Кровоносна система Кров

Кров – рідка сполучна тканина, яка циркулює в серцево-судинній системі (деяка частина резервується в печінці і селезінці). Кількість крові становить 8% від загальної маси тіла (це 5-6 л за об’ємом).

Функції крові:

• дихальна (транспортує О₂ і СО₂);

• трофічна (транспортує поживні речовини);

• видільна (транспортує продукти обміну);

• гуморальна (транспортує гормони та інші БАР);

• захисна (забезпечує імунний захист організму);

• гомеостатична (забезпечує підтримання гомеостазу).

Склад крові:

• плазма (55-60%) – блідо-жовта рідина, що має сталий хімічний склад:

  • вода – 90%;

  • білки (сироватковий альбумін, сироваткові глобуліни – α, β, γ, протромбін, фібриноген, фібринолізин, ферменти, гормони і БАР білкової природи) – 7%;

  • жири – 0,8%;

  • глюкоза – 0,12%;

  • NaCl (Na⁺, Cl^–) – 0,9%;

  • іони Сa²⁺, К⁺, Mq²⁺, SO₄^2–, РO₄^3–, НРO₄^2–, Н₂РO₄^–, СO₃^2–, НСO₃^– – у невеликій кількості;

  • розчинні продукти травлення (амінокислоти, нуклеотиди тощо) – у невеликій кількості;

  • розчинні продукти обміну (сечовина) – у невеликій кількості;

  • вітаміни, гормони і БАР небілкової природи – у невеликій кількості.

• формені елементи (40-45%) – клітини крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити).

Еритроцити (червоні кров’яні тільця) – без’ядерні (ядро втрачається при виході в кров’яне русло); мають форму двовгнутого диска (для збільшення площі поверхні); в цитоплазмі містять дихальний пігмент гемоглобін.

У 1 мм³ міститься 5 млн. еритроцитів. Утворюються в червоному кістковому мозку і в селезінці (у ретикулярній мієлоїдній тканині) з особливих клітин – еритробластів. Тривалість життя – 120 днів. Руйнуються в печінці і селезінці (продуктами розпаду еритроцитів є жовчні пігменти).

Гемоглобін (Hb) – складний білок, для якого характерна четвертинна структура (молекула складається із 4 глобул, кожна з яких містить білкову і небілкову (гем) частини; до складу гема входить Fe).

Гемоглобін сполучається:

• з киснем (О₂) – утворює нестійку сполуку – оксигемоглобін (HbО₂) яскраво-червоного кольору;

• з вуглекислим газом (СО₂) – утворює нестійку сполуку – карбаміногемоглобін (HbСО₂) темно-червоного кольору (СО₂ приєднується до гемоглобіну не в тому місці, що О₂; транспорт вуглекислого газу не є основною функцією еритроцитів – гемоглобіном транспортується тільки 10%; 90% транспортується в плазмі – 5% в розчиненому вигляді і 85% у вигляді СO₃^2–, НСO₃^–);

• з чадним газом (СО) – утворює стійку сполуку – карбоксигемоглобін (HbСО) (СО приєднується до гемоглобіну у тих же місцях, що і О₂, тому при певній концентрації чадного газу настає кисневе голодування і смерть).

Кров, насичена киснем, називається артеріальною. Кров, насичена вуглекислим газом, називається венозною.

Недокрів’я (анемія) – зменшення кількості еритроцитів або зниження вмісту гемоглобіну.

Лейкоцити (білі кров’яні тільця) – ядерні, безбарвні, для деяких характерний амебоїдний рух (можуть виходити через стінки капілярів і рухатись між клітинами різних тканин).

У 1 мм³ міститься 6-8 (5-10) тис. лейкоцитів. Утворюються в червоному кістковому мозку і в селезінці (у ретикулярній мієлоїдній тканині), деякі формуються у лімфовузлах і тимусі (у ретикулярній лімфоїдній тканині). Тривалість життя – кілька днів (деякі можуть жити до 200 днів, а окремі – десятки років). Руйнуються в печінці і селезінці.

