1. Предмет регулювання цивільного права. Цивільне право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності та диспозитивності відносини власності, товарно-грошові відносини, підстави на­буття і порядок реалізації та захисту цивільних прав і обов'язків фізичними та юридичними особами, з метою задоволення ма­теріальних та духовних потреб громадян. Відповідно до ст. 1 Цивыльного кодексу України цивільне законодавство регулює особисті немайнові та майнові відносини. Отже, предметом цивільно-правового регулювання є: а) майнові відносини; б) особисті немайнові відносини. ^ Майнові відносини. Це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу за­собів виробництва, предметів споживання та інших матеріаль­них благ. ^ За змістом майнові відносини поділяються на дві групи:  а) відносини власності; б) відносини у галузі товарообігу. Відносини власності, тобто майнові, відображають існую­чий розподіл матеріальних благ (засобів і продуктів вироб­ництва) між певними особами (громадянами, юридичними особами, державою, територіальними громадами та іншими соціальними утвореннями). Вони закріплюють належність ма­теріальних благ за відповідними власниками. Власність — це відношення особи до належної їй речі як до своєї, яке виражається у володінні, користуванні і розпоряд­женні нею, а також у захисті права власності. ^ Майнові відносини у галузі товарообігу — це відносини, пов'язані з переходом матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників матеріальних благ) до інших (споживачів матері­альних благ), зокрема майнові відносини, що виникають з до­говорів купівлі-продажу, поставки. ^ Особисті немайнові відносини виникають у зв'язку із здійсненням особистих прав. Термін "особисті права" вжива­ється для позначення різноманітних суб'єктивних прав, які належать громадянину або соціальному утворенню. В даному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи: життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, ав­торство. 2. Методи цивільно-правового регулювання та його ознаки. Метод цп - 1. юридична рівність учасників правовідносин . 2. Диспозитивність (можуть встановлювати свої правила поведінки (в межах загальних принципів і положень законодавства)) 3. Майновий характер санкцій (на користь тієї особи , якій були завдані збитки). 4. судовий порядок розгляду спорів. Ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин відображені в загальному юридичному становищі суб'єктів сучасного цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних началах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій. Види: диспозитивний (юридична рівність сторін, ініціатива сторін при встановленні правовідносин, можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить цивільному законодавству і моралі суспільства) та імперативний (виникає у зобов’язаннях внаслідок заподіяння шкоди).  ^ Диспозитивність у цивільному праві надає можливість вибору між кількома варіантами по­ведінки в межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав та обов'язків, розпо­ряджатися суб'єктивними правами на свій розсуд. Диспози­тивні засади втілюються у диспозитивних нормах. ^ 3. Функції цивільного права. Функції цивільного права — це певні напрями впливу цивільно-пра­вових норм, зумовлені змістом суспільних відносин (влас­ності, товарно-грошових, особистих немайнових), які включе­но до предмета цивільно-правового регулювання. Цивільне законодавство розрізняє такі функції: регулятивну, охоронну, попереджу­вально-виховну, попереджувально-стимулюючу, інформаційно-орієнтуючу. ^ Регулятивна функція забезпечує врегулювання нормами цивільного права відносин власності, товарно-грошових та особистих немайнових відносин. ^ Охоронна функція забезпечує захист порушених суб'єктивних майнових і особистих прав. Попереджувально-виховна функція тісно пов'язана з охо­ронною. Попереджувально-виховний ефект досягається через, інститут цивільно-правової відповідальності. Ця функція може здійснюватися лише щодо правопорушників. Інформаційно-орієнтуюча – ознайомлення суб’єктів цивільних відносин з концепцією прав людини, принципами визначення становища приватної особи, загальними тенденціями правового регулювання в цій галузі тощо. ^ 4. Поняття цивільного права як галузі права. Цивільне право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності та диспозитивності відносини власності, товарно-грошові відносини, підстави на­буття і порядок реалізації та захисту цивільних прав і обов'язків фізичними та юридичними особами, з метою задоволення ма­теріальних та духовних потреб громадян. Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільне законодавство регулює особисті немайнові та майнові відносини. Система сучасного цивільного права - це структура, елементами якої є цивільно-правові норми й інститути, розміщені у визначеній послідовності. Цивільно-правові норми й інститути поділяються на загальні й особливі. Загальну частину цивільного права складають норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, договори, представництво і доручення, позовну давність. Особлива частина регулює особливі суспільні відносини і складається з таких інститутів: - право власності й інші речові права; - зобов'язальне право; - авторське право; - право на винахід і інші результати творчості, які використовуються у виробництві; - правоздатність іноземних громадян і юр осіб; застосування гр законів іноземних держав і міжнародних договорів. ^ 5. Система цивільного права. Цивільне право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в її різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. ^ Система цивільного права — це структура галузі. Структура — невід'ємний атрибут усіх реально існуючих систем. Цивільно-правова структура — це будова й внутрішня форма організації системи цивільного права, яка є єдністю взаємозв'язків між її елементами. Елементами цивільно-правової структури є юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, становлять інститут купівлі-продажу. ^ Отже, система цивільного права — структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності. Структура системи конкретної галузі права, зокрема цивільного права, визначається особливостями суспільних відносин, які регулюються даною галуззю права. Саме тому система є об'єктивною закономірністю права. Система сучасного цивільного права має на меті пізнання цивільно-правового матеріалу, тобто слугує потребам практики. ^ 6. Акти цивільного законодавства України. 1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України). 2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу . Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж Цивільний Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. ^ 3. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. 4. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням Цивільного Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. 5. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. 6. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

