Класифікація суцвіть за типом галуження головного стебла

1. Моноподіальні – вісь першого порядку не припиняє росту в довжину і не закінчується верхівковою квіткою:

• прості – квітки розміщуються на нерозгалуженій головній осі:

  • китиця (конвалія, люпин);

  • щиток (яблуня, груша);

  • зонтик (цибуля, вишня);

  • колос (подорожник, вербена);

  • початок (кукурудза, рогіз);

  • головка (конюшина, люцерна);

  • сережка (смородина, грецький горіх);

  • кошик (соняшник, кульбаба);

• складні – квітки розміщуються на осях другого порядку (на осі першого порядку розташовані прості суцвіття):

  • складний колос (жито, пшениця);

  • складний зонтик (морква, кріп);

  • складна китиця (бузок, виноград);

  • складний щиток (калина, горобина).

2. Симподіальні та несправжньодихотомічні – вісь першого порядку припиняє ріст в довжину і закінчується верхівковою квіткою, осі наступних порядків утворюють одну, дві чи кілька псевдоосей:

• монохазії – утворюється одна псевдовісь:

  • завійка (незабудка, картопля);

  • звивина (гладіолус);

• дихазії – утворюється дві псевдоосі:

  • розвилка (золототисячник);

• плейохазії – утворюється багато псевдоосей.

3. Суцвіття змішаного типу:

• щиток із кошиків (деревій, пижмо);

• китиця із колосків або волоть (овес, просо);

• сережка із дихазіїв (береза, ліщина).

Значення суцвіть: є пристосуванням до запилення; у комахозапильних рослин дрібні квітки, зібрані у суцвіття, добре помітні на відстані; у вітрозапильних – наявність суцвіть підвищує можливість попадання пилку на приймочки маточок.

Запилення – процес перенесення пилку з пиляка на приймочку маточки (необхідна умова запліднення).

Типи запилення:

• самозапилення – процес перенесення пилку з пиляка на приймочку маточки цієї ж квітки або іншої квітки тієї ж самої особини (ячмінь, овес, просо, горох); у самозапильних рослин пиляки знаходяться безпосередньо над приймочками маточок;

• перехресне запилення – процес перенесення пилку з пиляка на приймочку маточки квітки іншої особини:

природне:

• анемофілія – вітром (вільха, береза, очерет); у вітрозапильних рослин квітки дрібні, малопомітні, без нектарників; тичинкові нитки довгі, приймочки великі; пилку багато (дрібний, з гладкою поверхнею); цвітуть переважно ранньою весною (до розпускання листя);

• ентомофілія – комахами (шипшина, конюшина, соняшник); у комахозапильних рослин квітки великі поодинокі або дрібні зібрані в суцвіття; оцвітина яскрава; є нектарники (залозисті утвори на оцвітині, тичинкових нитках, зав’язі, квітколожі, в яких утворюється запашний цукристий сік – нектар); пилку небагато (крупний, з нерівною липкою поверхнею);

• орнітофілія – птахами, наприклад медососами, колібрі (деякі тропічні рослини); у птахозапильних рослин квітки мають яскраво-червону оцвітину, нектарники;

• гідрофілія – водою (деякі водні рослини); у водозапильних рослин квітки знаходяться на поверхні води або занурені у воду;

штучне – здійснюється людиною для підвищення врожайності та отримання нових сортів культурних рослин (при цьому використовуються різні способи).

Запліднення – процес злиття чоловічої і жіночої статевих клітин.

У 1898 році російський вчений Навашин С.Г. вперше описав процес запліднення у квіткових рослин і назвав його подвійним заплідненням.

Після запилення пилок утворює пилкову трубку, оточену інтиною (екзина в місці контакту з приймочкою розчиняється). На кінці трубки міститься вегетативне ядро, за ним – генеративне, яке дає початок двом сперміям.

Трубка проникає через тканини приймочки та стовпчика до порожнини зав’язі і досягає пилковходу у насінному зачатку. Через нього потрапляє до зародкового мішка і розривається. Вегетативне ядро руйнується, один спермій зливається з яйцеклітиною – утворюється зигота (з неї розвивається зародок насінини), другий зливається з великою центральною клітиною – утворюється триплоїдна клітина (з неї розвивається запасаюча тканина насінини – ендосперм). Згодом із покривів насінного зачатка формується насінна шкірочка. Так утворюється насінина.

Із стінки зав’язі формується стінка плоду – оплодень. Так утворюється плід.