Типи лейкоцитів:

• гранулоцити – мають зернисту цитоплазму; ядро розділене на лопаті:

  • нейтрофіли (70%) – здатні до амебоїдного руху, фагоцитозу;

  • еозинофіли (1,5%) – їх кількість регулюється гормонами кіркового шару наднирників, зростає при алергічних станах (мають антигістамінну дію);

  • базофіли (0,5%) – виробляють гістамін і гепарин (антикоагулянт, запобігає зсіданню крові);

• агранулоцити – мають незернисту цитоплазму; ядро овальне або бобоподібне:

  • моноцити (4%) – здатні до амебоїдного руху, фагоцитозу (схожі на нейтрофіли);

  • лімфоцити (24%) – формуються у лімфовузлах і тимусі; форма округла, ядро велике (мало цитоплазми); забезпечують імунний захист організму.

Лейкоцитоз – збільшення кількості лейкоцитів понад фізіологічну норму.

Лейкопенія – зменшення кількості лейкоцитів нижче фізіологічної норми.

Тромбоцити (кров’яні пластинки) – фрагменти клітин; мають округлу або неправильну форму; переважно без’ядерні; у цитоплазмі містять білок тромбопластин.

У 1 мм³ міститься 250 (180-320) тис. тромбоцитів. Утворюються в червоному кістковому мозку (у ретикулярній мієлоїдній тканині) із особливих клітин – мегакаріоцитів. Тривалість життя – 5-8 днів. Руйнуються в печінці і селезінці.

Основна функція тромбоцитів – забезпечення зсідання крові.

Зсідання крові – захисна реакція організму, що запобігає крововтраті. Механізм зсідання забезпечують 20 різних факторів (основними є: контакт тромбоцитів з повітрям, наявність у плазмі Сa²⁺, вітаміну К, білків протромбіну і фібриногену).

Етапи зсідання крові:

1. при контакті з повітрям руйнуються тромбоцити і вивільняється білок тромбопластин (фермент);

2. тромбопластин каталізує перетворення протромбіну на активну форму – тромбін (фермент);

3. тромбін каталізує перетворення розчинного фібриногену на нерозчинний фібрин;

4. фібрин утворює нитки, що формують сітку, у якій застрягають формені елементи крові (формується тромб, який згодом засихає і перетворюється на струп).

Тромби можуть утворюватись всередині судин без контакту з повітрям (механізм зсідання крові запускається внаслідок руйнування тромбоцитів до внутрішніх нерівностей стінок кровоносних судин – атеросклеротичних бляшок).

Речовини організму, які запобігають утворенню тромбів – гепарин (утворюється в печінці і легенях), фібринолізин (білок плазми; фермент, що каталізує гідроліз фібрину).

Гемофілія – спадкове захворювання, що виявляється у нездатності крові до зсідання.

Сироватка крові – плазма без фібриногену.

Фізіологічний розчин (фізрозчин) – 0,9% розчин NaCl (основа для приготування ліків, які вводяться безпосередньо в кров).

Групи крові. Переливання крові

На мембранах еритроцитів є речовини білкової природи – аглютиногени (А і В). У плазмі крові є речовини білкової природи – аглютиніни (α і β). В крові однієї людини не може бути одночасно А і α або В і β, оскільки тоді б відбувалась реакція аглютинації (склеювання еритроцитів).

Групи крові	Аглютиногени	Аглютиніни
І (0)	-	α, β
ІІ (А)	А	β
ІІІ (В)	В	α
ІV (АВ)	А, В	-

Є три алельні форми гена І, який відповідає за групу крові: І⁰, І^А, І^В. Групи крові визначаються такими парами алелів:

І (0) – І⁰І⁰; ІІІ (В) – І⁰І^В, І^ВІ^В;

ІІ (А) – І⁰І^А, І^АІ^А; ІV (АВ) – І^АІ^В.

Серед населення Західної Європи І групу крові мають 43% людей, ІІ – 47%, ІІІ – 6%, ІV – 4%.

Донор – той, хто віддає кров для переливання.

Реципієнт – той, хто приймає кров при переливанні.

Люди з І групою крові – універсальні донори (їхню кров можна переливати людям з будь-якою групою крові).

Люди з ІV групою крові – універсальні реципієнти (їм можна переливати кров будь-якої групи).

