[Ред.]Перше позбавлення гетьманства

Влітку 1616 року польський сейм ухвалив рішення продовжити війну з Московією. Для цього збиралась 10-тисячна армія, з якою королевич Владислав мав вирушити до Москви. На сеймі було вирішено виділити запорожцям 20 тисяч золотих, аби залучити їх до цього походу. Переговори із козаками проводив литовський канцлер Л. Сапєга. Сагайдачний підтримав це рішення і вже в січні 1617 року частини запорожців захопили Оскол та спробували захопити Воронеж. Проте невдовзі царським військам вдалося витіснити запорожців із московської території^[25].

Наприкінці 1616 року польська влада прийняла рішення утворити урядову комісію для переговорів із запорожцями, метою яких була заборона морських походів проти Османської імперії. Засідання комісії було призначено на 1 березня 1617 року в Києві.

Невдалий похід на Московщину, а також несприйняття козаками польської урядової комісії, призвело до зростання невдоволенням політикою Сагайдачного. На початку 1617 року козаки обрали гетьманом Дмитра Барабаша. Він зірвав проведення комісії в Києві, а вже у квітні організував великий морський похід проти турків за участю 150 чайок^[25].

Успішні дії запорожців розлютили османського султана. На початку серпня 1617 року турецький військовий флот досяг Запорозької Січі, проте на той час там було лише кілька десятків козаків. Тим часом каральні сухопутні війська під командуванням Іскандера-паші рушили на територію Речі Посполитої. На березі Дністра поблизу містечок Буші і Яруги вони зустрілись із польським військом під командуванням Станіслава Жолкевського. Бажаючи уникнути битви, 23 вересня сторони уклали мирний договір, одним із пунктів якого була заборона запорожцям виходити з Дніпра у Чорне море. Невдовзі коронний гетьман написав запорожцям листа, аби вони прислали своїх представників до Паволочі, що на річці Роставиці^[26].

До Паволочі Жолкевський вирушив із польським військом. Проте з'ясувалося, що запорожці теж направили туди не лише своїх представників, але й сильну армію. Коронний гетьман відступив, чекаючи на підкріплення. Переговори розпочались 28 жовтня в урочищі Суха Вільшанка. Комісари оголосили, що уряд згоден щороку виплачувати Війську Запорозькому 10 тисяч злотих та 700 сувоїв сукна. Натомість, поляки вимагали скоротити чисельність запорожців, а також, аби запорозького гетьмана призначав польський король. Ці переговори спричинили бунт серед козаків, Барабашу пригадали, що через його необачність турецькі війська напали на Запорозьку Січ. Наприкінці жовтня запорожці скинули Барабаша з гетьманства і вдруге обрали своїм гетьманом Петра Сагайдачного.

[Ред.]Повернення Сагайдачного. Формування антитурецького альянсу

У проміжку між 28 та 31 жовтня 1617 року Петро Конашевич-Сагайдачний знову повернувся для ведення переговорів із польськими урядовими комісарами. Він відкинув антикозацький проект угоди великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, при цьому вніс у текстВільшанської угоди 1617 року пункти, що були сприятливіші для козаків. Попри те, що Сагайдачний підкорився волі короля і пообіцяв не здійснювати морських нападів на турецькі міста, польський сейм відмовився схвалити цю угоду^[27].

Десь в 1617—1618 році запорожці укладають союзний договір із грузинським князем (Мегрелії або Гурії) про захист торгівельних суден. Навесні 1618 року запорожці активізують дипломатичні зусилля для спільної боротьби проти Османської імперії. На початку березня 1618 року Сагайдачний відправив посольство до перського шаха з метою заручитись його підтримкою у війні проти Османської імперії. Проте через зрадуімеретинського князя посольство не досягло своєї мети.

У квітні у Варшаві посли Війська Запорозького загалом погодилися з антитурецьким планом перського шаха Аббаса I Великого щодо переселення 10—12 тисяч козаків у чорноморський порт Яні (можливо при гирлі річки Трабзон)^[28]. 7 квітня в польській столиці запорозькі посли на чолі із Дмитром Отрохимовичем підписали угоду з Олівером де Марконом (представником герцога Карла Ґонзаґа де Невера, який згодом став одним із засновників нового лицарського ордену під назвою Ліга християнської міліції). Згідно з цією угодою, О. де Маркон став повіреним запорожців у справі залучення їх до хрестового походу проти Османської імперії, що його намагався організувати герцог де Невер. Запорозькі посли пообіцяли виставити на цю війну разом зі своїми союзниками (можливо, донськими козаками) 60-тисячне військо^[1][29]. До цієї ліги належали Папа Римський (на той час — Павло V), німецький імператор, королі Іспанії, Англії, Польщі та Франції. Участь в цих переговорах свідчила про воєнно-політичну вагу Війська Запорозького в тогочасній європейській політиці^[28].