4.5. Соціальна психологія міжгрупових відносин

Розвиток соціально-психологічних уявлень про міжгрупові відносини Специфіка міжгрупової взаємодії та міжгрупового сприймання

   Тривалий час проблема міжгрупових відносин не була провідною у соціальній психології. Ситуація різко змінилася з оприлюдненням критичних оцінок традиційної соціальної психології. Переломними у вивченні проблематики міжгрупових відносин стали 50-ті роки XX ст.

   Міжгрупові відносини — сукупність соціально-психологічних явищ, які характеризують суб'єктивне відображення зв'язків між соціальними групами, а також зумовлений ними спосіб взаємодії спільностей.

   Остаточне утвердження психології міжгрупових відносин як самостійної галузі соціальної психології відбулося пізніше, здебільшого завдяки дослідженням англійського психолога Генрі Теджфела.

Розвиток соціально-психологічних уявлень про міжгрупові відносини

   Одним із перших розпочав експериментальні дослідження міжгрупових відносин Музафер Шериф, який виходив із припущень, що міжгрупові установки і поведінка індивідів відтворюють об'єктивні інтереси їх групи стосовно інших ггіуп. Якщо інтереси є конфліктними, це загострює суперництво між групами, яке може спричинити різноманітні непорозуміння і відкриту ворожість. Якщо інтереси груп збігаються, це сприяє формуванню дружніх установок до чужої групи, адекватна реакція на які, як правило, приносить позитивний результат. На підтвердження цієї точки зору М. Шериф провів протягом кількох років серію польових експериментів (у реальних умовах) у літньому таборі для підлітків 11—14 років.    Особливістю цього дослідження є його лонгітюдність (англ. longitude — тривале і систематичне вивчення одних і тих самих піддослідних).    На першій стадії, після заїзду хлопчиків у табір, була організована загальна табірна діяльність, під час якої вони самотужки знайомилися, починали дружити. Потім їх поділили на дві групи, розподіливши нових друзів в обидві з них. На цій стадії табірне життя організовувалося окремо для кожної з груп. Далі адміністрація табору організувала змагання між ними, внаслідок яких одна група отримувала перемогу, інша — зазнавала поразки.    Ще один експеримент не мав першої стадії, тобто хлопчики приїздили до табору вже поділеними на дві групи. їм були штучно створені труднощі, які усувалися лише об'єднаними зусиллями. Основні результати експериментів зводилися до наступного: — на стадії формування обидві групи існували більш-менш миролюбно; — об'єктивний конфлікт інтересів (тільки одна група могла перемогти за рахунок іншої) спричинив міжгрупову ворожнечу, агресію і водночас посилення внутрігрупової згуртованості та підтримки; — на етапі міжгрупового суперництва неодноразово виявлявся стійкий внутрігруповий фаворитизм в судженнях, відносинах, перевагах; — первинні міжособистісні відносини виявилися слабшими за нові міжгрупові відносини. Йдеться про те, що друзів було розподілено по різних групах; — на етапі розв'язання конфлікту, коли перед хлопчиками постали бажані для обох груп і недосяжні завдяки старанням однієї групи “вищі” цілі, у поведінці дітей настали помітні зміни: вони стали менш агресивними щодо іншої групи, знижувався внутрігруповий фаворитизм; частково були поновлені дружні стосунки, хоч наслідки попередньої міжгрупової ворожнечі не були цілком усунені.    Роботи М. Шерифа започаткували новий підхід у дослідженні міжгрупових відносин. Якщо раніше джерела міжгрупової ворожнечі чи співробітництва дослідники шукали в індивідуальних мотиваційних чинниках, то відтоді зосереджувалися на параметрах міжгрупової взаємодії безвідносно до індивідуальних мотиваційних структур. Саме у міжгруповій взаємодії проявляються міжгрупова ворожнеча, співробітництво, внутрігруповий фаворитизм.

   Внутрігруповий фаворитизм (лат. favor — прихильність) — тенденція сприяти членам своєї групи на противагу інтересам іншої.

