1. Фінансова політика є складовою частиною економічної політики й

охоплює сукупність заходів, які здійснює держава на всіх рівнях керування,

щодо організації й використання фінансів з метою здійснення своїх функцій.

Фінансова політика держави проявляється в структурі державних

доходів і видатків, у фінансовім законодавстві.

Фінансова політика держави вимагає відповідного правового

забезпечення (законодавчо встановлюється механізм формування фінансових

ресурсів).

Це, зокрема, закони, інструкції, методичні вказівки, якими керуються

суб’єкти фінансово-господарчої й комерційної діяльності.

Фінансове законодавство включає:

а) податкове й бюджетне законодавство,

б) законодавчі норми з питань функціонування страхової справи,

державного фінансового контролю, валютних відносин,

в) формування й використання кредитних ресурсів.

Податкове законодавство встановлює норми й види податків на всіх

рівнях фінансово-бюджетної системи, механізм їх стягнення,

відповідальність за їх порушення.

Бюджетне законодавство регулює бюджетний устрій і процес. Визначає

структуру бюджетної системи, види й розміри доходів відповідних бюджетів.

Залежно від тривалості періоду й характеру проблем, які потрібно

розв’язати, фінансова політика ділиться на фінансову стратегію (вибір

основних напрямків використання фінансів) і фінансову тактику (рішення

конкретних завдань на певному етапі розвитку).

Фінансова стратегія передбачає вибір стратегічної мети шляхом

складання довгострокових цільових програм, які передбачають концентрацію

фінансових ресурсів на головних напрямках економічного й соціального

розвитку держави.

Виконання державою своїх ффункцій неможливе без наявності

необхідних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси - це кошти й майно, які використовуються для

забезпечення функціонування в державі об’єктів економічної й соціальної

інфраструктури.

Функціонування фінансів забезпечується фінансовою системою.

Фінансова система країни складається з :

державного бюджету;

позабюджетних фондів;

фінансів підприємств;

місцевих фінансів.

Головні суб’єкти державного регулювання фінансової сфери:

- Міністерство фінансів України;

- Міністерство економіки;

- Головне контрольно-ревізіревізійне управління;

- Державне казначейство України;

- Державна податкова адміністрація;

- Державна митна служба України.

2. Державні фінанси функціонують на основі коштів державного

бюджету, державного соціального страхування (пенсійний фонд і фонд

соціального забезпечення), державного кредиту, позабюджетних фондів

цільового призначення.

Бюджетна система - це сукупність усіх бюджетів, які створюються в

державі на різних рівнях державних структур керування.

Згідно з державним устроєм країни формується й структура бюджетної

системи. У країнах з федеративним устроєм, крім державного, є федеральні

бюджети (США, Німеччина). В унітарних країнах є лише державний і місцеві

бюджети.

Сукупність усіх бюджетів бюджетної системи називають зведеним

бюджетом. Він використовується для аналізу й формування принципів

державного регулювання економіки.

Зведений бюджет України включає: показники Державного бюджету

України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим і зведених

бюджетів галузей і міст Києва й Севастополя.

Головні напрямки бюджетної політики визначає Верховна Рада

України. Вона ухвалює бюджетну резолюцію - спеціальну постанову, яка

визначає головні напрямки й пріоритети бюджетної політики на наступний

рік.

Визначальною складовою бюджетного устрою є принципи побудови

бюджетної системи, які встановлюються у двох головних напрямках.

Перший з них характеризує підхід до бюджету держави в цілому й ураховує

такі три принципи: створення єдиного централізованого фонду, формування

децентралізованих регіональних фондів, об’єднання централізованих і

децентралізованих фондів.

Характерною ознакою побудови сучасної бюджетної системи є

об’єднання централізованих і децентралізованих бюджетів на різних рівнях.

Головна проблема при цьому полягає у встановленні оптимального

співвідношення між бюджетною централізацією й децентралізацією.

