4.2 Визначення витрат туристського підприємства та ціни турпродукту

Конкретний склад і структура витрат туроператорів і турагентів, аналогічно іншим суб'єктам підприємницької діяльності, регулюються законодавчими актами та положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. До основних положень бухгалтерського обліку, за якими визначається собівартість, відносяться: Положення 3 "Звіт про фінансові результати" і Положення 16 "Витрати".

Сукупність витрат на формування та реалізацію турпродукту, що виражається в грошовій формі, являє собою його собівартість. Собівартість охоплює тільки поточні витрати підприємства. Це відрізняє її від капітальних вкладень, спрямованих на формування основних фондів.

Собівартість реалізованого турпродукту складається з виробничої собівартості, нерозподілених постійних витрат і наднормативних виробничих витрат. Для визначення ціни турпродукту важливе значення має класифікація витрат.

Класифікація витрат за видами діяльності туроператора представлена на рис. 4.14. Як показано на рисунку, у виробничу собівартість турпродукту включаються:

– прямі витрати на закупівлю туристських послуг в інших підприємств і свої витрати на створення та надання послуг, що можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат;

– прямі витрати на оплату праці, що включають заробітну плату й інші виплати працівникам, зайнятим формуванням турпродукту та наданням послуг, які можуть бути віднесені безпосередньо на конкретний об'єкт витрат;

– інші прямі витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо на конкретний об'єкт витрат, зокрема, відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація і т.п.;

– загальновиробничі витрати, що включають оплату праці управлінського персоналу структурних підрозділів підприємства, і відрахування на соціальні заходи, витрати на відрядження охорону праці, техніку безпеки, охорону навколишнього середовища і т.п. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ЗА ВИДАМИ ДІЯЛЬНОСТІ

Звичайна діяльність

Надзвичайні події

Операційна

Фінансова

Витрати, що включаються до собівартості

реалізованого турпродукту

Витрати, що не включаються до собівартості

реалізованого турпродукту

Витрати на

сплату відсотків

за кредити, облігації

Адміністративні витрати

Оплата

фінансової

оренди

Прямі:

матеріальні,

трудові,

інші

Витрати

на збут

Витрати на іншу фінансову діяльність

Загальновиробничі: постійні,

змінні

Інші

операційні витрати

Рис. 4.14 – Класифікація витрат за видами діяльності туристського оператора

До постійних відносяться витрати, пов'язані з управлінням процесами формування та реалізації турпродукту, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягів діяльності. Порядок віднесення цих витрат на одиницю турпродукту (послуг) здійснюється шляхом розподілу їх пропорційно прямим витратам.

До змінних витрат відносяться витрати з обслуговування та управління підрозділами формування й реалізації турпродукту, що змінюються прямопропорційно або майже прямопропорційно до зміни обсягу реалізації. Базою для розподілу цих витрат виступає обсяг діяльності, рідше – прямі витрати підприємства. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюється підприємством самостійно.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю підприємства, що не включаються до собівартості реалізованого турпродукту, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, пов'язані з загальним обслуговуванням та управлінням підприємством - це витрати на проведення річних зборів і представницькі витрати; витрати на відрядження та утримання апарату управління підприємства й іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання й амортизацію основних фондів та інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання; витрати на зв'язок та амортизацію нематеріальних активів загальногосподарського значення; витрати на врегулювання суперечок через судові органи, на сплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів підприємства, крім включених до собівартості реалізованого турпродукту (послуг); оплата розрахунково-касового обслуговування та інших послуг банків; інші витрати загальногосподарського призначення.

До витрат на збут відносяться витрати, пов'язані з реалізацією турпродукту безпосередньо покупцям або через посередників, -це винагорода продавцям турпродукту, витрати на рекламу і дослідження ринку, на відрядження працівників збуту, на страхування туристів і супровідників туристських груп та інші витрати, пов'язані зі збутому турпродукту та послуг.

