1.2 Державне регулювання діяльністю підприємств туристської індустрії

У процесі вивчення особливостей організації управління туристським бізнесом за кордоном визначають три моделі дер­жавного управління туризмом.

[ ].

Перша називається децент­ралізованим управлінням, її особливість полягає у відсутності центрального державного органу (туристської адміністрації), який б відповідав за розвиток туристської галузі. Всі питання розвитку туризму вирішують на місцях — на положеннях рин­кової самоорганізації. Уряди окремих країн використовують таку модель у тому разі, якщо туризм країні взагалі непотріб­ний або коли суб'єкти туристського ринку є свідомими та зай­мають сильні позиції, тобто здатні розв'язувати власні пробле­ми без участі держави. Саме таку модель управління туризмом нині застосовують у СІПА, де в 1997 р. була ліквідована дер­жавна структура USTTA (United States Tourist and Travel Authority, Туристська адміністрація США), що керувала ту­ризмом раніше. Керівництво США пояснило таке рішення низкою причин, серед них — зменшення витрат федерального бюджету, міцні позиції США на міжнародному туристському ринку, привабливість країни для іноземних туристів, сильні приватні компанії в туристському бізнесі США, здатні на по­тужні самостійні рекламні акції в інтересах всього національ­ного ринку.

Друга модель — централізоване державне управління ту­ризмом — передбачає наявність сильного й авторитетного міністерства туризму, яке контролює діяльність туристської галузі загалом. Для реалізації цієї моделі потрібні певні умо­ви: великі державні фінансові вкладання в туристську індуст­рію, рекламно-маркетингову діяльність, а також потужне дер­жавне інвестування в інфраструктуру. Прикладами країн, де застосовують таку модель, є Туреччина, Єгипет, Туніс, Таї­ланд, Індонезія, Кенія та деякі інші країни, в котрих туризм — одне з головних джерел валютних надходжень. Наприклад, Туреччина тільки на рекламу своїх туристських атракцій в Україні щорічно витрачає 0,5 млн дол. США, а Державна туристська адміністрація Єгипту на туристську рекламу в Італії у 2004 р. спрямувала 3 млн дол. США.

Третя модель управління туризмом (її можна назвати євро­пейською) переважає в європейських країнах і полягає в тому, що питання розвитку туристської діяльності країни вирі­шується на рівні певного багатогалузевого міністерства. При цьому департамент, який займається туризмом, має два основ­ні напрями діяльності: 1) пов'язаний із глобальними питан­нями державного регулювання туристської галузі (зокрема, розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіонів, міжнародне співробітництво на міждержавному рів­ні, обробка статистичної інформації); 2) стосується маркетинго-виставкової діяльності (у тому числі управління туристськими представництвами за кордоном). Розглянемо цю модель детальніше, оскільки вона найбільш сприятлива для України, де нещодавно Державну туристську адміністрацію (ДТА) за­мінило Міністерство культури та туризму.

Державні туристські адміністрації в європейських країнах працюють шляхом взаємодії з місцевою владою та приватним бізнесом з метою заохочення до виконання державних завдань за допомогою фінансових засобів з приватного сектору, зна­ходження взаємовигідних форм співробітництва між органа­ми управління різних регіонів. Унаслідок такої політики ви­никають змішані за формами власності (державно-приватні) структури з регулювання туристської діяльності. Для прикла­ду наведемо чотири моделі управління туристським сектором — у чотирьох країнах Західної Європи (Франції, Іспанії, Вели­кої Британії та Італії), на які, за даними ВТО, припадає трети­на світових туристських прибуттів.

