101. Піко дела Мірандола д. «Промова про гідність людини».

Джова́нні італі.Відродження, представник гуманізму. Основним його твором є «900 тез, навіяних філософією, кабалою та теологією» 1486 та вступним словом до якого була «Промова про людську гідність (1487) —в якому відобразився спосіб мислення епохи. з якою передбачав виступити на диспуті в Римі 1487 р., так сформулював думку, що стала своєрідним кредо ренесансного світорозуміння. Коли бог-творець створив за законами мудрості світ, він зажадав, аби був хтось, хто б оцінив сенс такої великої роботи, любив би її красу, захоплювався її розмахом. Проте не було нічого потрібного ні в прообразах, звідкіля творець витворив би нових нащадків, ні в коморах, що він подарував би у спадок новому творінню, ані на лавах небосхилу, де воссідав сам споглядач Всесвіту. Все вже було завершене, все розподілене щодо вищої, середньої чи нижчої сфери.

І ось, створивши людину, бог вирішив, аби той, кому він не зміг дати нічого власного, мав спільним з іншими все, що було властиве окремим творінням. Зупинився бог на тому, що людина є творінням невизначеного образу. Поставивши її в центр світу, бог сказав: “ Я не зробив тебе ні небесним ані земним, ні смертним ані безсмертним, аби ти сам, свободний та славний майстер, сформував себе за подобою, якій віддаєш перевагу. Ти можеш переродитись у нижчі, нерозумні істоти, але можеш за велінням власної душі переродитися й у вищі божественні”.

У людей, які народжуються, бог вклав зародки найрозмаїтішого життя, й залежно від того, як кожен про них дбає, вони виростуть і дадуть в ньому свої плоди. Піко дела Мірандола обстоює ідею щодо вищості людини над усіма істотами, в тому числі й небесними духами, оскільки людина е не тільки буттям, а й становленням Вона — поза будь-якою можливою ієрархією, оскільки ієрархізувати можна лише тверде, нерухоме, незмінне буття, але аж ніяк не вільне становлення. Природа будь-яких інших істот є готовою й незмінною Народжуючись, людина отримує “сім'я” будь якого можливого життя. Вона сама обирає з цієї спадщини те сім'я, яке розів'ється й принесе плоди, людина сама вирощує це сім'я, виховує його в собі. Тут, як бачимо, буття співвідносне з людиною як його найбільш розвинутою представницею Мову ієрархії, зауважує стосовно наведених міркувань М Бахтін, збережено, проте саму ієрархію, по суті, усунуто. Таким, мовляв, є кредо ренесансного гуманізму

101. Гоббс т. «Левіафан або матерія, форма та влада держави церковної та громадянської».

Він відомий і як один із творців договірної концепції походження держави, яку виклав у знаменитій праці «Левіафан». На його думку, людина за природою є егоїстичною істотою, і в природному стані відбувалась війна всіх проти всіх. Держава постала як відчуження людьми частини своїх прав на користь правителя. Вона є чудовиськом, але краще з нею, ніж без неї. Твір Т Гоббса "Левіафан скл Із 4-х частин "Про людину", "Про державу", "Про християнську державу", "Про царство тьми"Левіафан - штучна людина Елементи організму цієї людини відповідають елементам в суспільстві * Верховна влада - штучна душа*Посадові особи, Інші представники судової та виконавчої влади - штучні суглоби,*Нагорода та покарання - нерви,*Достаток та багатство членів суспільства - сила,*Справедливість та закон - розум,*Громадянський мир - здоров'я, смута - хвороба,*Громадянська війна - смерть

Говорячи про людину, Т Гоббс наголошує на рівності людей, такими їх створила природа Із-за рівності здатностей виникає рівність нади на досягнення мети Тому виникають війни причинами яких є суперництво, недовіра, прагнення до слави Метою створення держави є турбота про самозбереження І більш сприятливе життя Для встановлення загальної влади необхідно, щоб люди призначили одну людину, чи збори людей, які б являлися їх представниками Держава - це своєрідний договір між особою (групою осіб) І великою кількістю людей Особа повинна використовувати силу І засоби для захисту усіх У творі вирізняється три форми держави монархія, демократія (народоправство), аристократія (верховна влада у руках частини людей) Тиранію І олігархію Гоббс вважає лише різними назвами монархії та аристократії

Т. Гоббс, вважаючи суспільство великим цілим тілом, наголошував, що це — тіло штучне, складне для подолання природної роздрібненості на окремих індивідів, «боротьби всіх проти всіх». «Я розкрив загальну схильність усього людства — вічну й невгамовну жадобу нової й нової влади, що зникає тільки зі смертю. І причина такої схильності — не завжди та, що людина сподівається на гострішу насолоду, ніж та, яка вже стала посильною; чи що вона може задовольнитися помірнішою владою: річ у тім, що вона не може вважати наявні владу й засоби для прожиття за добрі без можливості здобути ще більші», — писав Гоббс у своєму «Левіафані».