До інших операційних витрат включаються витрати, пов'язані з конвертацією національної валюти в іноземну при виїзному туризмі і конвертацією валюти іноземних туристів у національну валюту; суми безнадійної дебіторської заборгованості і відрахувань у резерв сумнівних боргів; втрати від зміни курсу валют при операційній діяльності; визнані штрафи, пені, неустойки; витрати на виплату матеріальної допомоги, на утримання об'єктів соціального, культурного та побутового призначення і т.п.; інші витрати на операційну діяльність.

Наднормативні виробничі витрати утворюють витрати фінансової діяльності та надзвичайні витрати.

Основними видами витрат при формуванні турпродукту є:

– витрати на оплату послуг інших підприємств туріндустрії;

– витрати на оплату праці працівників туристських підприємств;

– витрати на рекламу;

– витрати, пов'язані з орендою та амортизацією основних фондів, насамперед сучасних систем комп'ютерної техніки.

Витрати з реалізації турпродукту або послуг посередниками (турагентами) відрізняються від витрат по їхньому формуванню. Вони розраховуються аналогічно витратам обігу в роздрібній торгівлі і покриваються комісійною винагородою. Витрати з реалізації турпродукту турагентами практично не містять матеріальних витрат. Основним видом витрат цих підприємств є витрати на оплату праці і відрахування на соціальні заходи.

Для визначення ціни турпродукту необхідно визначення його собівартості, що потребує групування витрат.

Можна використовувати два способи групування і включення витрат у собівартість реалізованих товарів, продукції і послуг: традиційний спосіб калькулювання повної собівартості і метод "директ-костінг". При традиційному способі враховується склад витрат по виробництву і реалізації послуг, що включають в повну собівартість. Підхід відомий у закордонній практиці як метод "директ-костінг" передбачає розподіл витрат на постійні та змінні.

Залежно від зміни обсягу діяльності різні статті витрат змінюються неоднаково, що дає підставу поділяти їх на постійні і змінні.

До постійних витрат відносять такі витрати, вартісне вираження яких у певний період часу безпосередньо не залежить від обсягу та структури діяльності. Діяльність туристської фірми пов'язана з такими статтями постійних витрат:

– заробітна плата управлінського персоналу, в тому числі обов'язкові відрахування;

– оренда приміщень;

– оплата комунальних послуг;

– канцелярські витрати;

– витрати на послуги зв'язку (телефон, факс і т. п.);

– витрати на ліцензування і сертифікацію;

– амортизація;

– витрати на маркетинг, у тому числі на рекламу.

– інші управлінські витрати.

Величина постійних витрат характеризує визначений господарський потенціал фірми. І якщо обсяг діяльності фірми незмінний протягом визначеного періоду часу, то й величина постійних витрат не змінюється. Однак збільшення потенціалу фірми, наприклад, розширення штату співробітників при зростанні обсягу діяльності, створенні дочірніх підрозділів, філій, спричинить за собою ріст постійних витрат. Таке зростання відбувається у вигляді "стрибків" як наслідок періодичної зміни ринкової ситуації.

Змінними вважаються такі витрати, загальна величина яких на даний період часу безпосередньо залежить від обсягу господарської діяльності (обсягу реалізації). У туристській фірмі змінні витрати залежать від обсягу реалізації послуг. До них відносять:

– оплату послуг, що входять у турпродукт (послуги готелів, транспорту, екскурсійне обслуговування й т. ін.);

– виплату комісійної винагороди турагентам.

При формуванні кінцевої ціни туру повинні враховуватися постійні і змінні витрати по його формуванню. До змінних витрат по формуванню туру відносять витрати:

• на страхування;

• на візове обслуговування;

• на послуги розміщення;

• на послуги харчування;

• на екскурсійне обслуговування;

• на авіапереліт або залізничний проїзд (тобто проїзд, що вимагає купівлю окремого квитка на кожного туриста);

• комісійна винагорода турагентам.