У Франції туризм на рівні виконавчої влади належить до компетенції Міністерства транспорту та громадських робіт, у структурі якого діє Державний секретаріат з питань туризму та управління ним. Ці органи займаються вирішенням пи­тань управління та регулювання галузі, інвестування та між­народних відносин у сфері туризму. Крім того, є ще низка ор­ганізацій, котрі беруть участь в управлінні туризмом "з пра­вом дорадчого голосу", — це Рада з туризму при Міністерстві транспорту (консультативний орган), Французька агенція туристського інжинірингу, Національна спостережна рада з туризму (маркетингові дослідження, аналіз статистики), На­ціональна агенція з відпускних поїздок (соціальний туризм), Національний комітет з процвітання Франції (питання еко­логії, озеленення міст). На регіональному рівні питаннями туризму займаються так звані делегати — представники цен­тральної виконавчої влади, які підкоряються безпосередньо префектам. Діяльність делегатів в основному спрямована на координацію місцевих і національних ініціатив, оскільки повноваження місцевої влади в галузі туризму досить великі. Просуванням Франції на міжнародному туристському ринку займається асоціація Мезон де ла Франс (створена у 1987 р.), до складу якої входять 800 членів, до яких належать місцеві адміністрації, туристські фірми, готелі, об'єкти екскурсій­ного огляду. В штаті асоціації працює 200 осіб, а 33 представ­ництва розміщені в 26 країнах. Керівний орган — Рада ди­ректорів (складається з 27 осіб, з яких третина — державні чиновники, нині — представники приватного бізнесу). Діяль­ність асоціації на 60 % фінансується з бюджету.

В Іспанії питаннями розвитку туризму займається Міністер­ство економіки, до складу якого входять Державний секретаріат з торгівлі, туризму, малого бізнесу. Крім нього, до Міністерства належать Центральна дирекція з туризму (контролює ад­міністративні питання, визначає загальний напрям туристської політики), готельний ланцюг "Парадорес" (включає 83 готелі, розміщені у будинках, що становлять історико-архітектурний інтерес), два виставково-конгресових центри (у Мадриді та Ма­лайзії), іспанський інститут туризму "Туреспака". Однак повно­важення Міністерства економіки обмежені, оскільки питання ліцензування, сертифікації послуг, розробки стратегії розвитку туризму вирішує місцева влада. З метою їх координації створено Раду з розвитку туризму, до складу якої входять представники державних органів влади різного рівня і представники приват­ного бізнесу. Рішення Ради мають рекомендаційний характер. Інститут туризму "Туреспака" залучає іноземних туристів, за­ймається рекламною діяльністю та просуванням іспанських ку­рортів за кордоном. Ця організація має широку мережу інфор­маційних офісів в Іспанії та 29 представництв у 21 країні світу. Інститут туризму повністю фінансує держава.

У Великій Британії сферу туризму очолює Міністерство культури, видовищ і спорту, якому підпорядковується орган, що безпо­середньо курирує туризм, — Британська туристська адмініст­рація (British Tourist Authority, – ВТА). Вона залучає іноземних туристів у Велику Британію та розвиває внутрішній туризм, а також консультує уряд та інші державні установи з питань ту­ризму. ВТА поряд із традиційною діяльністю на закордонних ринках (інформація, реклама, виставкова діяльність) надає платні консалтингові й маркетингові послуги, організовує ви­ставки та семінари, здійснює різні проекти з участю іноземно­го капіталу, видає та реалізує путівники, відеофільми й іншу рекламно-інформаційну продукцію. Очолює ВТА Рада дирек­торів, до складу якої входять п'ять осіб та президент. У штаті нараховується 300 співробітників, з яких третина працює в Лондоні, а інші — за кордоном у 26 країнах світу. ВТА фі­нансується державою на 68

В Італії Департамент з туризму підпорядковується Мініс­терству виробничої діяльності. До основних функцій Департа­менту належать: координація діяльності регіональних туристських адміністрацій, розробка нормативно-правових галу­зевих документів національного характеру, маркетингові дослідження й обробка статистичних даних, міжнародна ді­яльність (підготовка і висновок міжурядових угод у галузі ту­ризму, взаємовідносини з міжнародними організаціями та ЄС). Особливість Італії полягає в значному посиленні повнова­жень місцевих туристських адміністрацій, які відають всіма питаннями ліцензування туристської діяльності, здійснюють класифікацію готелів, мають право сприяти розвиткові своїх регіонів як усередині країни так і за кордоном (шляхом рек­ламних, виставкових заходів). Однак головну роль у представ­ництві цієї країни на міжнародному туристському ринку відіграє Національне управління з туризму (ЕШТ), до основ­них функцій якого належать рекламно-інформаційна робота, маркетингові дослідження, координація закордонної діяль­ності місцевих туристських адміністрацій. Це управління під­лягає Департаменту з туризму та повністю фінансується дер­жавою. У штаті ЕШТ налічується 200 осіб, у тому числі спів­робітники 20 закордонних представництв у 16 країнах.

