20. Особливості підтримки інноваційного розвитку в провідних індустріальних країнах.

Німеччина: підвищення кооперації між університетами та підприємствами у сфері НДДКР шляхом створення центрів по кооперації університетів і промисловості, міждисциплінарних центрів, інноваційних центрів по передачі технологій малому та середньому бізнесу; створення системи співпраці у сфері інноваційної діяльності між вищими навчальними закладами та підприємствами, яка на сьогоднішній день не існує в Україні; створення цільових програм підтримки інноваційної діяльності; надавання фінансової підтримки розвиткові довгострокових і ризикових досліджень у ключових галузях науково-технічної і виробничо-господарської діяльності; збільшення пільг, що стимулюють науково-технічний прогрес та інноваційну діяльність.

В розвинених країнах, зокрема США, принципи формування державної інноваційної політики включають: 1) урядову підтримку фундаментальних досліджень і одночасно перенесення більшої частини витрат на прикладні дослідження на приватний сектор. Адміністрація підтримує лише ті довгострокові прикладні науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), що мають потенційно велике значення для держави; 2) встановлення пріоритетів у сфері науки і техніки, що в основному покладено на Адміністративно-бюджетне управління. При цьому процес формування пріоритетів спрямований на розширення асигнувань на НДДКР і регулювання їхнього розподілу; 3) стимулювання перебудови промисловості згідно з планом економічного відродження фактично є непрямим фінансуванням НДДКР з боку приватного сектора (особливо перспективних робіт, прискорення впровадження нововведень).

В Японії державна політика пріоритетів передбачає два шляхи: по-перше, освоєння зарубіжного досвіду на основі закупівлі ліцензій; по-друге, розвиток власних досліджень і розробок. В Японії провідну роль у визначенні стратегії розвитку промисловості, розробці НДДКР та їх впровадження відіграє Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості. В реалізації НТП акцент робиться на великі корпорації. В цілому державна політика направлена на перетворення Японії з імпортера ліцензій в експортера. Окрім традиційних економічних і адміністративних засобів впливу на розвиток експортного виробництва та експорту, таких як пільгове кредитування і страхування експорту, часткове звільнення експортерів від сплати податків, пряме субсидування, державна комплексна допомога експортерам, сприяння їх збутовій діяльності і т.д., японські державні органи широко використовують спектр непрямих методів. До них можна віднести наступні: цільовий розподіл фінансових ресурсів, які надаються приватними банками, і зосередження їх в пріоритетних галузях; сприяння підприємствам у придбанні передових іноземних технологій; контроль за науково-технічним обміном із зарубіжними країнами.

Основні напрямки інноваційної політики  ЄС: вироблення єдиного антимонопольного законодавства; використання системи прискореної амортизації обладнання; пільгове оподаткування науково-дослідних робіт; пряме фінансування підприємств для стимулювання інновацій в галузі новітніх технологій; стимулювання співробітництва університетської науки і фірм, що виробляють наукомістку продукцію.