, неповторного репертуару емоційного реагування.

Визначаючи. виняткову значущість творчого розвитку особистості, Л. Виготський писав, що творчість - це діяльність людини, спрямована на створення нового: чи то речей зовнішнього світу, чи умовиводів або почуттів, властивих самій людині [5, 94].

Отже, ми можемо зробити висновок, що здатність до творчості притаманна кожній особистості, особливо вона розвинута в ранньому віці й потребує подальшого розвитку. Поетапно це буде розглянуто у наступних розділах.