78. Техніка та технологія як філософські поняття.

Нині не існує чіткого та однозначного визначення поняття «техніка», хоча нібито всі розуміють його значення. Якщо під технікою розуміти штучно створені речі (артефакти), то виникає запитання: а як бути, приміром, з міськими забудовами? З картинами та скульптурами? З промисловими відходами? З породами свійських тварин та рослинами, які також певною мірою створювалися штучно? Крім того, нерідко йдеться про «техніку пілотування» у льотчиків, про «техніку гри» у музикантів, про «техніку читання» у школярів. Універсальне визначення техніки повинно охопити всі ці сутності.

Можна спробувати виділити найсуттєвіші ознаки техніки й побудувати філософське визначення на їх основі.

Німецькі філософи-техніки X. Ленк та Г. Рополь здійснили аналіз прикмет техніки, яких налічується більше десятка - від «прикладного природознавства» до «прагнення до влади і підкорення природи», але їх перелік не наблизив до розуміння природи досліджуваного феномену та розробки його цілісного й несуперечливого визначення. Проблему ускладнюють розбіжності у тлумаченні слів «техніка» і «технологія». Філософія техніки у західному її розумінні постає як «філософія неподільних техніки-технології. Французький філософ Ж. Еллюль трактував техніку як «суму раціонально напрацьованих методів, яким властива безумовна ефективність у будь-якій сфері людської діяльності». Як бачимо, і тут йдеться про «техніку-технологію».

Німецький філософ Ф. Раппе, аналізуючи існуючі у філософській літературі тлумачення поняття «техніка», також намагався створити універсальне визначення «техніки-технології», виділяючи два його типи - вузьке й широке. У вузькому значенні техніка є сукупністю предметних артефактів, створених для здійснення інженерної перетворюючо-конструктивної діяльності. Таких визначень багато. Але у всіх них варіюється та фундаментальна якість техніки, яку можна було б назвати принципом перетворення. Тобто техніка є тим, за допомогою чого людина перетворює природу, саму себе, суспільство. І головною соціальною функцією, культурним покликанням техніки є конструювання та реконструювання предметної реальності. Техніку репрезентують за допомогою знарядь, предметів або алгоритмічно-технологічно. Вона є тим, чим людина впливає на об'єкти, змінюючи їх. Але техніка є й тим, як саме вона діє щодо цих об'єктів, однак при цьому виявляє себе як технологія.

78. Професійна відповідальність ученого.

Професійна відповідальність ученого – це відповідальність перед науковою спільнотою за якість проведення дослідження та їх результати, за добросовісне виконання статусних приписів і за дотримання норм і підтримку цінностей науки.

Хоча питаннями висвітлення професійної діяльності ученого займався ще Арістотель, питання про професійну відповідальність вченого до цих пір не знайшло свого адекватного рішення і фактично залишається донині відкритим. І справа тут не в складності, а в тому, що до недавнього минулого він не був об'єктом серйозного розгляду і спеціального дослідження. Ситуація кардинально змінилася лише в середині минулого століття, коли процес інституалізації та професіоналізації науки ввійшов у завершальну фазу. Слід також підкреслити й те, що у вченого сфера «належного» включає крім морально-етичних норм, ще й пізнавально-методологічні принципи. Ці норми і принципи поведінки вченого тісно переплітаються між собою, створюючи, так званий «етнос науки». Таким чином, «етнос» - система моральних та пізнавальних норм, визнаних науковим співтовариством які визначають і регулюють поведінку вченого. До перших спроб формування норм такої системи, а отже, і концептуального вирішення питання про професійну відповідальність вченого належить розроблена на початку 40-х років XX століття американським філософом і соціологом науки, Робертом Кінгом Мертоном нормативна концепція «етносу науки» в якості ідеї, що синтезує у своєму змісті тенденцію неухильного зростання наукового знання, принципи пуританства і норми цивілізовано-демократичної поведінки. В основу своєї нормативної концепції Р. К. Мертон поклав наступні чотири принципи або імператива: універсалізм, загальність або колективізм, незацікавленість (безкорисність) і організаційний скептицизм. Отже, справді науковими, з його точки зору, слід визнати лише ту поведінку вченого і ту його професійну діяльність, які відповідають цим, що залишилися непорушними протягом всієї історії наукового пізнання, імперативам і повністю задовольняють висунуті ними вимоги.