   Симптоми внутрігрупового фаворитизму простежуються як у процесах соціального сприймання, так і в зовнішній поведінці індивідів під час соціальної взаємодії.    Принциповий поворот у соціально-психологічному дослідженні міжгрупових відносин засвідчили експерименти англійського психолога, засновника теорії соціальної ідентичності Г. Теджфела та його колег. Відстоюючи значення когнітивних процесів у міжгрупових відносинах, вчений довів, що встановлення позитивного ставлення до своєї групи відбувається і за відсутності об'єктивної основи конфлікту між групами. Для цього досить розподілити людей на групи. Розвиток подій неминуче засвідчить більш позитивні установки щодо своїх одногрупників та більш негативні установки щодо індивідів, які належать до іншої групи. Неминучість внутрігрупового фаворитизму і міжгрупової дискримінації зумовлена потребою особистості в позитивній соціальній ідентичності, необхідній для підтримання позитивного образу “Я”.

   Міжгрупова дискримінація (лат. discriminatio — розділення, розрізнення) — відмінності в оціненні своєї і чужої групи на користь своєї.

   Феномени внутрігрупового фаворитизму та міжгрупової дискримінації Г. Теджфел вважав результатом серії когнітивних процесів, пов'язаних із встановленням подібності та відмінностей між представниками різних соціальних груп. Такими процесами є: — соціальна категоризація (упорядкування індивідом свого соціального оточення шляхом розподілу соціальних об'єктів на групи за значущими для нього критеріями); — соціальна ідентифікація (віднесення індивідом себе до конкретних соціальних категорій, суб'єктивне переживання ним своєї групової соціальної належності); — соціальне порівняння (співвіднесення якісних ознак різних соціальних груп, результатом якого є встановлення відмінностей між ними).    В аналізі цих процесів, за Г. Теджфелом, і полягає соціально-психологічний аспект вивчення міжгрупових відносин, адже галузь міжгрупових відносин належить до когнітивної сфери.    За його висновками, причина міжгрупової дискримінації криється не в характері взаємодії, а в усвідомленні належності до своєї групи, наслідком чого є прояв ворожості щодо осіб іншої групи. Визначаючи факт сприймання групами одна одної, дослідник не взяв до уваги того, наскільки адекватна фіксація міжгрупових відмінностей, тобто наскільки відмінності, які фіксуються на рівні сприймання, є такими насправді.    Представники діяльнісного підходу (В. Агеєв) головними вважають не міжгрупові процеси чи їх детермінацію суспільними відносинами, а внутрішнє відображення цих процесів, тобто когнітивну сферу, пов'язану з різними аспектами міжгрупової взаємодії. Відмінність цього підходу від когнітивної орієнтації полягає в тому, що принцип діяльності передбачає найтісніший зв'язок суб'єктивного відображення міжгрупових відносин з реальною діяльністю досліджуваних груп, детермінує нею усі когнітивні процеси, що супроводжують ці відносини. Природа міжгрупового сприймання полягає в упорядкуванні індивідуальних когнітивних структур, в об'єднанні їх в єдине ціле. Йдеться не про суму сприймання чужої групи індивідами, а про нову якість, яка виникла під час такого сприймання, про групове утворення.

   Міжгрупове сприймання — процеси соціальної перцепції, у яких суб'єктом і об'єктом сприймання є соціальні групи, спільності.

   Міжгрупове сприймання інтерпретується з точки зору конкретного змісту спільної діяльності різних груп.    Розроблення проблеми міжгрупових відносин у межах діяльнісного підходу не тільки констатує те, що соціальні відносини лише за певних умов можуть сприяти розвитку міжгрупової дискримінації, а визначає засіб подолання цієї дискримінації, вважаючи ним спільну діяльність груп.

Специфіка міжгрупової взаємодії та міжгрупового сприймання

   У процесі міжгрупової взаємодії відбувається безпосередній чи опосередкований вплив однієї групи на іншу, результатом якого є зв'язок, заснований на принципах симпатії чи антипатії. Безпосередній контакт між групами має своїм наслідком взаємні зміни їх поведінки, діяльності, установок тощо.

