69. Валютні обмеження.

Валютні обмеження — це система нормативних правил, що регламентують права резидентів та нерезидентів щодо проведення операцій з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження закріплюються валютним законодавством.

Основним завданням цих заходів є:

регулювання платіжного балансу;

підтримання валютного курсу;

концентрація валютних цінностей у руках держави для розв' язання поточних та стратегічних завдань.

Валютні обмеження частіше за все застосовуються при здійсненні контролю за рухом капіталу, в тому числі за повнотою та вчасністю повернення в країну валютної виручки, за регламентацією вивезення валюти громадянами, які їдуть у туристичні подорожі, за регламентацією порядку вивезення нерезидентами прибутків, отриманих від іноземних інвестицій тощо. Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, тому що сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави та великих підприємств за рахунок малих і середніх підприємств, оскільки ускладнюють останнім доступ до іноземної валюти.

Основними принципами валютних обмежень, що визначають їхню сутність, є:

централізація валютних операцій у Національному та уповноважених банках;

ліцензування валютних операцій і, в першу чергу, вимога попереднього дозволу органів валютного контролю на придбання імпортерами або боржниками іноземної валюти;

повне або часткове блокування валютних рахунків;

обмеження конвертованості валют, а саме введення різних категорій валютних рахунків.

Залежно від сфери застосування валютних обмежень відрізняються і їхні форми. Так, за поточними операціями частіше за все використовуються такі форми валютних обмежень:

блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їхніх можливостей користування цими коштами;

обов'язковий продаж валютної виручки експортерів повністю або частково Національному чи уповноваженим банкам, що мають валютну ліцензію Національного банку;

обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявністю дозволу органу валютного контролю або за умови внесення попереднього депозиту в банк у національній валюті);

обмеження на форвардні закупки імпортерами іноземної валюти;

заборона продажу товарів за кордоном за національну валюту;

заборона оплати імпорту деяких товарів за національну валюту;

заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

регулювання строків платежів за експортом та імпортом в умовах нестабільності валютних курсів;

численність валютних курсів — диференційовані валютні курси за різними видами операцій, товарними групами та регіонами.

Валютна політика — це сукупність заходів, що здійснюються в сфері міжнародних економічних відносин у відповідності із поточними і стратегічними цілями економічної політики країни. Вона спрямована на вирішення головних завдань: забезпечення стабільності економічного зростання, утримування зростання безробіття та інфляції, підтримка рівноваги платіжного балансу. Форми і методи проведення валютної політики залежать від конкретних умов розвитку економіки, стану платіжних балансів, міжнародних відносин, також внутрішньої та зовнішньої політики держави.

До таких форм та методів валютної політики, як правило, відносять валютні обмеження, зміну паритетів (девальвацію та ревальвацію), регулювання ступеня конвертованості валюти, режиму валютного курсу, дисконтну та девізну політику, в тому числі валютні інтервенції395.

Валютні обмеження являють собою систему нормативних правил, що встановлені в адміністративному або законодавчому порядку та спрямовані на обмеження операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями (зокрема, державний контроль над операціями, обмеження переказів за кордон, блокування валютної виручки тощо).

Девальвація — зменшення офіційного золотого змісту грошової одиниці країни або зниження її курсу по відношенню до валют інших країн, що здійснюється в законодавчому порядку. Ревальвація, навпаки, полягає в збільшенні золотого змісту грошової одиниці або підвищенню її курсу по відношенню до валют інших країн, що здійснюється державою в офіційному порядку. Валютна інтервенція — втручання центральних банків у валютні операції з метою підвищення або зниження курсу валюти своєї країни або іноземної валюти. В тих випадках, коли країна зацікавлена в підвищенні курсу своєї валюти, центральний банк вдається до масового продажу іноземної і купівлі національної валюти. Якщо ж ставиться протилежна мета — зниження курсу національної валюти — здійснюється масова купівля іноземної та продаж національної валюти.

Зокрема, Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави. Золотовалютні резерви України як централізовані фонди коштів держави включають:

Державний валютний фонд України;

Державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи та коштовного каміння;

Державний валютний фонд уряду (кошти валютного фонду КМУ);

Золотовалютні резерви Національного банку України, основою яких є офіційний валютний резерв центробанку.

Чинне законодавство включає до структури золотовалютного резерву НБУ:

монетарне золото;

спеціальні права запозичення;

резервну позицію в МВФ;

іноземну валюту у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном;

цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті;

будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності 96.

У квітні 1992 року на прохання України Міжнародний валютний фонд прийняв рішення про членство України у відповідних фінансових організаціях. З червня 1992 року Верховна Рада України ухвалила відповідний Закон «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій». 3 вересня 1992 року Україна стала членом МВФ. Міжнародний валютний фонд в своїй діяльності керується міжнародною угодою країн-членів, що має назву «Статті угоди про МВФ». З цього часу Україна підтримує активні ділові відносини з МВФ та зобов' язана виконувати взяті на себе із підписанням «Статей угоди про МВФ» зобов' язання. Основні зобов' язання, що стосуються валютного регулювання в середині країни містяться в статті 8 Угоди та стосуються регламентації валютних обмежень, що їх можуть вводити країни-члени на власних територіях[65].

269