Державні органи регулювання туристської діяльності в Україні

Основними цілями державного регулювання в галузі туризму є:

– забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

– безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших суб'єктів туристської діяльності та їх об'єднань, прав та законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівель та споруд;

– збереження цілісності туристських ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини та довкілля, врахування державних і громадських інтересів при плануванні й забудові територій;

• створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтримка пріоритетних напрямів туристської діяльності.

Концептуальні завдання державного регулювання туристського бізнесу на сучасному етапі розвитку економіки полягають у:

– розробленні національної концепції туризму, в якій повинен бути встановлений рівний пріоритет внутрішнього туризму і послуг іноземним туристам; на внутрішньому ринку перевага повинна віддаватися масовим видам туризму для українських громадян, доступних широким прошаркам населення; при обґрунтуванні регіональної політики доцільно стимулювати активізацію пропозиції послуг культурного й історичного туризму;

– сприянні розвитку туризму, що забезпечує відтворення та охорону природних і культурних ресурсів країни;

– створенні умов для формування адресного туризму соціально незахищених верств населення;

– створенні можливостей для погодженого розвитку всіх численних елементів сектора туризму;

– оптимальному поєднанні політичних, економічних, екологічних і соціальних вигод від туризму і розподілу їх усередині суспільства, зводячи при цьому до мінімуму проблеми, пов'язані з туризмом;

– формуванні на національному рівні необхідних координаційних структур у сфері вивчення ринку; оцінюванні можливостей розміщення, вибору типів і ступеня розвитку визначних об'єктів, послуг і інфраструктури в туристському секторі;

– досягненні інвестиційної привабливості туризму; забезпеченні орієнтирів для постійного контролю за ходом і напрямами розвитку туризму.

Доцільність функціонування державних органів управління зумовлюється існуванням широкого кола управлінських рішень, прийняття та практичне втілення яких перебуває поза можливостями і компетенцією окремих підприємств і організацій. Однак коли йдеться про визначення ролі державного регулювання, слід мати на увазі, що туризм як одна з найдинамічніших складових національної економіки вимагає у вирішенні цього питання особливого підходу. Справа в тому, що, являючи собою багатогалузевий комплекс, туристська сфера потребує координації та регулювання більшою мірою, ніж жодна інша. Водночас надмірна державна присутність і регламентація загрожує суттєвим обмеженням прояву підприємницької ініціативи, яку покладено в основу становлення ринкової моделі господарювання.

Можливо, саме з цієї причини, незважаючи на визнання за індустрією туризму величезного економічного, політичного та соціально-культурного значення, формування державних органів управління нею – національних туристських адміністрацій – як в Україні, так і у більшості інших країн відбувалося доволі складно. Світова практика свідчить, що ідеальної формули, яка дала би змогу державі створити оптимальну структуру управління туристською галуззю, не існує. Намагання ж її винайдення насамперед стикаються з проблемами організації ефективної міжвідомчої взаємодії і досягнення необхідного рівня децентралізації.

Історично склалося так, що в Україні регулюванням туризму постійно займається цілий ряд державних установ. За радянських часів ними були Українська рада професійних спілок, у складі якої діяла Республіканська рада з туризму, пізніше перейменована на Українську республіканську раду з туризму та екскурсій; Державний комітет СРСР з іноземного туризму; Бюро міжнародного молодіжного туризму „Супутник”, Міністерства освіти, культури, оборони та ін., що мали підвідомчі туристські заклади.

Після проголошення незалежності країни подібна структура управління туристською індустрією в цілому збереглася, безумовно, маючи певні позитивні сторони. В умовах ринкових перетворень рекреаційна сфера вимагала для свого розвитку чималих інвестиційних ресурсів, і капіталовкладення різних міністерств і відомств забезпечували значну частину її фінансування. Втім, все очевиднішими ставали недоліки такої організації управління на макрорівні, пов'язані насамперед з ігноруванням системного підходу до його здійснення.

Відсутність протягом 1989–1993 рр. структур і важелів державного регулювання туризму призвела до руйнування важливих складових інфраструктури галузі, погіршення балансу в'їзного і виїзного туристських потоків, фактичного розпаду системи соціально орієнтованого внутрішнього туризму. У цей період держава втратила майже 80% очікуваних валютних прибутків від обслуговування іноземних туристів.

