101. Франко і. «Наука і її взаємини з працюючими класами».

У творі описано два великих факти Із Історії людства, що надзвичайно важливо для поступу винайдення письма, винайдення друку Письмо дає можливість передавати людям свої думки нащадкам

Наукою можна назвати тільки пізнання законів І сил природи, які проявляються всюди І як завгодно Справжня наука немає нічого спільного з жодними надприродними силами, жодними внутрішніми світами, що керують зовнішнім світом Вона має лише справу Із світом зовнішнім , з природою Сама людина є тільки одним з незліченних створінь природи Тільки природа надає засоби до життя, до задоволення своїх потреб, до щастя Поза природою немає пізнання, немає Істини

Справжня наука повинна мати дві умови вчити пізнавати закони природи та вчити користуватися з них, вживати їх у боротьбі з тією ж природою Наука як І природа є завжди одна - нероздільна Все в ній взаємозв'язане, взаємодіюче, взаємозалежне Оскільки, остаточною метою науки є людина І й благо, тому весь обсяг можна поділити на два розділи, з яких один дає можливість пізнати зовнішній світ - так як він розвивався протягом мільйонів років Цей розділ фізичний Друг має за предмет дослідження саму людину від самого початку й появи на землі всі віки й Історичного життя в т ч суспільний лад

101. Бергсон а. «Творча еволюція».

„Творча еволюція” мислиться як не детермінований процес. На думку Б., де є повторюваність там відсутнє життя. Світовий процес неповторюваний, а отже, доцільний, свободний. Свобода є основою творчої еволюції. Завдяки Концепція творчої еволюції життя мислиться як процес не детермінованого, неповторюваного і безперервного творення все нових і нових форм, кожна наступна з яких, відштовхуючи попередню, в якій згасла творча енергія, піднімається на вищий щабель. Відповідно до такого розуміння буття Б. запропонував власну концепцію пізнання. В пізнанні людини він розрізняв інтелект і інтуїцію. Інтелект зводить життя до сукупності речей незмінних. Мета інтелекту – оволодіння світом, через спрощення, стандартизацію, огрубіння. Так, на думку Б., діє і наука. Мета її не пізнання суті світу, а практичне оволодіння ним. Його здатна схопити лише інтуїція, яка, на відміну від інтелекту, є незаінтересованим спогляданням світу. Метафізика, на відміну від науки, що прагне оволодіти світом за допомогою інтелекту, проникає в сутність життя за допомогою інтуїції. Наука (інтелект) розглядає світ крізь призму потреб, практичних інтересів людини. Інтуїція вільна від такого інтересу, вона. Саме інтуїція і здатна, побачити за фрагментами реальності процес творчої еволюції. Його ідеї близькі до філософії життя. Основною категорією його філософії є життя, яке він розуміє як «творчу еволюцію», «життєвий порив». Справжня еволюція, на думку Бергсона, — це творчість нових непередбачуваних форм. Згідно зі схемою цієї еволюції, все суще перебуває безперервній зміні, пориванні, творчості, яка на кожному етапів включає дві протилежні сторони — пасивну, й активну. В основу цієї схеми покладено життєвий творчий порив, а рушієм творчого пориву ви­знає божественне начало. Заслугою є спроба представити всі події у Всесвіті як єдиний потік творення все нових форм. В основі концепції «творчої еволюції» перебуває своє­рідна інтерпретація часу. В розуміння часу ідею вносять ідеючасовості людського буття. На основі нового розуміння часовості людського існування відбулося переосмислення часу як характеристики буття. Б. розрізняє час, яким оперує наука, і реальний час. Час, яким оперує механіка є просторовим часом. Цей час однорідний, він повторюваний, зворотний. Справжній час, з яким людина стикається в житті — це неперерв­ний потік, тривала незворотна плинність. Таке розуміння часу співзвучне си­нергетиці. Тільки виникнення життя, принесло незворотність у розвиток Землі. Життя за своєю суттю незворотне; перетворюючи неорганічну матерію, во­но надало незворотності її формам. Тому тільки на основі життя можна вибудувати незворотний час.