Відділ Ціанобактерії (Синьо-зелені водорості)

Ціанобактерії – прокаріотичні (без’ядерні) одноклітинні, колоніальні чи нитчасті організми. Клітини без’ядерні, за будовою схожі на бактеріальні, мають синьо-зелене забарвлення завдяки наявності специфічного комплексу пігментів (основний – бактеріохлорофіл), здатні до фотосинтезу.

Живуть у найрізноманітніших середовищах.

Розмножуються нестатево: одноклітинні і колоніальні – бінарним поділом клітини, нитчасті – фрагментацією (розрив ниток відбувається у місці особливих клітин – гетероцист).

Представники: мікроцистіс, анабена, носток, спіруліна.

Значення ціанобактерій

1. Виконують роль продуцентів у біосфері (утворюють органічні речовини з неорганічних в процесі фотосинтезу).

2. Деякі види є фікобіонтом лишайників (носток).

3. Разом із водоростями зумовлюють «цвітіння» води: висока температура і велика кількість поживних речовин у воді (промислові викиди, добрива з полів) призводять до вибухоподібного розмноження ціанобактерій і водоростей; їх відмирання і гниття зумовлює інтенсивне розмноження аеробних бактерій, які використовують увесь кисень води; через нестачу кисню гинуть водні тварини і рослини.

4. Використовуються людиною як корм для тварин, як добрива, як сировина для виготовлення паперу, фарб, отримання харчових добавок (спіруліна).

Імперія клітинні. Надцарство еукаріоти еукаріотична клітина

Клітина – елементарна біологічна система, основна структурно-функціональна одиниця живого організму.

Клітині властиві всі основні ознаки життя.

За кількістю клітин організми розрізняють:

• одноклітинні – самостійні цілісні живі системи, представлені однією клітиною; клітина має складну організацію і здійснює всі процеси життєдіяльності;

• колоніальні – складаються з багатьох клітин одного чи кількох типів; кожна клітина функціонує як самостійний організм (незалежно від інших);

• багатоклітинні – складаються зі спеціалізованих клітин, що відрізняються за будовою і функціями; клітини тісно взаємодіють між собою, утворюючи тканини, органи та системи органів.

Найважливіші події в історії цитології

1590 рік	Янсен (шведський вчений) винайшов світловий мікроскоп.
1665 рік	Роберт Гук (англійський вчений) вдосконалив мікроскоп, ввів термін «клітина» (спостерігаючи мертві клітини корка).
1676 рік	Антоні ван Левенгук (голландський вчений) описав бактеріальну клітину.
1827 рік	Карл Бер (естонський вчений) відкрив яйцеклітину птахів і ссавців і показав, що розвиток багатоклітинного організму відбувається з однієї клітини (зиготи).
1833 рік	Роберт Браун (англійський вчений) описав ядро.
1839 рік	Матіас Шлейден (німецький вчений), Теодор Шванн (німецький вчений) сформулювали клітинну теорію.
1840 рік	Ян Пуркіньє (чеський вчений) запропонував термін «протоплазма» для визначення живого вмісту клітини.
1855 рік	Рудольф Вірхов (німецький вчений) довів, що клітини утворюються з інших клітин шляхом поділу.
1866 рік	Ернест Геккель (німецький вчений) встановив, що збереження і передачу спадкових ознак здійснює ядро.
1866-1900 роки	Описано хромосоми і більшість органел цитоплазми.
1900 рік	Перевідкриття законів спадковості Грегора Менделя (австрійського вченого) дало початок розвитку цитогенетики.
1930і роки	З’явився електронний мікроскоп.
З 1940их років до нашого часу	За допомогою методів електронної мікроскопії детально вивчено ультраструктуру клітини.

Основні положення клітинної теорії

1. Клітина – елементарна одиниця будови і розвитку всіх живих організмів.

2. Клітини одноклітинних і багатоклітинних організмів подібні за походженням, будовою, хімічним складом, основними процесами життєдіяльності.

3. Кожна нова клітина утворюється внаслідок поділу материнської клітини.

4. Багатоклітинні організми розвиваються з однієї клітини (зиготи, спори тощо).

5. У багатоклітинних організмів клітини спеціалізуються – формуються різні типи клітин, які утворюють тканини (із тканин складаються органи, які об’єднуються в системи органів, що функціонують узгоджено).

Методи цитологічних досліджень:

• світлова (оптична) мікроскопія (кратність збільшення досягає 2-3 тис. разів);

• електронна мікроскопія (кратність збільшення досягає 500 тис. разів);

• метод мічених атомів (для дослідження біохімічних процесів атоми певних елементів заміщуються радіоактивними ізотопами, які фіксуються особливими приладами);

• метод фіксації (клітинні структури фіксуються за допомогою певних речовин, швидкого заморожування чи висушування або забарвлюються особливими барвниками);

• метод центрифугування (подрібнені клітини поміщаються у центрифугу, при цьому різні клітинні структури, маючи різну щільність, осідають шарами).