Першим кроком на шляху виправлення ситуації стало створення у серпні 1993 р. Державного комітету України з туризму, що почав діяти як вищий інституційний орган системи управління вітчизняною туристською сферою, безпосередньо підпорядкований КМУ, та його ліквідація згідно з Указом Президента України „Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р.

Як було відмічено раніше, утворений після цього єдиний Державний комітет молодіжної політики, спорту та туризму на базі Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Державного комітету України з фізичної культури і спорту та Державного комітету України з туризму був реорганізований в Державну туристську адміністрацію України (ДТАУ). До числа основних її завдань, поряд з координацією діяльності міністерств, відомств та організацій, робота яких пов'язана з прийманням і обслуговуванням іноземних і вітчизняних туристів, віднесені визначення перспектив розвитку внутрішнього й міжнародного туризму, вимог до його якісного та кількісного рівнів, формування і розміщення державних контрактів, збір галузевих статистичних даних, розробка деяких правових аспектів функціонування туристської сфери тощо. Проте поза її компетенцією залишилися питання інвестицій, кредитів, бюджетного фінансування проектів. Позбавлена вона також можливості скасовувати рішення непідвідомчої їй туристської структури, що суперечить державній політиці.

16 грудня 2002 р. була створена Всеукраїнська координаційна рада керівників туристських і суміжних об'єднань як координаційний та представницьким орган громадських організацій в Україні. Координаційна рада уповноважена відстоювати і брати активну участь у визначенні основних засад і пріоритетів державної політики в галузі туризму, а також у вирішенні питань розбудови туристської галузі відповідно до Указу Президента України “Про підтримку розвитку туризму в Україні” № 127/201 від 2 березня 2001 року.

Логічною спробою подолання розосередженості регулюючого впливу держави на функціонування туристської галузі стало створення позавідомчої Національної ради з туризму, на яку додатково покладаються завдання розгляду пропозицій щодо перспектив і напрямів розвитку усіх видів туристської діяльності, запровадження системи з управління та розробки заходів із захисту інтересів держави в цій сфері. Однак обсяг реальних повноважень, якими наділений цей колегіальний орган, обмежений і не відповідає його місцю у загальногалузевій управлінській ієрархії.

У 2006 р. відбулися зміни в системі керування туризмом в Україні. Функція керування туризмом була передана Міністерству культури і туризму. У цьому міністерстві було створено структурний підрозділ – Державну службу туризму і курортів, яка безпосередньо і займається керуванням туристської діяльності в Україні.

Сучасну схему керування туристською діяльністю в Україні наведено на рис.4.

Орган державної виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. У межах своїх повноважень він:

• розробляє і затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства і вносить пропозиції щодо його вдосконалення;

• визначає перспективи й напрями розвитку внутрішнього й міжнародного туризму, його матеріально-технічної та соціальної бази, забезпечує їх виконання;

• координує діяльність міністерств і відомств, туристських підприємств та організацій незалежно від форм власності у питаннях, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням туристів в Україні та організацією туристських поїздок за кордон;

• організовує інформаційну, рекламну й видавничу роботу з питань туристської діяльності;

Рис. 4 - Схема керування туристською діяльністю в Україні

• сприяє розвитку конкуренції на ринку туристських послуг, створює рівні можливості на ньому для всіх суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності;

• здійснює ліцензування (позбавляє ліцензій) діяльності суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, які надають туристські послуги.

• разом із Державним комітетом України з стандартизації, метрології та сертифікації встановлює державні стандарти у сфері туристських послуг, проводить сертифікацію та атестацію туристських підприємств, контролює виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів;

• організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації туристських кадрів, проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму;

• бере участь у зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму, представляє інтереси України з питань туризму в інших країнах та міжнародних організаціях, укладає відповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, відкриває туристські представництва за кордоном.

Рішення органу державної виконавчої влади в галузі туризму, що регулюють питання туризму та видані в межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, місцевих органів державної виконавчої влади, суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів.

Організаційна структура Міністерства культури і туризму і Державної служби туризму і курортів наведено на рис. 4 і 5.

