34

ВСТУП

Аудит – це вид діяльності, що полягає в зборі й оцінці фактів, здійснюваний компетентним незалежною особою (організацією). Він спрямований на зниження інформаційного, тобто ймовірності того, що у фінансових звітах містяться хибні і неточні відомості для їх користувачів. Аудит забезпечує також розробку рекомендацій щодо підвищення ефективності господарської діяльності економічного суб'єкта.

Його мета – виявити недоліки у веденні бухгалтерського обліку, складанні звітності, оподаткування, провести аналіз фінансового стану підприємства, розробити рекомендації щодо підвищення ефективності його діяльності.

Метою курсової роботи є вивчення собівартості реалізованої продукції.

Об’єктом роботи виступає собівартість як економічна категорія.

Предметом дослідження даної роботи є вивчення та аналіз літератури та нормативних актів щодо проведення аудиту собівартості готової продукції та її реалізації за даними навчально-виробничого кафе «Меркурій», розгляд практики проведення аудиту на підприємстві, з метою підвищення рівня професійних знань в області бухгалтерського обліку та аудиту, правильного розуміння економічного значення питань, що розглядаються, набуття навичок самостійного поглибленого вивчення теоретичного матеріалу та практики аудиту на підприємствах, вміння критично оцінювати опрацьований матеріал, формулювати та обгрунтовувати власні висновки.

Реалізація поставленої мети визначила необхідність вирішення низки конкретних завдань дослідження:

• розкрити теоретичні основи аудиту собівартості реалізованої продукції;

• розглянути нормативну базу щодо аудиту собівартості реалізованої продукції;

• вивчити та оцінити систему внутрішнього контролю кафе «Меркурій»;

• проаналізувати методику аудиту собівартості реалізованої продукції (на прикладі кафе «Меркурій»);

• обґрунтувати недоліки організації і проведення внутрішнього контролю собівартості реалізованої продукції і встановити шляхи їх усунення.

Структура роботи: вступ, чотири розділи, висновки, список використаної літератури та додатки.

У цій роботі розглянуті стадія планування аудиту, етапи аудиторської перевірки. Також розглянуто нормативні акти, які використовуються при аудиті собівартості реалізації продукції, дані поняття аудиту, системи бухгалтерського обліку, та інші поняття використовуються при проведенні аудиту.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АУДИТУ СОБІВАРТОСТІ РЕАЛІЗОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ

1. Задачі та основи аудиту собівартості реалізованої продукції

Метою аудиту собівартості реалізованої продукції є підтвердження аудитором інформації щодо повноти і законності, достовірності та об'єктивності здійснених і відображених в бухгалтерському обліку та звітності операцій щодо обліку собівартості реалізованої продукції.

Собівартість – це виражена у грошовому вимірнику величина ресурсів, використаних у певних цілях [16, с.55]. Таке визначення включає три важливих положення:

• витрати визначаються обсягом використаних ресурсів (матеріалів, праці, основних засобів тощо);

• величина використаних ресурсів визначається у грошовому вимірнику;

• показник собівартості завжди відноситься до конкретного об’єкта (виду продукції, завдання, проекту, замовлення, тощо) [12, с.82].

Собівартість продукції є одним із важливих узагальнюючих економічних показників ефективності роботи підприємства, основою для ціноутворення, а зниження собівартості – важливий резерв покращення фінансового стану підприємства.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з:

• виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду;

• нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

• наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

•  інші прямі витрати;

• змінні загальновиробничі витрати та постійні розподілені загальновиробничі витрати [12, с.210].

Собівартість готової продукції (робіт, послуг) визначається за вирахуванням з витрат на її виробництво справедливої вартості побічної продукції, що відпускається на сторону, та вартості можливого використання побічної продукції, якщо вона використовується на підприємстві.

Обчислення собівартості називають калькулюванням.

В залежності від часу складання, методики розрахунку та вихідних даних калькуляції поділяють на планові, нормативні, провізорні, фактичні.

Планові калькуляції складають перед початком виробничого процесу на підставі планових норм витрат та планового виходу продукції і протягом виробничого процесу не змінюють [18, с.12].

Нормативні калькуляції складають на кожен наступний робочий період, вид або цикл робіт за нормами, скоригованими з урахуванням умов, що склалися на даний момент. При зміні умов виробництва нормативи витрат переглядаються та уточнюються [31, с.210].

Провізорні (попередні) калькуляції складаються за деякий час до закінчення звітного періоду на підставі фактичних даних про витрати і вихід продукції за минулий час з початку періоду та очікуваних витрат і виходу продукції до кінця звітного періоду. ЇЇ використовують для визначення очікуваних фінансових результатів та для планування на наступний період [10, с.210].

Звітна (фактична) калькуляція складається після закінчення звітного періоду на підставі облікових даних про фактичні витрати і вихід продукції.

За періодом господарської діяльності, витрати якого включені до собівартості, калькуляції поділяють на:

– щоденні;

– місячні, квартальні;

– за періодами робіт (циклами, фазами, переділами, стадіями тощо);

– по закінченню робіт (замовлення) [10, с.210].

За складом елементів витрат, що включаються до собівартості, калькуляції бувають:

– повні виробничі;

– повні комерційні;

– неповні (калькуляції змінних витрат).