Основні параметри бюджету:

- абсолютні розміри;

- частка ВВП, що перерозподіляється через бюджет;

- обсяг і структура джерел фінансування;

- обсяг і структура бюджетних видатків;

- співвідношення доходів і видатків бюджету.

Основні шляхи покриття державногобюджету:

- податкова емісія готівкових грошей;

- продаж державних цінних паперів;

- посилення оподаткування.

Планування державних видатків є складовою бюджетного регу-

лювання. Державні видатки, включаючи чисте кредитування, — це витрати,

пов'язані з виконанням державою своїх функцій. Витрати — це платежі, що

не підлягають поверненню, не створюють і не погашають фінансових вимог.

Вони складаються в основному з купівель товарів, послуг, оплати праці

державних службовців, соціальних виплат і обслуговування державного

боргу.

Державні видатки здійснюються за статтями на підставі бюджетної

класифікації. За функціональним призначенням їх можна об'єднати в п'ять

груп:

1. Фінансування державних послуг загального призначення

2. Фінансування виробництва суспільних товарів

3. Фінансування державних послуг, пов'язаних з економічною

діяльністю

4. Видатки державних цільових фондів;

5. Інші

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи

держави, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики.

Перевищення доходів над видатками становить надлишок (профіцит)

бюджету. Перевищення видатків над доходами складає дефіцит бюджету.

Джерела наповнення бюджету держави:

- податки на доходи й прибуток, податки на власність,

- збори за спеціальне використання природних ресурсів,

- внутрішні податки за товари й послуги (ПДВ, АЗ),

- податки на міжнародну торгівлю й зовнішні операції (ввізне мито),

- неподаткові надходження від власності й підприємницької діяльності,

- адміністративні збори й платежі ( державне мито, митні збори),

- надходження від штрафів і фінансових санкцій,

- власні надходження бюджетних установ,

- офіційні трансферти від закордонних країн і міжнародних організацій,

- цільові фонди.

Дефіцит державного бюджету є одним з важливих макроекономічних

показників, який характеризує стійкість економічної системи.

Країни, які створили ефективні економічні системи, мають позитивне

сальдо або незначний дефіцит.

Основними шляхами покриття дефіциту державного бюджету є:

- додаткова емісія готівки;

- продаж державних цінних паперів;

- державні позики;

- посилення оподатковування.

Нагромадження сум бюджетного дефіциту формує державний борг.

Зовнішній борг держави - це накопичені зобов’язання держави

іноземним державам; іноземним приватним особам і організаціям;

міжнародним фінансовим установам.

Внутрішній борг держави - це зобов’язання перед банками,

кредиторами, власниками державних цінних паперів, заборгованість по

заробітній платі, пенсіям і іншим виплатам громадянам.

Державний борг - об’єктивне економічне явище, обумовлене

залученням державою додаткових фінансових ресурсів на умовах кредиту

для забезпечення реалізації функцій і завдань, покладених на нього.

Для податкової системи України характерна перевага непрямих

податків, на відміну від країн з ринковою економікою, де головна частина

припадає на прямі податки.

Податки діляться на державні й місцеві - вони формують державний і

місцевий бюджети, прямі й непрямі. Прямі податки стягуються

безпосередньо з фізичних і юридичних осіб, а непрямі - установлюються на

товари й послуги й платяться покупцем товару.

Податкова система в Україні ґрунтується на двох основних податках -

на додану вартість і на прибуток підприємств.

Значення прибуткового податку громадян і акцизів є менш вагомим.

Державне втручання в економіку країни здійснюється через механізм

перерозподілу внутрішнього валового продукту й бюджетну систему.

Державне регулювання здійснюється за допомогою податків, зборів і

платежів по багатьом каналам; податкових пільг, податкових звільнень і

вилучень; адміністративних стягнень за порушення податкового

законодавства.

