- •Предмет і функції філософського знання.
- •Культурно-історичні передумови виникнення філософії.
- •Місце і значення історії філософії в освоєнні філософського знання.
- •Основи періодизації західноєвропейської філософії.
- •Східна і західна парадигми філософування.
- •Давньоіндійська філософія.
- •Давньокитайська філософія.
- •Загальна характеристика класичної філософії.
- •Проблема першопочатку світу в античній натурфілософії.
- •Сократ і поворот грецької філософії до проблем людини.
- •Проблема ідеального в Античності (Платон, Арістотель).
- •Пригадування як спосіб пізнання.
- •Значення платонівського вчення для становлення філософського змісту поняття «держава».
- •Філософія епохи еллінізму.
- •Ідея Бога в світлі середньовічної філософії.
- •Проблема співвідношення віри й знання у філософії Фоми Аквінського.
- •Суперечка реалізму і номіналізму.
- •Антропологічні та натурфілософські ідеї епохи Відродження.
- •Різновиди ренесансного пантеїзму.
- •Основні етапи розвитку емпіризму в філософії Нового часу.
- •Основні концепції новоєвропейського раціоналізму.
- •Обгрунтування емпіризму ф.Беконом. Поняття «індуктивний метод».
- •Поняття дедуктивного методу. Р.Декарта.
- •Філософський агностицизм д.Юма.
- •Французьке Просвітництво: смисл теорії природного права і суспільного договору.
- •Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •Основні положення теорії пізнання і.Канта.
- •Своєрідність гегелівської діалектики.
- •Специфіка новоєвропейського раціоналізму.
- •Критика німецького ідеалізму в філософській антропології л.Фоєрбаха
- •Структура абсолютного ідеалізму г.Гегеля.
- •Загальна характеристика некласичної філософії.
- •Марксистська філософія: вихідні положення й історичні форми.
- •Проблема відчуження в марксизмі. Можливість подолання відчуження шляхом соціальної революції.
- •Загальні засади матеріалістичної діалектики.
- •Філософія ф.Ніцше як підґрунтя переосмислення цінностей.
- •Філософські проблеми фрейдизму та їх історична доля.
- •Історичні трансформації позитивізму.
- •Позитивізм та неопозитивізм.
- •Структура теоретичного знання і методи теоретичного дослідження.
- •Філософія постмодерну (загальна характеристика).
- •Історична школа в філософії позитивізму.
- •Проблема свободи і вибору людини в екзистенціоналізмі.
- •Форми організації суспільного буття.
- •Герменевтика: співвідношення істини та методу.
- •Методологічні концепції структуралізму і пост структуралізму.
- •Особливості та основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •Кордоцентризм філософії г.Сковороди.
- •Етапи й особливості розуміння буття в історії філософії.
- •Поняття субстанції. Субстанція та акциденція. Модуси й атрибути субстанції.
- •Світ як ціле й проблема його граничних підвалин.
- •Історичні форми філософського розуміння простору і часу.
- •Форми наукового пізнання.
- •Проблема єдності та множинності світу.
- •Філософські позиції в історії філософії: монізм, дуалізм, плюралізм.
- •Знання та віра. Історичні форми співвідношення.
- •Проблема суб'єкта й об'єкта пізнання.
- •Структура пізнавальних здібностей суб'єкта.
- •Співвідношення пізнання й розуміння
- •Свідомість та самосвідомість: етапи філософського осмислення.
- •Проблема свідомості в історії філософії.
- •Мислення й мова: форми співвідношення.
- •Гносеологічне й онтологічне розуміння істини.
- •Місце та роль філософії в структурі наукового знання.
- •Проблема, гіпотеза, теорія як основні форми наукового пізнання.
- •Методологія та основні групи методів наукового пізнання.
- •Структура емпіричного знання і методи емпіричного дослідження.
- •Структура теоретичного знання і методи теоретичного дослідження.
- •Методологічні принципи конкретних наук як складова стилю наукового мислення.
- •Принципи класифікації наук.
- •Глобальні наукові революції і зміна історичних типів наукової раціональності.
- •Методологія наукового пізнання.
- •Філософські засади наукових картин світу: системність, цілісність, складність як способи розуміння єдності багатоманітності світу.
- •Індуктивний метод і поняття позитивних наук (о.Конт, г.Спенсер).
- •Методологія науково-дослідницьких програм іЛакатоса. Раціональна реконструкція науки.
- •Поняття «діалектика» в історії філософії. Діалектика та метафізика.
- •Суспільство як феномен і як предмет наукового та філософського осмислення.