Об’єкт калькуляції – це вид продукції, робіт, послуг, виробництво, програма, задача та замовлення собівартість яких визначають [15, с.46]. У відповідності з методичними рекомендаціями з обліку і калькулювання собівартості продукції у промисловості об’єктами калькулювання можуть бути: виробниче замовлення, група однорідних виробів, типовий представник групи, виріб, вузол, деталь, умовна одиниця продукції (робіт), комплект і т. ін. У окремих випадках об’єкт обліку витрат і об’єкт калькуляції співпадають (наприклад: замовлення, програма, задача тощо).

Для однакового включення витрат у собівартість продукції прийнято обмежувати витрати на її транспортування після одержання з виробництва лише до складу готової продукції (франко-склад готової продукції). Усі інші витрати відносять на витрати по реалізації [10, с.260].

Якщо від одного об’єкта обліку витрат одержують два і більше об’єкта калькуляції (види продукції), то методика визначення її собівартості дещо ускладнюється. При цьому виходять з такого положення, що ту продукцію, для одержання якої організовано виробництво, називають основною. Ту ж продукцію яку одержують паралельно з основною в одному технологічному процесі, але яка не є основною, називають супутньою, або побічною (наприклад, макуха і шрот в олійному виробництві, висівки – у борошномельному, шлак і доменний газ – у металургійному виробництві та). В той же час, деякі виробництва дають одночасно два і більше види основної продукції. Такі виробництва часто називають комплексними, а їх продукцію – суміжною, або спряженою.

Різні за призначенням види продукції по різному оцінюють і калькулюють. Супутня продукція, як правило, оцінюється за цінами можливого використання або реалізації і не калькулюється, а на її вартість зменшуються витрати на основну продукцію [10, с.265].

Розподіл витрат між окремими видами суміжної продукції у точці їх роз’єднання може здійснюватися з використанням різних методів.

Після розподілу витрат між об’єктами калькуляції собівартість одиниці продукції визначають діленням загальної суми витрат на кількість виготовленої продукції у натуральних вимірниках.

Відхилення фактичної собівартості виробленої готової продукції від ціни її оприбуткування протягом звітного періоду називають калькуляційними різницями. Останні списують з кредиту рахунка «Виробництво» на дебет рахунків використання або реалізації продукції додатковим або від’ємним. Після списання калькуляційних різниць рахунки обліку виробництва закривають, якщо відсутні залишки незавершеного виробництва [26, с.70].

Облік витрат і обчислення собівартості продукції може бути організованим на підприємстві різними методами в залежності від виду виробництва, його організації і технології, організаційної структури підприємства, потреби управління витратами.

Під час проведення аудиту собівартості реалізованої продукції підприємства аудитор насамперед повинен керуватися нормами, викладеними у П(С)БО 9 «Запаси» та нормами податкового законодавства [5].

До основних джерел отримання інформації та формування аудиторських доказів при проведенні аудиту собівартості реалізованої продукції відносять: наказ про облікову політику, первинні документи з обліку реалізованої продукції, облікові регістри з обліку реалізованої продукції, дані про проведення інвентаризації, документи з результатами та інформацією про проведення попередньої аудиторської перевірки, фінансова звітність та інші документи [26, с.78].

Бухгалтерський облік забезпечує відображення господарських фактів, а аудит підтверджує їх достовірність, законність та повноту відображення. Розглядаючи завдання аудиту виготовлення та реалізації продукції необхідно пам'ятати, що аудиторське дослідження виходить за межі бухгалтерського обліку [19, с.67].

Для досягнення основної мети аудиту, а також задоволення потреб користувачів в отримані повної, правдивої та неупередженої інформації щодо виробництва та реалізації аудитору необхідно виконати такі завдання:

• встановити, чи здійснюється контроль за використанням виробничих запасів у виробництві;

• перевірити правильність формування зведеної інформації про витрати на виробництво;

• перевірити, чи правильно та своєчасно здійснюється документальне відображення реалізації продукції;

• перевірити правильність оформлення документів при зберіганні готової продукції;

• перевірити документи інвентаризацій готової продукції на складі, що проходили раніше на підприємстві;

• встановити, чи не має на підприємстві протизаконних дій, пов'язаних із рухом та зберіганням готової продукції, суттєвих порушень і помилок у бухгалтерському обліку та звітності;

• встановити відповідність якості продукції, та перевірити відповідні документи;

• перевірити відображення виготовлення і реалізації продукції у податковому обліку;перевірити, чи своєчасно та правильно проводиться складання звітностей в частині відображення операцій з реалізації продукції [20, с.145].

Аудит собівартості продукції та її реалізації можна поділити на такі етапи:

• аудит фактичної наявності готової продукції;

• аудит витрат понесених на виготовлення;

• аудит якості продукції;

• аудит дебіторської заборгованості за відвантажену продукцію;

• аудит відображення інформації щодо виготовлення та реалізації продукції у податковому обліку;

• перевірка складання фінансової звітності [34, с.129].

Отже, за допомого аудиту собівартості готової продукції можна впевнитися в достовірності і законності звітності, або побачити порушення зроблені раніше.