7. Дія актів цивільного законодавства у часі, просторі та за колом осіб.

Порядок набрання чинності законами визначається в Конституції України, в якій передбачається, що закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Закони та інші нормативні акти не мають зворотної дій в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Дія цивільного законодавства поширюється на усю територію України (можливе прийняття закону лише для окремої території) і на усіх осіб, що перебувають на цій території (фізичні, юридичні, іноземні, без громадянства), якщо інше не передбачено законами України. ^ 8. Загальні засади цивільного законодавства. Циві́льне законода́вство — це система нормативних актів, які містять в собі цивільно-правові норми. Загальні засади цивільного законодавства визначені в ст. 3 Цивільного кодексу:

• Пункт 1 означає вимогу забезпечення свободи особистості, яку називають «суверенітетом особистості», тобто тип і характер поведінки, своє місце в суспільстві, в системі цивільних правовідносин за власним розсудом.

• Пункт 2 полягає у забезпеченні правової охорони права власності. Власник може бути позбавлений свого права, наприклад, внаслідок реквізиції (ст.353 ЦК) чи конфіскації (ст.354 ЦК).

• Пункт 3 полягає у визнанні за суб'єктом ЦП можливості укладати договори і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

• Пункт 4 означає закріплення права на зайняття ПД, також встановлення юридичних гарантій реалізації цього права. ПД може бути заборонена законом, тоді це правопорушення, і не заборонена законом.

• Пункт 5 розвиває положення ст.124 КУ про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

• Пункт 6 виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу, поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шанування прав і інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

^

9.Акти цивільного законодавства і договір

Актами цивільного законодавства є

• Конституція України , Цивільний Кодекс, закони;

• постанови ВР, КМУ, укази ПУ;

• відомчі акти міністерств;

• акти, прийняті Вищим Судом України та Вищим Господарським Судом України;

• рішення органів місцевого самоврядування;

• звичай ділового обороту (ст.7 ЦК). Види: міжнародні звичаї, внутрішньодержавні, звичаї, що ґрунтуються на звичаєвому праві, судовий звичай, звичай ділового обігу.

Джерелом Цивільного права можуть виступати цивільні договори. За загальним правилом дія кожного нормативного акту розповсюджується на майбутнє, тобто на відносини, які відбуваються після вступу акту в силу. Акти Цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли до моменту набрання чинності (зворотня дія) лише у випадках, передбачених законами і нормативними актами. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом ЦЗ, який втратив чинність, новий акт ЦЗ застосовується до прав і обов'язків, що виникли з моменту надання йому чинністі. Всі акти, які прийняті ВРУ, є обов'язковими для виконання на всій території України. ЦЗ визначає громадян України, іноземців та апатридів; юридичних осіб і державу. 1. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. 2. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. 3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. 4. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів. ^