Донор	Реципієнт
	І (0) – α, β	ІІ (А) – А, β	ІІІ (В) – В, α	ІV (АВ) – А, В
І (0) – α, β	-	-	-	-
ІІ (А) – А, β	а	-	а	-
ІІІ (В) – В, α	а	а	-	-
ІV (АВ) – А, В	а	а	а	-

а – реакція аглютинації (відбувається тоді, коли незначна кількість аглютиногенів донора потрапляє у велику кількість аглютинінів реципієнта – за принципом: «трохи стружки в море клею»).

Резус-фактор (Rh) – білок (своєрідний аглютиноген), що є на мембранах еритроцитів у 85% людей (відсутній у 15%).

Наявність резус-фактора позначається «Rh⁺», відсутність – «Rh^–».

Якщо кров Rh⁺ переливати людині з кров’ю Rh^–, то у плазмі реципієнта будуть вироблятись своєрідні аглютиніни (антитіла) і буде відбуватись реакція аглютинації (виникне резус-конфлікт). Резус-конфлікт можливий у випадку, коли мати Rh^– виношує дитину Rh⁺ (в крові матері виробляються антитіла, які можуть спричинити відторгнення або аномалії розвитку зародка чи плода).

Імунітет – прояв захисних реакцій організму, спрямованих на збереження гомеостазу, у відповідь на генетично чужорідні речовини (антигени).

Види імунітету за природою:

• клітинний – здійснюється клітинами, які здатні до фагоцитозу (фагоцитують і мікроорганізми, і чужорідні речовини, пізніше за допомогою гідролітичних ферментів розщеплюють їх на прості речовини):

  • нейторофілами і моноцитами;

  • Т-лімфоцитами (клітинами-кіллерами) – формуються у тимусі; знищують (фагоцитують) тільки певні види мікроорганізмів; при взаємодії з антигеном Т-лімфоцит «запам’ятовує» його і передає інформацію наступним поколінням Т- лімфоцитів (утворює клон таких же клітин);

• гуморальний – здійснюється білковими речовинами:

  • антитілами – виробляються В-лімфоцитами, які формуються у лімфатичних вузлах; при взаємодії з антигеном В-лімфоцит «запам’ятовує» його, як і Т-лімфоцит, але реагує по іншому: утворює клон плазматичних клітин, які здатні виробляти антитіла; антитіла зв’язуються з даним антигеном: якщо антиген – токсична речовина, то антитіло нейтралізує її, якщо антиген міститься на поверхні бактеріальної клітини, то антитіло прискорює захоплення мікроорганізму фагоцитами;

  • інтерфероном (α, β, γ) – виробляється в клітинах організму у відповідь на вірусну інфекцію; забезпечує резистентність клітин до проникнення вірусів (процес утворення інтерферону прискорюється при підвищенні температури).

Теорію клітинного імунітету розробив російський вчений І.І.Мечніков у 1883 році (вивчав захисні властивості лейкоцитів, що здатні до фагоцитозу), теорію гуморального імунітету – німецький вчений П. Ерліх.

Види імунітету за об’єктом дії:

• інфекційний (антитоксичний) – спрямований на знищення хвороботворних мікроорганізмів та на нейтралізацію їхніх токсинів;

• трансплантаційний – спрямований на відторгнення чужорідних тканин чи органів;

• протипухлинний – спрямований на знищення новоутворень в організмі (перероджених власних клітин).

Види імунітету за походженням:

• природний:

  • природжений – успадковується від батьків;

  • набутий – виникає після перенесення інфекційних захворювань;

• штучний:

  • активний – виникає внаслідок щеплення (введення в організм вакцини – ослабленої або вбитої культури хвороботворних мікроорганізмів); діє довго;

  • пасивний – виникає внаслідок введення в організм готових антитіл у складі лікувальної сироватки; діє недовго.

Алергія – стан підвищеної чутливості організму до дії алергенів (речовин білкової природи, що спричиняють імунні реакції організму) – передумова виникнення патологічного імунологічного процесу.

Алергени розрізняють:

• екзоалергени (зовнішні) – потрапляють до організму з навколишнього середовища;

• ендоалергени або аутоалергени (внутрішні) – виробляються в організмі внаслідок певних патологічних процесів (спричиняють автоімунні реакції).

Імунні реакції організму – це механізми, що забезпечують підтримання гомеостазу організму при його порушенні чужорідними факторами.