Для збільшення надходжень у державний бюджет може проводитися

політика збільшення податкових ставок, зміни бази оподатковування таким

чином, щоб збільшувалися податкові платежі; розширення об’єктів

оподатковування (уведення нових податків); підвищення штрафних санкцій

за порушення податкової дисципліни й т.п.__ Однак підвищення податків має свої границі. При надмірнім

оподатковуванні частина економіки переходить на нелегальне становище, яке

приводить до зменшення податкових надходжень.

Податкове регулювання передбачає надання суб’єктам господарювання

певних податкових пільг. В Україні в пільговому режимі працює велика

кількість товаровиробників. Типовими державними пільгами є:

а) неоподатковуваний мінімум заробітної плати;

б) капітальні знижки - зменшення ставки податку на прибуток, який

використовується на інвестиційні цілі;

в) прискорена амортизація - фактичне зменшення об’єкта

оподатковування;

г) податковий кредит;

д) звільнення від сплати ПДВ, ввізного мита.

Оцінка діючої моделі податкової системи України свідчить про

необхідність її реформування й удосконалення, оскільки вона не створює

умов для організації ефективного суспільного виробництва.

Податкова реформа в Україні здійснюється в таких напрямках:

- законодавче скасування пільг і розширення бази оподатковування;

- зниження ставок податку на додану вартість, прибуток і доходи

громадян;

- податкове стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності,

малого підприємництва, експорту високотехнологічної продукції;

- оптимізація податків на оплату праці.

Класифікація податків за критеріями:

1. За об’єктом оподаткування:

податки на доходи;

податки на майно.

2. За рівнем податку:

загальнодержавні;

місцеві, або комунальні.

3. За способами стягнення:

окладні, тобто з початковим визначенням ставок;

розкладні, тобто початкове визначення необхідної суми зборів,

зокрема з кожного платника і з подальшим визначенням ставок.

4. За напрямком використання:

загальні без визначення пунктів використання;

цільові, або спеціальні з конкретним5. За шкалою:

пропорційні, тобто з однаковою ставкою для будь-яких доходів;

прогресивні з визначенням мінімуму, який не обкладається

податком і зі зростанням процентних ставок в міру зростання доходів;

регресивне оподаткування, яке, з одного боку порушує принцип

справедливості, з іншого – є стимулом для легалізації великих доходів.

6. За участю у формуванні ціни або доходів:

прямі податки, тобто винятки з фіксованого доходу, наприклад,

прибутковий податок з громадян на прибуток, на майно, спадщину;

непрямі податки, тобто податки на споживання через здійснення

надбавки до ціни.

7. За порядком розрахунку:

податки за номінальною ставкою, тобто та, яка вказана в

документі;

податки за реальною або ефективною ставкою, яка порівнюється

з темпами інфляції або дефляції.

Податкова політика – це політика держави у сфері оподаткування, що

передбачає маніпулювання податками, обов’язковими зборами й митом для

досягнення певних цілей.

Складові податкової політики:

1. Встановлення і зміна податкової системи.

2. Визначення податкових ставок.

3. Надання пільг і контроль за подальшою дисципліною.

4. Визначення механізму обчислення і зарахування до бюджету

податків.

Особливості податкової політики в Україні:

досить високий рівень оподаткування;

відсутність податкового кодексу і суперечливість діючих законів

та інших правових актів;

нерівномірний розподіл податкового тягаря, значна тінізація

економіки і недостатньо обґрунтований пільговий режим.

висока питома вага непрямих податків, мала роль місцевих

податків і зборів.

3. Грошово-кредитне й валютне регулювання економіки

Гнучкимі оперативним доповненням бюджетної політики є грошово-

кредитна й валютна політика.

Грошово-кредитна політика це сукупність заходів держави, за

допомогою якої держава впливає на грошову масу, кредитні ставки,

валютний курс, величину банківських резервів.

Грошово-кредитну політику держави формує центральний банк, який

має монопольне право на грошову емісію й здійснює грошово-кредитну

політику в інтересах національної економіки.

Грошово-кредитна політика - це сукупність заходів держави,

спрямованих на забезпечення економіки стабільною валютою, регулювання

грошового обігу згідно з потребами економіки з метою стимулювання

економічного росту й рівноваги платіжного балансу країни.