   Міжгрупова поведінка — дії, що здійснюють індивіди однієї групи стосовно індивідів іншої.

   Особливістю міжгрупової взаємодії є її причинна зумовленість. Це означає, що кожна із взаємодіючих сторін (груп) виступає як причина і як наслідок одночасного зворотного впливу протилежної сторони. Повсякденне життя багате як співпрацею і солідарністю груп, так і міжгруповими конфліктами.

   Міжгрупові конфлікти — конфлікти всередині великих соціальних груп, організацій, сторонами яких є соціальні групи, що переслідують несумісні цілі і перешкоджають одна одній у їх здійсненні.

   Соціально-психологічними причинами міжгрупових конфліктів є невизначеність, суперечливість норм, правил поведінки; відмінності у цінностях, стилях спілкування, соціальному статусі індивідів різних груп; недосконалість міжгрупових каналів комунікації; функціонально-рольова невизначеність та ін.    Міжгрупові конфлікти в організаціях є наслідком неефективного керівництва ними. Це проявляється в тому, що функції двох і більше структурних підрозділів або істотно перетинаються, або не стикуються за результатами, від чого зазнають шкоди всі сторони. За таких обставин співробітники, забувши про свої міжособистісні проблеми, об'єднуються у монолітну групу, що відстоює свої інтереси. Це породжує додаткові проблеми для керівника, який змушений або відстоювати інтереси колективу перед вищим керівництвом, вступаючи з ним у конфлікт, або відмовитися репрезентувати інтереси колективу, наслідком чого може стати групове неприйняття та обструкція. Конфлікт між підрозділами (лабораторіями, кафедрами, відділами та ін.) організації може виконувати як позитивні, так і негативні функції, наслідки якого залежать і від налаштованості, інтересів, поведінки його сторін, і від методики управління ним.    Організаційна взаємодія (співробітництво, суперництво) може відбуватися на внутрігруповому (“керівник — підлеглий”, “керівник — підрозділ” та ін.), міжгруповому (вертикальний — між підрозділами різного рівня організаційної структури; горизонтальний — між підрозділами одного рівня; рольовий — через визначеність — невизначеність сфер відповідальності і контролю, що взаємно перетинаються) і міжорганізаційному рівнях (кооперація чи конкуренція між організаціями, носіями та виразниками яких є власники і керівники вищої ланки).    У контексті безпосередньої міжгрупової взаємодії важливою є гіпотеза контакту, на підставі якої роблять прогностичний висновок, за яких умов контакт між членами різних груп здатен послабити міжгрупове упередження, ворожість. У кожній конкретній ситуації гіпотеза контакту Має свої особливості. її вибудовують за такою методикою: чим більше сприятливих умов для контактів між групами, тим довше і тісніше вони взаємодіятимуть.    Міжгрупова діяльність розгортається не тільки як безпосередня взаємодія різних груп. Міжгрупові відносини можуть виникати і за відсутності безпосередньої взаємодії між групами. Наприклад, опосередкованим чинником відносин між великими групами є їх суспільно-історична діяльність, соціальні умови. Така міжгрупова діяльність реалізується в опосередкованих формах — через обмін цінностями культури.    Особливості міжгрупової перцепції (сприймання) зумовлені розумінням групи як цілості. Група як суб'єкт і об'єкт соціальної перцепції є новою якістю, новим груповим утворенням, яке має такі характеристики: для групи-суб'єкта сприймання групове утворення є “цілісністю”, яка визначається як міра збігу уявлень членів цієї групи про іншу групу; для групи-об'єкта сприймання — “уніфікованістю”, тобто ступенем поширення уявлень про іншу групу на окремих її індивідів. Отже, цілісність і уніфікованість — специфічні структурні характеристики міжгрупового сприймання.    Динамічні характеристики міжгрупового сприймання також відрізняються від динамічних характеристик міжособистісного сприймання. Міжгрупові соціально-перцептивні процеси стійкіші, консервативніші, ригідніші (лат. rigidus — твердий, заціпенілий, негнучкий), оскільки їх суб'єктом є не одна особа, а група людей. Тривалішим і складнішим є формування цих процесів, адже в нього (формування) включається індивідуальний життєвий шлях кожного індивіда і досвід життєдіяльності групи загалом. До того ж діапазон можливих варіантів сприйняття іншої групи значно вужчий, ніж за міжособистісного сприймання. Загалом формування образу іншої групи залежить від особливостей міжгрупової діяльності.    Міжгрупове сприймання порівняно з міжособистісним має таку специфіку: — об'єднання індивідуальних уявлень у цілісніть, якісно відмінну від елементів, з яких вона складається; — довготривалий, менш гнучкий процес формування міжгрупового сприйняття, яке, сформувавшись, набуває стійкості до внутрішніх впливів; — схематизація та спрощення сприйняття й оцінення іншої групи.    Міжгрупове сприйняття є більш стереотипним, у ньому тісніше з'єднані когнітивні (пізнавальні) та емоційні компоненти, яскраво виражена оцінна спрямованість. Водночас воно пристрасніше, ніж міжособистісне. Очевидно, це пов'язано з тим, що міжгрупові уявлення дуже чутливі до всього, що стосується їх істинності, точності, адекватності. Усі ці параметри міжгрупового сприймання концентровано виражені у міжгруповій дискримінації та внутрігруповому фаворитизмі.    Міжгрупове сприймання реалізується на різних рівнях: сприймання групою належних до неї індивідів; сприймання групою представника іншої групи; сприймання групою себе; сприймання групою іншої групи як цілості. Сприймання групою іншої групи має відповідну специфіку: — об'єкт сприймання не є пасивним, нейтральним щодо його суб'єкта. Він неминуче прагнутиме викликати позитивне уявлення про себе як учасника діяльності; — сприймання супроводжується оцінюванням, інтерпретацією об'єкта; — у сприйманні соціальних об'єктів важливими є пізнавальні, емоційні якості, рівень розвитку суб'єкта сприймання; — поняття “розуміння” виражає здатність групи як суб'єкта сприймання пізнати суттєве, істотне в об'єкті (іншій групі, людині з іншої групи), розкрити його у зв'язках і у відношеннях з іншими об'єктами.    Розуміння об'єкта сприймання залежить від досвіду спілкування і діяльності суб'єкта сприймання. Розуміння ^об'єкта сприймання зумовлюється завданнями діяльності, характеристиками учасників спілкування і діяльності (життєвим досвідом груп, соціальними стереотипами, соціальною дистанцією, самооцінкою, способом розуміння та ін.). Проникнення у внутрішній світ об'єкта сприймання є нелегким завданням, адже суб'єктові, як правило, легкодоступні лише зовнішні ознаки і характеристики об'єкта (поведінка, висловлювання, переживання, комунікативні можливості, вчинки тощо). Тому сприймання іншої групи полягає у сприйманні її зовнішніх ознак, співвіднесеності їх з власними характеристиками суб'єкта сприймання та інтерпретації на цій основі її вчинків. Далі за допомогою зовнішніх ознак необхідно проникнути у внутрішній світ групи. У реалізації цього складного психологічного завдання важливу роль відіграють стереотипи.

