Текст 8

Незважаючи на усю переконливість аргументів на користь вільної торгівлі, на її шляху існує велика кількість перепон.

Мито - це акцизний податок на імпортні товари; його можуть вводити з метою отримання доходів або для захисту. Фіскальні мита, як правило, застосовуються щодо виробів, які не виробляються в конкретній країні (наприклад, для США це олово, кава та банани). Ставки фіскальних мит є переважно невеликими, і їхньою метою є за­безпечення федерального бюджету податковими надходженнями. Протекціоністські мита призначені для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції. Хоча

394

протекціоністські мита, як правило, недостатньо високі для припинення імпорту іно­земних товарів, вони все ж роблять становище іноземного виробника невигідним у торгівлі на внутрішньому ринку.

За допомогою імпортних квот встановлюються максимальні обсяги товарів, що можуть бути імпортовані за певний період часу. Часто імпортні квоти виступають більш ефективним засобом стримування міжнародної торгівлі, ніж мита. Незважа­ючи на високі мита, певний виріб може імпортуватися у відносно великих обсягах. Низькі ж імпортні квоти повністю забороняють імпорт товару, коли його обсяг пере­вищує попередньо встановлений рівень..

Під нетарифними бар’єрами мають на увазі систему ліцензування, встановлення завищених вимог щодо якості та безпечності виробів або просто бюрократичні за­борони у митних процедурах. Так, Японія та європейські країни часто вимагають від імпортерів отримання ліцензій. Обмежуючи випуск ліцензій, можна ефективно об­межувати імпорт. Саме так зробила Велика Британія, заборонивши імпорт вугілля.

Добровільні експортні обмеження є відносно новою формою торгових бар’єрів. У цьому випадку іноземні фірми ‘добровільно’ обмежують обсяг свого експорту в пев­ні країни. Так, японські автомобілебудівники під загрозою введення Сполученими Штатами більш високих тарифів або низьких імпортних квот, погодилися на введен­ня добровільних експортних обмежень на свій експорт до США.

УРОК 2.1. ДЕРЖАВНИЙ ТА ПРИВАТНИЙ СЕКТОРИ. ПРИВАТИЗАЦІЯ

Текст 1d

The public corporation is the form of business organization which is used for the man­agement of a nationalized industry. Like a limited company, a public corporation is a legal ‘person’, but unlike the limited company, there are no shareholders. The public corpora­tions are owned by the state. In effect, they are owned by the citizens of a country.

Each public corporation has a board of managers. These managers have duties and responsibilities, which are similar to those of the directors of a company. An important difference lies in the way the managers are selected. In a public corporation they are ap­pointed by a Minister if the Crown, whereas in a limited company they are elected by the shareholders.

The managers of a public corporation are responsible for the day-to-day running of the enterprise but they are accountable to the government and not to a body of shareholders. The overall responsibility for the performance of a public corporation lies with a Minister of the Crown. For example, the Secretary of State for Energy has responsibility for British Coal, and the Secretary of State for Transport is responsible for British Rail.

The main objective of a limited company is to make a profit, but this is not the main purpose of a public corporation. The public corporations which run the nationalized indus­tries are expected to ‘pay their way’; that is, they should not make persistent losses. Their main objective, however, is to operate ‘in the public interest’. This means that the managers should run these businesses in such a way as to bring benefits to the whole country.

395

A public corporation, therefore, should take far more account of the social effects of its activities than would be the case with a limited company.

ТЕКСТ 2D

Термін ‘націоналізація’ позначає процес переходу промисловості від приватної власності до усуспільненої власності. Держава купує компанії в певній галузі про­мисловості, сплачуючи акціонерам ціну, що приблизно дорівнює ринковій вартості їхніх акцій.

Протягом цього сторіччя багато крупних та важливих галузей було націоналізо­вано. У 1979 році націоналізовані промисловості забезпечували роботою майже два мільйони людей та відповідало за приблизно 10 відсотків загального випуску про­дукції Сполученого Королівства. Найбільша кількість націоналізованих галузей зо­середжена в індустрії постачання вугілля, газу, електроенергії, сталі, залізничного транспорту, телекомунікаційних та поштових послуг.

З 1979 року картина значно змінилася. Консервативний уряд, обраний 1979 року та переобраний у 1983 й 1987 роках, здійснив основну програму приватизації. Інши­ми словами, ця програма повернула багато державних галузей у приватний сектор. Державні корпорації, що керували цими галузями, перетворились на компанії з обме­женою відповідальністю, а акції було продано суспільності. Серед найбільш відомих приватизованих індустрій були Британське газопостачання, Британський телеком та Британські авіалінії.

Звичайно, націоналізація не є властивою лише для Сполученого Королівства. Усуспільнена власність галузей, що постачають газ, електроенергію, вугілля, та на­дають послуги залізничного транспорту, а також телефонні та поштові послуги, є загальною властивістю багатьох економік.

Багато націоналізованих індустрій захищається від іноземної конкуренції законом. Якби конкуренція не підштовхувала керівництва, останні стали б самовдоволеними та неефективними. Через брак конкуренції зменшується також споживчий вибір.

ТЕКСТ 3D

In the 1970s and 1980s, Americans became increasingly divided on the issue of gov­ernment regulation of the economy. Proponents argued that government regulation was needed to protect consumers, workers and the environment; critics insisted that regulations interfered with free enterprise, increased the costs of doing business and thus contributed to inflation. These factors, coupled with rapid technological change, prompted President Jimmy Carter to reduce regulation of the transportation and communication industries in the 1970s. Also, at this time, federal agencies were encouraged to be more flexible in ap­plying regulations.

In the 1980s, President Ronald Reagan’s legislative agenda, based largely on his belief that an unfettered private sector would assure economic prosperity and growth, pushed deregulation efforts still further. Regulations or the implementation of regulations designed to protect workers, consumers and the environment were cut back. In addition, during the Reagan administration, a voluntary approach was taken to some regulations. For example,

396