Діяльність Міністерства культури і туризму (МКТ) визначена Положенням про відповідне міністерство.

Основними завданнями Міністерства культури і туризму України є:

1. участь у формуванні й забезпечення реалізації державної політики у сферах культури, туризму, діяльності курортів, а також державної мовної політики;

2. участь у формуванні й реалізації державної політики у сфері захисту суспільної моралі;

3. координація здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відення;

4. сприяння створенню умов для задоволення національно-культурних потреб громадян України та українців, які проживають за межами України, збереженню і популяризації культурних надбань Українського народу; здійснення міжнародного співробітництва з питань, що належать до компетенції МКТ України.

Безпосередньо організацією туристської діяльності в Україні займається Державна служба туризму і курортів, діяльність якої визначена Положенням про відповідну службу.

Державна служба туризму і курортів (Держтуризмкурортів) є урядовим органом державного управління, який діє у складі МКТ і йому підпорядковується.

Рис. 5 - Організаційна структура Міністерства культури і туризму

Держтуризмкурортів у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України й Кабінету Міністрів України, цим Положенням і наказами МКТ.

Основними завданнями Держтуризмкурортів є:

– участь у реалізації державної політики в туристській і курортній галузі;

– здійснення в установленому порядку управління у туристській галузі, зокрема в межах, визначених МКТ, управління майном підприємств, установ та організацій, що провадять діяльність у туристській галузі і належать до сфери управління МКТ;

– узагальнення практики застосування законодавства у туристській і курортній галузі, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

– виконання відповідно до законодавства контрольно-наглядових функцій;

– здійснення регулятивних і дозвільно-реєстраційних функцій у туристській і курортній галузі щодо фізичних та юридичних осіб.

Рис.6 - Схема організаційної структури Державної служби туризму і курортів

Держтуризмкурортів відповідно до покладених на неї завдань:

1. бере участь у підготовці проектів нормативно-правових актів у туристській і курортній галузі;

2. здійснює заходи щодо вдосконалення туристської і курортної інфраструктури, розвитку ринкових відносин у цій галузі, а також розробляє пропозиції щодо вдосконалення фінансових та економічних нормативів, системи фінансування суб'єктів туристської діяльності;

3. бере участь у розробленні й забезпеченні виконання загальнодержавних програм розвитку туризму, туристсько-рекреаційної сфери, ринку туристських послуг, забезпечення захисту і безпеки туристів;

4. визначає перспективи й напрями розвитку внутрішнього і міжнародного туризму, зміцнення матеріально-технічної бази туристської і курортної галузі;

5. забезпечує здійснення міжгалузевої координації та функціонального регулювання у туристській галузі;

6. бере участь у створенні й розвитку системи наукового і інформаційно-рекламного забезпечення туристської галузі;

7. сприяє в межах своєї компетенції розробленню і здійсненню центральними і місцевими органами виконавчої влади заходів щодо розвитку туристської і курортної галузі;

8. бере участь у розробленні міжнародних договорів з питань туризму та курортної справи, готує пропозиції щодо їх укладення і денонсації і за дорученням МКТ укладає такі договори і забезпечує їх виконання;

9. забезпечує співробітництво з міжнародними туристськими організаціями та відповідними органами іноземних держав, бере участь у міжнародних програмах, вивчає і аналізує досвід іноземних держав у розбудові туристської і курортної галузі;

10. координує та організовує виконання євроінтеграційних завдань у туристській і курортній галузі;

11. подає в установленому порядку пропозиції щодо спрощення порядку оформлення візових документів туристів для митних, прикордонних та інших видів контролю; вживає у межах своєї компетенції заходів до захисту прав іноземних туристів в Україні, а також громадян України, які здійснюють туристські подорожі за кордон;

12. вивчає потребу у фахівцях і подає пропозиції щодо забезпечення зайнятості населення у туристській і курортній галузі, здійснює заходи щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для цієї галузі;

13. розробляє пропозиції щодо збільшення надходжень до бюджету, зростання потенціалу туристських підприємств та обсягів реалізації вітчизняного туристського продукту на зовнішньому ринку, зміни умов оподаткування та валютного регулювання, визначення особливостей приватизації та реструктуризації зазначених підприємств, демонополізації галузі, розвитку виробництва сувенірної продукції;