- •Сутність соціальної практики. Матеріально-виробнича і соціально-перетворююча практика.
- •Сфери суспільного життя як елементи цілісності соціального організму.
- •Типології суспільства в сучасних концепціях соціальної філософії (к.Поппер, д.Белл, е.Тоффлер).
- •Циклічна та лінійна моделі розвитку історії.
- •Філософський зміст принципу історизму.
- •Філософське осягнення феномену техніки.
- •Поняття екологічної ситуації. Екологічна ситуація як функція цивілізації.
- •Глобальні проблеми сучасної цивілізації і загальнолюдські цінності.
- •Природні, соціальні та духовні виміри людського буття.
- •Співвідношення філософії та науки.
- •Поняття «інновація» та «інноваційний розвиток».
- •Особливості некласичної науки.
- •Специфіка постнекласичної науки.
- •Сутність знання та його види.
- •Історичні підходи до класифікації наук.
- •Структура наукового знання. Наукова картина світу.
- •Критерії розмежування «наук про природу» і «наук про дух».
- •Норми та цінності наукової спільноти.
- •Проблема демаркації наукового й ненаукового знання.
- •Техніка та технологія як філософські поняття.
- •Професійна відповідальність ученого.
- •Роль науки в сучасному суспільстві.
- •Наука - як особливий соціальний інститут.
- •Синергетика як наукова перспектива XXI ст.
- •Філософський аналіз поняття «наука».
- •Проблема істини у розкритті наукової картини світу.
- •Махізм та емпіріокритицизм (другий позитивізм).
- •Постпозитивістські концепції т.Куна, п.Фейерабенда.
- •Проблема практики у ф.Прагматизму (ч.Пірс, у. Джеймс, Дж. Дьюі).
- •Платон «Держава».
- •Аристотель «Етика».
- •Мор т. «Утопія».
- •Кампанелла т. «Місто Сонця».
- •Бекон ф. «Про гідність і примноження наук».
- •Декарт р. «Міркування про метод».
- •Макіавеллі н. «Государ».
- •Піко дела Мірандола д. «Промова про гідність людини».
- •Гоббс т. «Левіафан або матерія, форма та влада держави церковної та громадянської».
- •Руссо ж.-ж. «Нова Елоїза».
- •Кант і. «Критика чистого розуму».
- •Юркевич п. «з науки про людський дух».
- •Франко і. «Наука і її взаємини з працюючими класами».
- •Бергсон а. «Творча еволюція».
- •Фрейд 3. «Тотем і табу».
- •Камю а. «Міф про Сізіфа».
- •Сартр ж.-п. «Буття і ніщо. Нарис феноменологічної онтології. У пошуках буття».
- •Ясперс к. «Сенс і призначення історії».
- •Больнов о. «Філософська антропологія та методичні принципи».
- •Фром е. «Революція надії».
- •Вебер м. «Протестантська етика».
- •Шелер м. «Сутність моральної особистості».
- •Чижевський д. «Кирило-методієвці. До світогляду Шевченка».
- •Рассел б. «Піднесення науки».
- •Вернадський в. «Про науковий світогляд».
- •Поппер к. «Дух науки - це дух Сократа».
- •Кун т. «Структура наукових революцій».
- •Лакатос і. «Історія науки та її раціональні реконструкції».
- •Лакатос і. «Фальсифікація та методологія науково-дослідницьких програм».
- •Фейєрабенд п. «Наука у вільному суспільстві».
- •Тулмін с. «Концептуальні революції в науці».
- •Елюль ж. «Техніка, або виклик століття».
- •Мемфорд л. «Міф про машину. Техніка і розвиток людини».
- •Маклюен м. «Засіб сам є повідомленням».
- •Моїсеєв м. «Інформаційне суспільство: можливість і реальність»
- •Козловський п. «Постмодерна культура: суспільно-культурні наслідки технічного розвитку.
- •Oртега і Гассет «Бунт мас».
- •Тоффлер е. «Третя хвиля».
- •Фукуяма ф. «Кінець історії і остання людина».
Проблема практики у ф.Прагматизму (ч.Пірс, у. Джеймс, Дж. Дьюі).
