Вестибулярний аналізатор

Орган рівноваги (вестибулярний апарат) є частиною кісткового лабіринту внутрішнього вуха – представлений присінком (переддвер’ям), круглим мішечком, овальним мішечком і 3 півколовими каналами. Порожнини цих структур заповнені рідиною – ендолімфою.

У мішечках є чутливі ділянки – плями, які містять опорні епітеліальні клітини та розташовані між ними механорецептори – волоскові клітини. Волоски рецепторів занурені в отолітову мембрану (драглисту речовину, у якій знаходяться кристали карбонату кальцію – отоліти).

У розширеннях півколових каналів є чутливі ділянки – ампульні гребінці, які містять опорні епітеліальні клітини та розташовані між ними механорецептори – волоскові клітини. Волоски рецепторів занурені в желатинозний купол (драглисту речовину).

При зміні положення тіла у просторі зміщуються отолітові мембрани і желатинозні куполи, відтак збуджуються волоскові клітини (рецептори плям реагують на зміну положення тіла відносно землі, а рецептори ампульних гребінців – на обертальні рухи). Збудження передається на біполярні нейрони, відростки яких входять до складу слухового нерва.

Надмірно сильне подразнення вестибулярного апарату може зумовити вегетативні реакції організму: запаморочення, нудоту, блювання, зміну серцевого ритму і судинного тонусу («морська» і «льотна» хвороби).

Нюховий аналізатор

Органом нюху є слизова оболонка верхньої частини носової порожнини площею до 10 см², у якій між опорними епітеліальними клітинами містяться хеморецептори (мають ворсинки-антени, які вловлюють молекули пахучих речовин).

Механізм сприйняття запаху пояснює стереохімічна теорія: на мембранах нюхових рецепторів містяться білкові молекули певної просторової конфігурації; якщо структура пахучої речовини підходить до структури білка, як «ключ до замка», то мембрана рецептора збуджується і виникає нервовий імпульс, який передається волокнами нюхового нерва до нюхової зони кори великого мозку (міститься у скроневій частці).

Відчуття запаху спричиняє відповідна (порогова і більша) концентрація пахучої речовини.

Класифікація запахів:

• за психологічним сприйняттям: приємні, неприємні, індиферентні;

• за сукупністю ознак: квіткові, фруктові, приправні, м’ятні, ефірні, смолянисті, пригорілі, гнилісні тощо.

Смаковий аналізатор

Органом смаку є слизова оболонка язика (виступи – сосочки), внутрішньої поверхні щік, піднебіння і глотки, у якій є смакові цибулини (смакова цибулина – сукупність опорних епітеліальних клітин і розміщених між ними хеморецепторів з ворсинками-антенами, що вловлюють молекули чи іони розчинених речовин).

Механізм сприйняття смаку подібний до механізму сприйняття запаху (стереохімічна теорія).

Збудження від смакових рецепторів передається через лицевий та язикоглотковий нерви до смакової зони кори великого мозку (міститься у скроневій частці).

Відчуття смаку спричиняє відповідна (порогова і більша) концентрація розчиненої речовини. Смаковий поріг неоднаковий для різних речовин (найменший – для гірких, найбільший – для солодких).

Класифікація смаків:

• прості:

  • солодкий (найчутливішим є кінчик язика);

  • кислий (найчутливішими є краї язика);

  • солоний (найчутливішими є кінчик і краї язика);

  • гіркий (найчутливішим є корінь язика);

• складні (змішані).