Лекція «Політика «нового імперіалізму» сша (продовження)»
1. Рух до іспано-американської війни (1898)
Позиція нейтралітету з боку США різко змінилася після того, як у Білий дім прийшов Вільям Мак-Кінлі. Виборці підтримали його програму – допомогти кубинцям здобути незалежність, встановити контроль США над Гавайськими островами та здобути перешийковий канал (на Панамському перешийку). 1897 року Іспанія запропонувала Кубі автономію (самоврядування без офіційної незалежності) в обмін на мир. Але і повстанці, і лояльні громадяни сьогодні відкинули те, що ще вчора могли радо прийняти. Іспанія стала перед дилемою: і придушити повстання вона не могла, і віддати Кубу була не готова.
Події початку 1898 року настроїли громадську думку проти Іспанії. 25 січня американський лінкор «Мен» причалив у бухті Гавани начебто з візитом ввічливості. 9 лютого New York Journal Герста опублікував текст викраденого кубинським шпигуном листа від іспанського посла Дюпюї де Лома до товариша у Гавані. У листі де Лом назвав президента Мак-Кінлі «слабаком, що понад усе прагне любові юрби, недолугим політиком, який залишає за собою шлях для відступу, намагаючись водночас догодити ура-патріотам зі своєї партії». Навряд чи це було різкіше за те, що сказав про Мак-Кінлі гостроязикий помічник міністра військового флоту, Теодор Рузвельт: у цього «малодушного» президента «желейна цукерка замість хребта». Але цей коментар не набув розголосу. Після публікації листа де Лом подав у відставку, щоб не завдати ще більшої ганьби своєму урядові.
Шість днів по тому, в ніч на 15 лютого 1898 року «Мен» вибухнув і пішов на дно у мирній Гаванській бухті, забравши 266 життів. Капітан корабля, один із 84-х, що вижили, вислав до Вашингтона телеграму такого змісту: « «Мен» підірвано сьогодні о 9:40 у бухті Гавани і знищено. Багато поранених і без сумніву ще більше вбитих чи потонулих. Не виносити на публічне обговорення до наступного повідомлення».
Але прихильники війни з Іспанією не бачили потреби утримуватися від коментарів. Теодор Рузвельт назвав вибух на лінкорі «підступним актом зради з боку іспанців». Морський слідчий суд встановив, що вибух на збройному складі корабля спровокувала зовнішня міна. За браком прямих доказів суд не висунув обвинувачення, але жовтій пресі докази були непотрібні. Обурення супроти Іспанії сягнуло найвищої точки у гаслі «Пам’ятай «Мен»!». Ніхто не зважив, що Іспанії від такого акту було б мало користі. Повне розслідування, проведене 1976 року, виявило, що трагедія на «Мені» була нещасним випадком і сталась через внутрішній вибух, спричинений пожежею в бункері з вугіллям.
Мак-Кінлі намагався дотримуватися стабільного курсу, незважаючи на ріст громадського невдоволення. Але тиск з боку обуреної громадськості та войовничих однопартійців, таких як Теодор Рузвельт та Генрі Кабот Лодж, зламав його нейтралітет. 9 березня президент випросив у Конгресу асигнування на військову оборону у розмірі 50 млн. доларів. І все ж Мак-Кінлі прагнув уникнути війни. Така обережність дратувала Рузвельта. «Ми таки почнемо цю війну за свободу Куби, - обурювався він 26 березня, - незважаючи на нерішучість наших бізнесменів».
Відчуваючи наростання войовничого настрою США, іспанський уряд на початку квітня 1898 року оголосив одностороннє перемир’я. 10 квітня у держдепартамент США надійшло повідомлення від іспанського посла, яке фактично було заявою про здачу позицій: США мають визначити характер та тривалість перемир’я; Куба матиме автономний уряд; обидві країни повинні звернутись до арбітражного суду зі справою про вибух на «Мені». Тоді посол США в Іспанії телеграфував з Мадриду: «Сподіваюся, не буде зроблено нічого, що принизило б Іспанію, бо іспанський уряд має щирі наміри вирішити усю справу якнайшвидше і піти на максимальні поступки». Мак- Кінлі, як він передбачав, зможе добитися врегулювання конфлікту ще до 1 серпня і на яких завгодно умовах: автономія, незалежність чи навіть передача Куби США.
Але його повідомлення запізнилося. Наступного дня Мак-Кінлі звернувся до Конгресу за правом ввести війська на Кубу для захисту американського майна та торгівлі. 20 квітня Конгрес спільним рішенням обох палат не лише дозволив ввести на кубу війська, а й проголосив незалежність Куби й висунув вимогу вивести звідти іспанські війська. Поправка Теллера, яку затвердили на засіданні Сенату, заперечувала будь-які посягання США на кубинську територію. Мак-Кінлі підписав воєнну резолюцію, копію якої послали іспанському урядові з попередженням, що Мак-Кінлі почне війну, якщо до полудня 23 квітня Іспанія не дасть повної та задовільної відповіді. Тим часом 22 квітня президент оголосив блокаду північного берега Куби і порту Сантьяго. За міжнародними законами це було воєнною дією. Замість того, щоб погодитися на умови ультиматуму, 24 квітня іспанський уряд оголосив війну. Тоді, Конгрес, прагнучи бути першим, 25 квітня сам оголосив війну заднім числом, вважаючи її початком 21 квітня 1898 року.
Навіщо було так поспішати з війною, якщо американський посол передбачав капітуляцію Іспанії ще до початку осені? Головним чином через те, що розвиток подій та тиск з боку громадськості сягли такої точки, в якій одне конфіденційне повідомлення не могло змінити ситуації. Та й ділові верхи почали швидкого розв’язання конфлікту. Мало хто вірив у спроможність і готовність іспанського уряду триматись поміркованого політичного курсу, незважаючи на вороже ставлення громадськості. І все ж чому Мак-Кінлі не наполіг не збереженні миру? Він міг би піти і проти Конгресу, і проти громадськості, але врешті-решт вирішив, що цей політичний ризик є надто високий. Зрештою, найбільша відповідальність за війну (якщо вже визначати винних), лежить на американському народові, бо це він дав накрутити себе до стану воєнної гарячки.