Клас Корененіжки (Саркодові)

Не мають сталої форми тіла. Утворюють псевдоподії (тимчасові вирости цитоплазми, які не мають ущільненої клітинної оболонки), що служать для руху і фагоцитозу. Із фагоцитозних пухирців з участю лізосом формуються травні вакуолі.

Представники:

• амеба звичайна або амеба протей – мешканець прісних стоячих водойм;

• амеба дизентерійна – паразит кишечника людини (спричиняє амебну дизентерію);

• арцела – мешканець прісних водойм, утворює вапнякову черепашку;

• форамініфери – мешканці морів, представники бентосу (живуть на поверхні і у товщі дна), утворюють вапнякові черепашки, беруть участь в утворенні крейди та вапняку;

• радіолярії (променевики) – мешканці морів, представники зоопланктону (живуть у товщі води), утворюють внутрішньоклітинний скелет зі сполук Sr та Si у вигляді голок (спікул), беруть участь в утворенні яшми та опалу.

Будова і життєдіяльність амеби протей

Розміри клітини – 0,2-0,5 мм. Псевдоподії постійно утворюються і зникають. Ядро велике, містить 500-600 дрібних хромосом. Є одна скоротлива вакуоля.

Розмножується нестатево бінарним поділом; статевий процес не спостерігається.

Клас Джгутикові (Мастігофори)

Мають відносно сталу форму тіла завдяки білковій пелікулі. Є джгутики (поодинокі довгі вирости цитоплазми з ущільненою клітинною оболонкою), які служать для руху.

Представники:

• евглена зелена – мешканець прісних стоячих водойм;

• перанема – мешканець прісних водойм, хижак (уловлює і паралізує дрібніші організми за допомогою цитостому (клітинного рота) з особливим пристосуванням – паличковим апаратом);

• трипаносоми – паразити людини (живуть у крові, лімфі та спинномозковій рідині, спричиняють сонну хворобу, потрапляють до тіла людини під час укусу мухи цеце);

• лямблії – паразити людини (живуть у протоках печінки, спричиняють холецистит);

• лейшманії – паразити людини (живуть у клітинах шкіри, печінки, селезінки, спричиняють лейшманіоз, потрапляють до організму людини під час укусу москіта).

Будова і життєдіяльність евглени зеленої

Форма клітини видовжена, ланцетоподібна. Розміри – 0,05-0,06 мм. На передньому кінці є один джгутик, скоротлива вакуоля, світлочутливе вічко (стигма). Ядро велике. Є багато дрібних хроматофорів з піреноїдами.

На світлі живиться автотрофно або міксотрофно (автотрофно і гетеротрофно одночасно), у темряві – переходить на гетеротрофне (сапрофітне) живлення.

Запасає полісахарид параміл.

Розмножується нестатево бінарним (поздовжнім) поділом; статевий процес не спостерігається.

У ботанічній систематичній схемі належить до відділу Евгленові водорості.

Клас Інфузорії (Ціліофори)

Мають відносно сталу форму тіла завдяки білковій пелікулі.

Є війки (чисельні короткі вирости цитоплазми з ущільненою клітинною оболонкою), які служать для руху. Від базальних тілець війок відходять фібрили (складові пелікули), які створюють своєрідний руховий апарат, що регулює роботу війок. Організм здійснює рух по спіралі, обертаючись навколо своєї поздовжньої осі.

Представники:

• інфузорія-туфелька – мешканець прісних стоячих водойм;

• інфузорії-ентодініоморфи – симбіонти жуйних парнокопитних (живуть у шлунку, живляться бактеріями, допомагають перетравлювати целюлозу).

Будова і життєдіяльність інфузорії-туфельки

Форма клітини видовжена, схожа на підошву. Розміри – 0,2-0,3 мм. На ввігнутій поверхні клітини є отвір – клітинний рот (цитостом), що починається заглибленням – навколоротовою лійкою (перистомом) і закінчується клітинною глоткою, на кінці якої формуються травні вакуолі. Неперетравлені рештки їжі викидаються через отвір на задній частині клітини – порошицю.

Наявні дві скоротливі вакуолі, кожна з яких складається із центрального резервуара і привідних канальців (скорочуються почергово).

Є два ядра:

• велике вегетативне (макронуклеус) – відповідає за процеси життєдіяльності;

• мале генеративне (мікронуклеус) – відповідає за розмноження.

Розмножується нестатево бінарним (поперечним) поділом (при цьому макронуклеус ділиться амітозом – у дочірні ядра потрапляє неоднакова випадкова кількість хромосом, мікронуклеус – мітозом); статево – кон’югацією. Також спостерігається процес, схожий на статевий – автогамія.

Кон’югація в інфузорії-туфельки

Дві особини наближаються одна до одної і утворюють цитоплазматичні місточки.

Макронуклеуси руйнуються, а мікронуклеуси діляться мейозом, утворюючи по 4 гаплоїдні ядра. 3 ядра у кожній особині руйнуються, а те, що залишилось, ділиться мітозом, утворюючи 2 пронуклеуси (жіноче і чоловіче ядра). Жіноче ядро залишається у клітині, а чоловіче по цитоплазматичному місточку переходить до іншої особини. У кожній клітині зливаються жіноче і чоловіче ядра і утворюється диплоїдне ядро – синкаріон. Синкаріон ділиться мітозом тричі і утворює 8 ядер, з яких формуються 4 макронуклеуси та 4 мікронуклеуси. Відтак кожна клітина дає початок 4 новим особинам.

Автогамія в інфузорії-туфельки

Оскільки при нестатевому розмноженні макронуклеус ділиться амітозом і хромосоми вільно розподіляються між дочірніми ядрами, через деякий час життєдіяльність може порушуватись. Тому настає процес автогамії: макронуклеус руйнується, мікронуклеус ділиться мітозом, утворюючи 2 ядра; ці ядра діляться мейозом і утворюють 8 гаплоїдних ядер; 6 ядер одразу руйнуються, а 2 зливаються, утворюючи диплоїдне ядро – синкаріон; синкаріон ділиться мітозом двічі і утворює 4 ядра, з яких формуються 2 макронуклеуси та 2 мікронуклеуси; тоді клітина розділяється на дві дочірні.

В результаті автогамії у макронуклеусах відновлюється нормальний набір хромосом.