Правовою основою грошово-кредитного регулювання в Україні є

Конституція України, Закони України „Про банки й банківську діяльність” і

„Про Національний банк України”, інші нормативно-правові акти.

Банківська система країни має дворівневу структуру й складається із

центрального банку й мережі комерційних банків.

В Україні роль центрального банку виконує Національний банк

України.

Національний банк України є підзвітним Президентові й Верховній

Раді України в межах їх конституційних повноважень.

Головним завданням грошово-кредитного й валютного регулювання є

забезпечення відповідності грошової маси масі товарів і послуг, підтримка

стійкої купівельної спрямованості грошей.

У кожній країні функціонує національна грошова система. У сучасних

умовах вона містить такі основні компоненти:

- найменування грошової одиниці;

- види державних грошовий знаків (паперових, металевих), які мають

платіжну чинність;

- регламентацію безготівкового грошового обігу;

- державний апарат регулювання грошового обігу.

Сучасну грошову систему характеризують ознаки:

- основою грошової системи є паперові гроші;

- активний розвиток безготівкового обігу;

- скорочення обігу готівки;

- постійне зміцнення національної грошової одиниці;

- ріст ролі держави в стабілізації грошового обігу.

Держава здійснює грошове регулювання шляхом впливу на попит та

пропозицію грошей. Операційний попит на гроші залежить від рівня цін,

обсягу національного продукту й швидкості обігу грошей. Попит на гроші як

активи залежить від процентної ставки.

Процентна ставка - це величина плати за користування кредитними

коштами. У ринковій економіці існує багато видів процентних ставок:

- процентні ставки на внески;

- процентні ставки на векселі державної скарбниці;

- процентні ставки на довгострокові облігації державної позики;

- облікові процентні ставки й т.п.

Функціонування грошей у міжнародному обігу пов’язане з валютою.

Грошова одиниця кожної країни є її валютою.

Розрізняють вільно конвертовані, частково конвертовані й

неконвертовані валюти.

Вільно конвертовані валюти без обмеження обмінюються на будь-які

інші валюти.

Частково конвертовані валюти мають певні валютні обмеження -

заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою, концентрацію в

руках держави іноземної валют і т.п.

Неконвертованими - валюти країн, які не обмінюють їх на грошові

одиниці інших країн.

Пропорцію обміну валют називають валютним або обмінним курсом. У

сучасних умовах валютні курси бувають фіксовані й плаваючі. Фіксовані

діють на основі міждержавних угод, а плаваючі складаються під впливом

взаємодії попиту та пропозиції.

Для підтримки фіксованого курсу, покриття дефіциту платіжного

балансу використовують офіційні резерви іноземної валюти, валютний

контроль.

Грошову політику формує центральний банк залежно від стану

економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується -

відбувається збиток вироблення, зростає безробіття, банк робить спробу

збільшити грошову масу й кредити.

Грошова маса - загальний обсяг купівельних і платіжних коштів, які

обслуговують господарський оборот і належать приватним особам,

підприємствам, державі.

Основними інструментами грошово-кредитного регулювання є

маніпулювання дисконтними ставками, регулювання обсягів рефінансування,

зміна обсягів обов’язкових банківських резервів.

Теорія і практика розрізняють дві групи інструментів, за допомогою

яких здійснюється комплекс заходів для реалізації цілей ГКП. Це

інструменти прямого й опосередкованого впливу. До засобів прямого впливу

можна віднести: механізм готівкової емісії; встановлення межі кредиту

центрального банку, що надається урядовим і банківським установам; пряме

регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, розмірів

кредитів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики

для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого

кредиту. Інструменти прямого впливу дають необхідний ефект, коли їх

використовують у комплексі із заходами опосередкованого впливу на

систему грошового обігу. Система опосередкованого регулювання грошовогообігу є елементом економічнихметодів ДРЕ.