До постійних (накладних) витрат по формуванню туру відносять:

• вартість проїзду на автобусі (при організації групових автобусних турів);

• витрати на керівника групи: мешкання, харчування, проїзд, страховка, витрати на відрядження (у разі переміщення туристської групи по певному маршруту з відвідуванням декількох міст (районів, регіонів, країн), частіше всього керівник закріплюється за групою при організації автобусних культурно-пізнавальних турів).

Сумарна собівартість туру формується як сума змінних витрат і постійних (накладних) витрат на одну людину. Для визначення останнього показника важливим є розрахунок кількості обслуговуваних туристів по заїздах протягом сезону.

З урахуванням того, що прямі і накладні витрати при формуванні ціни туру враховувалися для встановлення ціни його реалізації, для планування розміру прибутку турфірма повинна віднести на його собівартість частину поточних (експлуатаційних) витрат. Їх величина (питома вага в загальній структурі собівартості туристської фірми за сезон) залежить від запланованого об'єму продажів (питомої ваги реалізованих туро-днів по кожному напряму.

При формуванні кінцевої ціни туру до його сумарної собівартості необхідно додати норму прибутку.

Розподіл витрат на постійні і змінні є необхідним для аналізу і виявлення шляхів підвищення економічної ефективності діяльності туристських фірм. Так, величина і частка змінних витрат (у загальній величині витрат фірми) зростає при зменшенні максимального завантаження матеріально-технічної бази, при зниженні обсягу реалізації послуг, що негативно позначається на кінцевому комерційному результаті.

Описаний вище загальний механізм ціноутворення на туристські послуги підтверджує, що ціноутворюючими факторами є:

– вартість (собівартість) виробництва послуг і нормативний дохід турфірми;

– рівень і динаміка конкуруючих цін;

– співвідношення попиту та пропозиції на туристські послуги на ринку.

Розглянемо ці фактори докладніше.

Туристська фірма сама не робить туристські послуги. Вона виступає тільки як оптовий або роздрібний посередник між виробниками і споживачами. При продажі турів фірми складають пакети послуг, що відповідають споживчому попиту на ринку. Туристські фірми не можуть впливати на умови виробництва послуг і в своїй ціновій політиці багато в чому залежать від цін і тарифів постачальників цих послуг.

Для туристської фірми собівартість турпакету визначається як сума цін на послуги, законтрактовані в їхніх постачальників і включені в цей пакет. Туристська фірма не може продавати свої пакети послуг за цінами нижчими від їхньої собівартості, тому що в цьому випадку її діяльність стане збитковою.

Додатково до собівартості пакету послуг ціна повинна також включати нормативний дохід туристської фірми, що призначений для покриття її власних витрат і формування прибутку. Частина доходів у вигляді прибутку направляється на формування фондів розвитку, заохочення, резервного фонду. Усі ці витрати повинні бути з великою точністю підраховані і враховані в цінах продаваних турів. Звичайно туристські фірми визначають норму прибутку у розмірі визначеного відсотка, наприклад, 30-60 % до собівартості запланованих турів.

Варто також враховувати, що при організації в’їзного туризму іноземна туристська фірм - партнер української приймаючої фірми може порушити питання про виплату їй комісійної винагороди за продаж туристських поїздок в Україну в розмірі не менше ніж 10 %. У цьому випадку відповідна сума повинна бути також передбачена в запланованих цінах.

Чи є в туристської фірми можливість знизити собівартість пакету послуг і через це вийти на більш конкурентоспроможні ціни? Так, є. Але для цього необхідно домагатися насамперед зменшення цін і тарифів, за якими вона контрактує туристські послуги у виробників. За кордоном, наприклад, застосовуються спеціальні ціни для туристських фірм.

Залежно від обсягу і характеру угод туристська фірма може одержати від готелю значну знижку зі звичайних тарифів. Так, коли контракт передбачає закріплення за фірмою твердої квоти місць на значну частину року без права їхньої ануляції, тобто під повну матеріальну відповідальність фірми, вона має право претендувати на максимальну знижку. При значних обсягах бронювання інших туристських послуг (харчування, автобусні перевезення) туристські фірми одержують істотні знижки і від інших виробників, що в європейських країнах досягають 35 - 40 % від рівня роздрібних цін. Ці знижки дозволяють туристським фірмам виходити на ринок з досить помірними і конкурентоспроможними цінами.