14. взаємодіє у питаннях реалізації державної політики у туристській і курортній галузі із суб'єктами підприємницької діяльності, їх об'єднаннями та іншими організаціями, в тому числі громадськими;

15. здійснює у межах, визначених МКТ, управління об'єктами державної власності у туристській галузі, що належать до сфери управління МКТ;

16. подає пропозиції щодо виконання функцій технічного регулювання та розроблення технічних регламентів, забезпечення у межах своєї компетенції проведення роботи із стандартизації та підтвердження відповідності у туристській галузі;

17. визначає категорії об'єктів туристської інфраструктури;

18. подає пропозиції щодо державної підтримки суб'єктів господарювання у туристській і курортній галузі;

19. проводить відповідно до законодавства інформаційну, рекламну та видавничу діяльність, бере участь за дорученням МКТ в організації та проведенні вітчизняних і міжнародних туристсько-виставкових заходів, методичних і науково-практичних семінарів (конференцій), сприяє у межах своєї компетенції формуванню позитивного туристського іміджу України, організовує проведення роботи із створення загальнодержавної інформаційної мережі у туристській і курортній галузі;

20. здійснює заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для розвитку інфраструктури туризму, зокрема за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей;

21. здійснює у випадках, передбачених законодавством, ліцензування окремих видів господарської діяльності;

22. подає пропозиції щодо формування і ведення державного реєстру суб'єктів туристської діяльності, контролює в межах своєї компетенції додержання вимог законодавства про туризм;

23. веде галузевий реєстр об'єктів туристської інфраструктури, сертифікованих на відповідність вимогам безпеки та класифікованих відповідно до вимог певної категорії;

24. здійснює контроль за якістю наданих туристських послуг;

25. організовує ведення обліку туристських ресурсів України, забезпечує їх раціональне використання та охорону;

26. організовує і здійснює в межах своєї компетенції координацію діяльності суб'єктів підприємницької діяльності із створення матеріально-технічної бази для надання послуг з тимчасового розміщення (проживання), харчування, транспортного, екскурсійного, торговельного, спортивного, культурного та іншого обслуговування туристів;

27. визначає за погодженням з органами державної статистики обсяги галузевої статистичної звітності, а також склад і форми звітної документації, проводить моніторинг статистичних даних і здійснює контроль за їх достовірністю;

28. проводить комплексний аналіз і прогнозування розвитку туристської і курортної галузі, виступає за дорученням МКТ замовником наукових, маркетингових та інших аналітичних досліджень, пов'язаних з її розвитком;

29. розробляє проекти програм забезпечення захисту та безпеки туристів і сприяє виконанню цих програм, подає пропозиції щодо вирішення питань з регулювання діяльності пошуково-рятувальних служб у туристській галузі;

30. бере участь у розгляді клопотань про оголошення природних територій курортними;

31. подає пропозиції щодо формування та ведення державного кадастру природних територій курортів України, а також створення державного кадастру природних лікувальних ресурсів України;

32. бере участь у створенні сприятливого інвестиційного клімату в туристській і курортній галузі;

33. подає міністру культури і туризму пропозиції щодо відзначення працівників Держтуркурортів державними нагородами та відомчими відзнаками;

34. організовує роботу з надання інформаційних і правових послуг, методичної допомоги суб'єктам підприємницької діяльності в туристській і курортній галузі;

35. бере участь у розгляді в установленому порядку звернень громадян з питань, що належать до її компетенції;

36. виконує інші функції, що випливають з покладених на неї завдань.

Здійснення державної туристської політики на регіональному й місцевому рівнях забезпечується діяльністю управлінь з питань туризму обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади в галузі туризму визначаються положеннями про них, які затверджуються місцевими органами державної виконавчої влади за погодженням з центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму.

Інструментами реалізації державної політики галузевого розвитку повинні стати державні цільові програми, розроблювальні і реалізовані на регіональному та місцевому рівнях.

У період ринкової трансформації економіки саме адміністрування відіграє визначальну роль і сприяє виходу туристської індустрії з кризового становища.

Нинішній і майбутній розвиток туризму потребує активнішої підтримки з боку урядів у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах – державних і приватних – в інтересах максимального заохочення сектора туризму.