   Стереотип — відносно стійкий і спрощений образ соціального об'єкта, формування якого спричинене недостатністю інформації, надмірною прив'язаністю до власного досвіду, некритичним сприйняттям відомостей.

   З одного боку, стереотипи допомагають швидко і відносно надійно розпізнати групу (зарахувати її до якогось ширшого класу явищ). За таких умов стереотипи необхідні й корисні, адже відносно швидко дають певні схематичні знання. Якщо стереотипи наповнюються негативними характеристиками іншої групи, вони провокують і нагнітають міжгрупову ворожнечу, оскільки неминучою є поляризація оцінних суджень, що особливо помітно в міжетнічних відносинах. За таких обставин стереотипи виконують негативну роль, бо формують помилкові уявлення про іншу групу, деформують процес міжгрупового сприймання та міжгрупової взаємодії. З'ясування їх істинності чи помилковості повинно базуватися на аналізі конкретних ситуацій міжгрупової діяльності.    Процес міжгрупового сприйняття зумовлений і емоційними регуляторами. Вони виявляються у формуванні відповідного ставлення однієї групи щодо іншої. На основі емоційних оцінок народжується широка гама почуттів — від несприйняття групи до симпатії. Пізнання їх відкриває можливості і для емоційного врегулювання міжгрупових відносин.