Перераховані нижче умови може використовувати туристська фірма, щоб одержати пільгові ціни від постачальників туристських послуг:

– збільшення обсягу бронювання і продажу туристських послуг;

– бронювання туристських послуг під тверду квоту при повній матеріальній відповідальності туристської фірми за їхню реалізацію;

– збільшення асортименту туристських послуг, наданих одним виробником;

– збільшення чисельності туристів у групах;

– організація безупинного процесу заїзду туристів у готель;

– організація туристських поїздок у несезонний період;

– збільшення суми і термінів авансових платежів за заброньовані туристські послуги й ін.

Поряд зі зменшенням цін на бронювання туристські фірми зобов'язані використовувати свої внутрішні резерви, а саме - встановити режим економії внутрішньофірмових витрат. Треба відзначити, що туристські фірми за кордоном проводять велику роботу в цьому напрямі. Так, головна увага приділяється механізації й автоматизації виробничих процесів і, відповідно, скороченню чисельності персоналу, стандартизації туристського продукту, розробці і продажу масових, серійних групових турів, скороченню непродуктивних витрат (наприклад, виплат по рекламаціях за неякісне обслуговування, ануляційних штрафів і т. д.).

Необхідно мати на увазі деякі фактори, що негативно впливають на зниження собівартості. Зокрема, треба вказати, що тарифи на більшість товарів, енергоносії, комунальні послуги через інфляцію часто змінюються вбік підвищення. Тому при розрахунку своїх витрат на перспективу туристська фірма повинна враховувати масштаби темпів інфляції.

Собівартість туристських послуг для турів з внутрішнього та в’їзного туризму калькулюється в гривнях. При розрахунку валютної ціни пакета послуг для в’їзного туризму загальна сума собівартості повинна бути переведена у валютний еквівалент за курсом, встановленим НБУ.

Собівартість туристських послуг для турів з виїзного туризму калькулюється в іноземній валюті з перерахуванням остаточного результату у гривні за курсом, встановленим НБУ.

Оскільки туристським фірмам доводиться повідомляти свої ціни заздалегідь на майбутній сезон, їхній валютний еквівалент повинен враховувати тенденції зміни курсу національної валюти. У зв'язку з цим дуже часто при узгодженні цін з постачальниками туристських послуг застосовують умовні одиниці.

Громадяни закордонних країн зіштовхуються з великою кількістю пропозицій туристських поїздок. Визначаючи свій вибір, вони орієнтуються не тільки на споживчі властивості пропонованих послуг, а й на рівень цін. Дуже часто на туристському ринку відбувається боротьба цін, де переможцями стають фірми, що пропонують туристську поїздку за кордон за помірними цінам* при високій якості обслуговування.

Остаточний рівень цін визначається співвідношенням попиту та пропозиції. Тому на основі навіть найскладнішої формули не можна розрахувати ціну туристського продукту. У дійсності вони складаються стихійно під впливом закону попиту та пропозиції.

Відомо, що попит завжди нестабільний. Він коливається під впливом різних факторів: привабливості і якості послуг, сезону, моди, платоспроможності і навіть міжнародної політичної ситуації. Внаслідок цього й ціни відповідно до коливань попиту виявляють велику еластичність.

Отже, попит на туристські послуги є головним регулятором рівня цін, тому його прогнозування повинне стати найважливішою умовою вироблення ефективних цін.

Усі зазначені ціноутворюючі фактори повинні враховуватися в методах формування цін на туристські послуги, а саме:

– врахування собівартості і норми прибутку (витратний метод);

– врахування рівня конкуруючих цін (конкурентний метод);

– врахування співвідношення попиту та пропозиції (кон'юнктурний метод).

У практичній роботі з формування цін варто користатися трьома зазначеними методами. Відмова від кожного з них може привести до значних втрат. У той же час їх максимальне використання дозволить туристській фірмі проводити ефективну цінову політику.