[Ред.]Хотинський мирний договір. Наслідки війни

29 вересня між командуванням польсько-козацьких і турецько-татарських військ почалися переговори про укладення миру. Вони закінчилися підписанням угоди 9 жовтня 1621 року. Вранці 10 жовтня армія Османа ІІ покинула свої позиції. За мирною угодою сторони домовлялися про відновлення дипломатичних зв'язків. Кордон між Річчю Посполитою та Туреччиною встановлювався по річці Дністер; Туреччині і Кримському ханству заборонялось здійснювати набіги на українські та польські землі; запорожцям заборонялось здійснювати походи на Крим і Туреччину.

11 жовтня Станіслав Журавинський та Яків Собеський взяли участь на козацькій раді, де доповіли про укладений польсько-турецький договір. У ніч з 11 на 12 жовтня все козацьке військо таємно перебралось на лівий берег Дністра та стали під Брагою^[57]. Звідтам запорожці попрямували до Кам'янця, де 17 жовтня королевич Владислав подякував усім учасникам боїв під Хотином і оголосив про розпущення польсько-литовського війська.

Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Ця битва змусила Туреччину відмовитись від планів завоювання Європи. Розгром турецького війська під Хотином привів до внутрішнього політичного послаблення султанської влади. Вже навесні 1622 року проти Османа ІІ спалахнув військовий заколот, у результаті котрого він був задушений^[58], а на трон повернувся його дядько Мустафа I.

[Ред.]Повернення до Києва. Смерть

До Києва Петро Сагайдачний повертався в супроводі королівського лікаря у кареті, що її подарував Сигізмунд III. Гетьман оселився у власному будинку в Києві, призначивши наказним гетьманом Петра Жицького. Незважаючи на хворобу, гетьман продовжував займатись активною політичною діяльністю. В січні 1622 року Сагайдачний відмовив королівським комісарам у розгляді, без скликання загальної козацької ради, вимоги про скорочення війська до 3 тисяч осіб. Наприкінці зими 1622 року до Варшави було надіслане козацьке посольство з вимогою до польського короля дотримуватись даних раніше обіцянок, проте особливих результатів досягнуто не було.

За п'ять днів до смерті Сагайдачний склав заповіт, за яким відписав своє майно на освітні, благодійні та релігійні цілі, зокрема Київському братству і Львівській братській школі, щоб на доходи від цього майна могли навчатись бідні діти. Для своєї дружини та близьких родичів гетьман призначив опікунів: київського митрополита Іова Борецького та близького соратника Оліфера Голуба.

10 квітня (20 квітня) 1622 року Петро Сагайдачний помер внаслідок вогнепального поранення руки, яке отримав під час битви під Хотином^[2]. Похорони гетьмана припали на Провідну (Томину) неділю, 28 квітня 1622 року^[59]. На велелюдному похороні зібрались його бойові побратими, мешканці Києва. Під час похорону учні Київської братської школи читали приурочені до цієї скорботної події «Вірші на жалосний погреб гетьмана Сагайдачного» о. Касіяна Саковича, в яких возвеличивулась подвиги українського полководця та його служіння християнській вірі. Похований у Богоявленському соборі Київського Братського монастиря, який в подальшому називали «монастирем Сагайдачного»^[60].

У 1690–1693 роки при реконструкції Богоявленської церкви Києво-Братського монастиря могила гетьмана була перенесена під південну стіну собору. В 1935 році церкву було знищено й відомості про це поховання остаточно втрачено^[61]. В даний час на території Києво-Могилянської академії реконструйована умовна могила Конашевича-Сагайдачного.

Яків Собеський залишив про нього такий спомин:

«

Був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям, у битві був проворний, діяльний, у таборі сторожкий, мало спав і не пиячив... на нарадах був обережний і в усяких розмовах неговіркий.

»