Запитання. Завдання

1. Якими якісними ознаками характеризується соціальна група? 2. За допомогою яких параметрів можна описати особливості певної соціальної групи? 3. Які процеси відносять до групової динаміки? 4. Охарактеризуйте структурні компоненти малої соціальної групи. 5. Прокоментуйте основні підходи та напрями до вивчення малої групи. 6. Чому поділ референтних груп на “позитивні” і “негативні” є умовним? 7. Проаналізуйте основні механізми утворення малих груп. 8. Охарактеризуйте структурні компоненти комунікативного потенціалу групи. 9. Прокоментуйте основні моделі розвитку малої групи. 10. Розкрийте зміст основних механізмів групової динаміки. 11. Проаналізуйте основні характеристики групової норми. 12. Наведіть приклади прояву конформізму. 13. У чому полягають зовнішнє і внутрішнє підпорядкування індивіда групі? 14. Прокоментуйте концепцію “активної меншості” С. Московічі. 15. Проаналізуйте співвідношення понять “лідер” і “керівник”. Назвіть основні відмінності між ними. 16. З'ясуйте сутність основних теорій лідерства. 17. Прокоментуйте модель типології лідерства за Б. Паригіним. 18. У чому полягає сутність моделі управлінської сітки Р. Блейка і Дж. Моутон? 19. Як розуміти твердження про те, що сліпе копіювання і запозичення культурних теоретичних і практичних надбань у галузі керівництва (лідерства) може призвести до неправильних результатів, непорозумінь? 20. Як називається процес волевиявлення індивіда або групи людей, спрямований на формування послідовності дій і вибір певної альтернативи? 21. Прокоментуйте переваги і недоліки групового прийняття рішення. 22. Охарактеризуйте феномен “зсування до ризику”, який супроводжує розв'язання групових проблем. 23. Що спільного і відмінного між груповою нормалізацією і груповою поляризацією? 24. Якими ознаками характеризується поведінка людей, мотивованих на досягнення успіху, уникнення невдачі? 25. Яким принципам підпорядковуються групові форми прийняття рішень? 26. Прокоментуйте співвідношення понять “згуртованість” і “сумісність”. 27. Охарактеризуйте основні ознаки соціально-психологічного клімату групи. 28. Проаналізуйте основні джерела групових конфліктів. 29. Охарактеризуйте основні соціально-психологічні особливості вивчення соціальних класів. 30. У чому полягає специфіка психології етнічних груп? 31. Прокоментуйте співвідношення понять “національний характер” і “менталітет”. 32. Дайте соціально-психологічну оцінку масовим явищам. 33. Проаналізуйте загальні особливості натовпу. 34. У чому полягають особливості міжгрупових відносин? 35. Прокоментуйте специфіку міжгрупової взаємодії і міжгрупового сприймання. 36. Розкрийте зміст “гіпотези контакту” в контексті міжгрупової взаємодії.

Методика “Схильність до певного стилю керівництва”                                                                            (автор — Є. Ільїн)

   За допомогою цієї методики можна дізнатися про схильність суб'єкта до конкретного стилю керівництва. Однак у реальній управлінській практиці людина може скористатися іншим стилем.

Інструкція

   Уявіть, що ви керівник колективу. Вам пропонується відповісти на запитання: по кожному пункту опитувальника із трьох варіантів (а, б, в) оберіть той, який найбільше характеризує вашу поведінку як керівника; букву обведіть кружечком.