Прагматизм (грец. pragma — справа, дія) — емпір. течія, зводить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколишнього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істинності. Виник США 19-20 ст.Чарльз Пірс, Вільям Джемс, Джон Дьюї. Н-д, поняття «вогонь» означає сукупність таких практичних наслідків, як тепло, опік, світло. В цьому зведенні поняття до сукупності практичних дій щодо предмета, який воно відображає, і полягає суть знаменитого принципу Пірса. Іншими словами, суть прагматизму полягає в тому, що поняття предмета ототожнюється з пов'язаними з ним практичними наслідками. Раціональний сенс цієї концепції не викликає сумніву. Зведення значення поняття до сукупності способів практичного застосування предмету, якого воно стосується, свідчить, що мислення виникло в процесі практичної діяльності людини і заради цієї діяльності. Під впливом критики Пірс змушений був розширити поняття «практичних наслідків» до «можливих практичних наслідків». Якщо, наприклад, певне значення предмета за певних обставин не зводиться до певних практичних наслідків, то така можливість існує в майбутньому. На цій підставі можна стверджувати, що вислів «У центрі Землі певна температура» має значення, тому що в принципі його можна звести до певних практичних наслідків. У руслі цієї концепції Пірс переосмислює і проблему істини. Оскільки для нього важливо, щоб знання гарантувало стан віри, тобто успішну взаємодію людини з середовищем, то істина фактично ототожнюється з практичною ефективністю знання. Отже, істинність знання означає його здатність перетворюватись в успішні, ефективні дії. Відповідно, істинна ідея — працездатна ідея. Тому істинне знання — те знання, яке працює на людину і внаслідок цього є корисним.
В. Джемс істина — не просто практичність, а насамперед корисність ідеї. Якщо ідея має практичне значення, то цим самим стверджується реальність її об'єкта. Якщо для Пірса істинність ідеї фактично збігається з її практичністю, то для Джемса істинними є ідеї, що мають сприятливі (очікувані, передбачувані) наслідки, зручні, вигідні, стають у нагоді людині. Ця концепція є стрижнем організації науки як соціального інституту. Адже людину цікавить все, цікавість сама по собі безмежна. Межею може бути тільки практична доцільність. Чому саме цю, а не іншу проблему слід досліджувати, вирішує практичний інтерес. У цьому можна погодитись з Джемсом: істина повинна бути корисною, вона повинна працювати. Однак критерій практичності, тим паче корисності, не позбавлений обмеженості. По Дьюї практика — єдиний визначник цінності ідей. Дьюї розглядав ідеї як інструменти, засоби розв'язання проблем. Тому його вчення іноді називають інструменталізмом.
Платон «Держава».
Держава" (або "Про справедливість") складається з 10 книг. Це діалог, в якому беруть участь Сократ, Кефал, Главкон, Адімант, Полемарх.
Справедливість-є основою ідеальної держави, полягає в тому, щоб кожний громадянин зміг займатися тим, що найбільше відповідає його натурі. Тобто кожен має діяти відповідно до своєї сутності. Таку державу Платон називає "ідеальною державою". Ідеальним устроєм є той, де інтереси кожного громадянина співпадають з інтересами суспільства в цілому.Суспільство в "ідеальній державі", за Платоном, поділяється на 3стани: філософи, або правителі, стражі (воїни), землероби і ремісники. Для збереження і зміцнення станів Платон пропонує створити особливу систему їх виховання та існування. Так, необхідне виховання, яке б зміцнювало дух і любов до батьківщини, заняття гімнастикою, яке б зміцнювало тіло і готувало до захисту своєї держави. Одним із засобів втілення ідеальної держави в життя Платон вважає необхідність запровадження спільності дружин та дітей воїнів (стражів), позбавити їх власності, з дитинства виховувати в них військову доблесть.
Платон нараховує декілька форм державного правління: монархія, аристократія, тимократія, олігархія, демократія, тиранія. Найправильнішою і найрозумнішою він вважає монархію та аристократію. Інші форми є відхиленням від ідеальної держави.Аристократія – це правління кращих за згодою народу. Виродження аристократії мудрих, за Платоном, зумовлює затвердження приватної власності й обернення в рабство вільних землеробів з третього стану. Так виникає тимократія- панування найбільш сильних воїнів, буде вічно воювати.Олігархія – з'являється внаслідок накопичення багатства у приватних осіб. Олігархічна держава, що роздирається ворожістю багатіїв і бідняків, буде постійно воювати сама із собою.Перемога бідних веде до встановлення демократії – влади народу. Тут панують сваволя і безособове правління.Нарешті, надмірна свобода перетворюється у свою протилежність – надмірне рабство. Встановлюється тиранія – найгірша форма держави. Влада тиранів тримається на віроломстві й насильстві. Головною причиною зміни всіх форм державного правління Платон вважав існування людських натур.Платон був прибічником, співцем рабовласницької аристократії.