Вегетативні органи вищих рослин

Корінь

Корінь – вегетативний орган з необмеженим ростом, який виконує такі функції:

основні:

• закріплює рослину у субстраті;

• здійснює поглинання і транспорт води та розчинених речовин;

• здійснює синтез деяких органічних речовин;

• забезпечує виділення у субстрат продуктів обміну;

додаткові:

• запасає поживні речовини;

• забезпечує вегетативне розмноження;

• забезпечує дихання, створює опору тощо.

Види коренів за походженням:

• головний корінь – формується із зародкового корінця;

• додаткові корені – відходять від стебел і листків;

• бічні корені:

  • першого порядку – відходять від головного або додаткового кореня;

  • другого порядку – відходять від бічних коренів першого порядку;

  • третього порядку – відходять від бічних коренів другого порядку (і т. д.).

Різновидності коренів за відповідністю до певного субстрату:

• підземні корені (субстрат – ґрунт);

• водяні корені (субстрат – вода);

• повітряні корені (субстрат – повітря);

• гаусторії або присоски (субстрат – тіло рослини-хазяїна) – характерні для паразитичних (повитиця) або напівпаразитичних (омела) рослин.

Видозміни кореня, пов’язані з виконанням додаткових функцій:

• коренеплоди – утворені головним коренем, який запасає поживні речовини (у моркви, буряка);

• кореневі бульби – утворені бічними коренями, які запасають поживні речовини (у жоржини, батату);

• дихальні корені (пневматофори) – ростуть вгору і піднімаються над поверхнею ґрунту (у мангрових – тропічних рослин, що ростуть на болотах);

• ходульні корені – утворюються на надземних пагонах, закріплюються у ґрунті і утримують рослину (у фікуса-баньяна, кукурудзи);

• корені-причіпки – забезпечують прикріплення до опори витких і лазячих рослин (у плюща).

Коренева система – сукупність усіх коренів рослини.

Типи кореневої системи:

• стрижнева – добре виражений головний корінь (характерна для голонасінних та дводольних покритонасінних рослин);

• мичкувата – головний корінь не розвивається (із зародка проростає кілька корінців, які згодом відмирають), в основі стебла формується багато додаткових коренів, майже однакових за розмірами (характерна для однодольних покритонасінних рослин).

Анатомічна будова кореня

1. Зона ділення (2-3 мм) – верхівка кореня (конус наростання), утворена апікальною меристемою, вкрита кореневим чохликом, який захищає її від механічних пошкоджень (клітини чохлика відмирають і злущуються, на зміну їм утворюються нові за рахунок апікальної меристеми).

2. Зона росту і початку диференціації (кілька мм) – ділянка, де клітини ростуть (розтягуються) і починають спеціалізуватися.

3. Зона всмоктування (1-6 см) – характеризується наявністю кореневих волосків, які функціонують 10-20 діб, потім відмирають і злущуються.

4. Провідна зона – найбільша частина кореня, розташована між зоною всмоктування і кореневою шийкою (місцем переходу кореня в стебло); у цій зоні завершується формування провідної тканини, утворюються бічні корені.

Мікроскопічна будова кореня

Первинна будова – характерна для молодих коренів (у більшості однодольних і трав’янистих дводольних покритонасінних зберігається все життя).

На поперечному зрізі кореня розрізняють такі структури:

• центральний циліндр:

  • серцевина (паренхіма) – міститься у центрі;

  • первинна ксилема – утворює промені;

  • первинна флоема – міститься між променями ксилеми;

  • паренхіма центрального циліндра – займає основну частину центрального циліндра;

  • перицикл – оточує центральний циліндр, дає початок бічним кореням, додатковим брунькам;

• первинна кора:

  • паренхіма первинної кори:

ендодерма – міститься над перициклом, представлена одним шаром мертвих клітин, внутрішні стінки яких мають потовщення, просочені суберином – пояски Каспарі; між мертвими клітинами є живі тонкостінні пропускні клітини;

мезодерма – займає основну частину первинної кори;

екзодерма – міститься під ризодермою, представлена великими живими клітинами (після відмирання ризодерми стає покривною тканиною);

• ризодерма (первинна покривна тканина) – покриває корінь, утворює кореневі волоски, з ростом кореня відмирає і злущується.

Вторинна будова – замінює первинну будову (у дерев’янистих дводольних і деяких однодольних покритонасінних, у голонасінних).

У центральному циліндрі закладається васкулярний камбій (із перициклу) і утворює вторинну ксилему (досередини) та вторинну флоему (назовні), які наростають кільцями.

Первинна кора поступово відмирає і злущується. На її місці утворюється перидерма (корковий камбій закладається із перициклу). При потовщенні кореня перидерма може утворюватись багато разів у вторинній флоемі. Так формується вторинна кора, яка включає всі структури, що розташовані назовні від камбію.

Корінь росте в довжину верхівкою, при її пошкодженні посилено ростуть бічні відгалуження.

Пікірування – відщипування кінчика головного кореня при висаджуванні у відкритий ґрунт розсади культурних рослин зі стрижневою кореневою системою. Завдяки пікіруванню розвиваються додаткові бічні корені у верхньому родючому шарі ґрунту.

Близько 90% вищих рослин утворюють мікоризу і бактеріоризу.

Мікориза – симбіотичний комплекс коренів рослин із грибами (гіфи гриба виконують роль кореневих волосків – всмоктують воду і мінеральні солі).

Бактеріориза – симбіотичний комплекс коренів рослин із бульбочковими бактеріями (бактерії фіксують атмосферний азот і постачають нітроген рослинам).