   Текст опитувальника

   1. При прийнятті важливих рішень ви:а) порадитеся з колективом;    б) не братимете на себе відповідальність за прийняття рішення;    в) приймете рішення одноосібно.    2. При організації виконання завдання:    а) надаєте свободу у виборі способів виконання завдання членам колективу, залишаючи за собою загальний контроль;    б) не будете втручатися у виконання завдання, сподіваючись, що колектив зробить усе як потрібно;    в) регламентуватимете діяльність колективу, суворо визначаючи, що і як потрібно робити.    3. При здійсненні контролю за діяльністю підлеглих:    а) будете жорстко контролювати кожного з них;    б) довірите контроль підлеглим;    в) вважатимете, що контроль не обов'язковий.    4. В екстремальній для колективу ситуації:    а) будете радитися з колективом;    б) візьмете все керівництво на себе;    в) цілком покладетеся на лідерів колективу.    5. Вибудовуючи взаємини з членами колективу:    а) проявлятимете активність у спілкуванні;    б) спілкуватиметеся, якщо до вас звернуться;    в) підтримуватимете свободу спілкування між вами та підлеглими.    6. При здійсненні управління колективом:    а) надаватимете допомогу підлеглим в їх особистих справах;    б) вважатимете недоцільним втручатися в особисті справи підлеглих;    в) цікавитиметеся особистими справами підлеглих скоріше із ввічливості.    7. У стосунках із членами колективу:    а) намагатиметеся підтримувати хороші особисті стосунки навіть на шкоду діловим;    б) підтримуватимете лише ділові стосунки;    в) намагатиметеся однаково підтримувати особисті й ділові стосунки.    8. Стосовно зауважень від колективу:    а) не допустите зауважень на свою адресу;    б) вислухаєте та врахуєте зауваження;    в) поставитеся до зауважень байдуже.    9. У питаннях внутріколективної дисципліни:    а) прагнутимете максимальної покірності підлеглих;    б) зможете підтримувати дисципліну без нагадування про неї підлеглим;    в) вважаючи, що підтримання дисципліни — це не ваша вимога, не будете “тиснути” на підлеглих.    10. Стосовно того, що про вас подумає колектив:    а) вам буде байдуже;    б) намагатиметеся бути добрим для підлеглих, на загострення стосунків не підете;    в) внесете корективи у свою поведінку, якщо оцінка буде негативною.    11. Розподіливши повноваження між собою та підлеглими:    а) вимагатимете, щоб вам доповідали про всі деталі;    б) покладатиметеся на виконавську дисципліну підлеглих;    в) здійснюватимете тільки загальний контроль.    12. При виникненні труднощів у прийнятті рішення:    а) звернетеся за порадою до підлеглих;    б) радитися з підлеглими не будете, оскільки за все доведеться відповідати вам;    в) приймете поради підлеглих, навіть якщо їх не просили.    13. Контролюючи роботу підлеглих:    а) будете хвалити виконавців, відзначати їх позитивні результати;    б) вишукуватимете передусім недоліки, які потрібно усунути;    в) здійснюватимете контроль час від часу.    14. Керуючи підлеглими:    а) зможете так формулювати завдання, щоб їх беззаперечно виконували;    б) будете, в основному, використовувати прохання, а не наказ;    в) взагалі не вмієте наказувати.    15. За нестачі знань при прийнятті рішення:    а) вирішуватимете самі, адже ви — керівник;    б) звернетеся за допомогою до підлеглих;    в) відкладете прийняття рішення: може, все владнається само собою.    16. Оцінюючи себе як керівника, можете припустити, що ви:    а) будете суворим, навіть прискіпливим;    б) будете вимогливим, але справедливим;    в) будете не дуже вимогливим.    17. Стосовно нововведень:    а) будете скоріше консервативним (як би чого не трапилось);    б) якщо вони доцільні, то охоче їх підтримаєте;    в) якщо вони корисні, то впровадите їх у директивному порядку.    18. Ви вважаєте, що в нормальному колективі:    а) підлеглі повинні мати змогу працювати самостійно, без постійного та жорсткого контролю керівника;    б) повинен бути постійний і жорсткий контроль, адже на совість підлеглих нічого розраховувати;    в) виконавці можуть бути залишені самі на себе.

   Оброблення результатів

   Кожний вибір оцінюється в один бал.