Придбання імпортних товарів здійснюється тільки за допомогою іноземної валю­ти. Таким чином, уряд може обмежити імпорт, контролюючи обсяг іноземних валют, доступний для фірм, що бажають імпортувати товари.

Тариф підвищує ціну на товар іноземного виробництва на вітчизняному ринку. Надаючи субсидії вітчизняним виробникам, уряд може знизити ціни на товари, що виробляють вітчизняні фірми. Отже, субсидії допомагають захистити власних вироб­ників від іноземної конкуренції.

Однак, проти протекціонізму можна представити кілька аргументів. По-перше, тарифи, квоти та контроль валют обмежують обсяг товарів, доступних для вітчизня­них споживачів, а ціни є вищими, ніж вони були б за умов вільної торгівлі. По-друге, коли країна обмежує свої імпорти, вона тим самим обмежує експорти інших країн. Ці країни, в свою чергу, можуть помститися шляхом обмеження своїх власних імпортів. А це призведе до загального зниження світової торгівлі. Експорти країн, які вирі­шили обмежити свої імпорти, також зменшаться. І по-третє, захищаючи вітчизняну індустрію від іноземної конкуренції, можна знизити її ефективність.

Текст 3d

Historically, the United States has from time to time experienced a strong impulse to­ward economic protectionism - the practice of using tariffs or quotas to limit imports of foreign goods in the interest of protecting native industry. At the beginning of the republic, statesman Alexander Hamilton advocated a protective tariff as a way to encourage Ameri­can industrial development. By and large his advice was adopted. Throughout the 1800s, domestic political considerations, including the desire to expand exports of such important commodities as cotton, determined U.S. trade policy.

U.S. protectionism peaked in 1930 with the enactment of the Smoot-Hawley Act, a tariff law which intensified the effects of the Great Depression. Smoot-Hawley sharply increased U.S. tariffs and quickly met with foreign retaliation. The act contributed to the world eco­nomic crisis.

The U.S. approach to trade policy since 1934 has been a direct outgrowth of this experience, and following the Second World War, the United States endorsed trade lib­eralization.

Текст 4d

Чимало державних діячів Америки доводили, що внутрішня стабільність та не­змінність курсу підтримки з боку союзників США залежатимуть від темпів відро­дження їхніх національних економік. У цьому відродженні неабияку роль відігравала економічна допомога Сполучених Штатів, але для здобуття економічної незалежнос­ті та забезпечення економічного зростання країнам потрібні були ринки для експор­ту, особливо такі, як величезний ринок США.

Ще задовго до Другої світової війни державний секретар Корделл Галл вказував на цей зв’язок. Ось що він писав, підтримуючи Закон про торговельні угоди 1934 року, який став головним законодавчим чинником для зменшення американських тарифів:

393

“Країни не здатні забезпечити виробництво, що необхідне для підтримання до­бробуту економіки та народу, без відповідних можливостей торгувати одна з одною. Тому принципи, на яких ґрунтується Програма торговельних угод, є обов’язковими передумовами просування до миру”.

Закон про взаємні торговельні угоди 1934 року надавав президентові право вести переговори стосовно торговельних угод з окремими країнами, а також різко скорочу­вав розмір мита на експорт товарів до США за умови аналогічних поступок стосовно американського експорту в ці країни.

Text 7

The compelling logic of the case for free trade is hardly new. Indeed, in 1776 Adam Smith got to the heart of the matter by asserting:

“It is the maxim of every prudent master of a family, never to attempt to make at home what it will cost him more to make than to buy. The tailor does not attempt to make his own shoes, but buys them of the shoemaker. The shoemaker does not attempt to make his own clothes but employs a tailor. The farmer attempts to make neither the one nor the other, but employs those different artificers. All of them find it for their interest to employ their whole industry in a way in which they have some advantage over their neighbors, and to purchase with a part of its produce, or what is the same thing, with the price of a part of it, whatever else they have occasion for.”

In modem jargon, the case for free trade comes down to this one potent argument. Through free trade based upon the principle of comparative advantage, the world economy can achieve a more efficient allocation of resources and a higher level of material well-be­ing. The resource mixes and technological knowledge of each country are different. There­fore, each nation can produce particular commodities at different real costs. Each nation should produce goods for which its costs are low relative to those of other nations and ex­change these specialities for products for which its costs are high relative to those of other nations. If each nation does this, the world can realize fully the advantages of geographic and human specialization. That is, the world - and each free-trading nation - can realize a larger real income from the given supplies of resources available to it. Protection - barriers to free trade - lessens or eliminates the gains from specialization. If nations cannot freely trade, they must shift resources from efficient (low-cost) to inefficient (high-cost) uses in order to satisfy their diverse wants.