78. Норми та цінності наукової спільноти.

Етос - комплекс норм і цінностей, відтворених від покоління до покоління і є обов'язковими для людини науки. Етос окреслює коло допустимого можливого поведінки в рамках науки як соціального інституту. Науковий етос пов'язаний з організацією відносин в науковому співтоваристві, він конституює, інтегрує і (важливо) забезпечує автономію наукового співтовариства. Товариство не може і не повинно втручатися у справи вчених, але вчені не можуть і не повинні втручатися в питання моралі, богослов'я, політики і т.д. Самі учасники наукової спільноти роблять висновок про адекватність їх досліджень і результатів по відношенню до реальності, а не люди з боку. Так науковий етос розвивався з часів перших наукових товариств (початок XVII століття). Вперше науковий етос описав Роберт Мертон в роботі "Нормативна структура науки" (1942). Р.К. Мертон розглядав науку як специфічну систему соціальних відносин, цінностей і норм поведінки, реалізовану в особливому типі інституційної організації науки — «науковій спільноті». Саме вона виділяє інститут науки з державної бюрократії. Найважливішими організаційними характеристиками наукової спільноти є опора на уявлення про спільність мети, стійкі традиції, авторитет і самоорганізацію, при цьому в її арсеналі відсутні характерні для систем, як-от «суспільство», механізми влади, прямого примусу і фіксованого членства. Цілісність спільноти повинна визначатися спільною метою та інтенсивною діяльністю кожного учасника щодо її досягнення. Виходячи з того, що істина є головна цінність науки, він виділив наступні норми: універсалізм - переконання в тому, що досліджуване наукою явище відбувається всюди однаково і істинність наукових суджень повинна оцінюватися незалежно від статі, раси, віку і т. д.; колективізм - наукове знання вільно стає загальним надбанням; незацікавленість - первинним стимулом дій вченого є безкорисливий пошук істини; визнання, винагорода є слідства, а не мета; організований скептицизм - кожен вчений несе відповідальність за те, що було зроблено ним і його колегами, і те, щоб його оцінки стали надбанням громадськості. Не можна сліпо вірити авторитету попередників. З одного боку повагу необхідно, але і скептична оцінка теж повинна мати місце.

78. Проблема демаркації наукового й ненаукового знання.

Проблема демаркации (лат. demarcatio — разграничение)—» проблема пошуку критерію, за яким можна було б відокремити теорії, які є науковими з точки зору емпіричної науки, від ненаукових припущень та тверджень, метафізики, і формальних наук (логіки, математики). Проблема демаркації - це також проблема визначення меж науки, що відокремлюють її від інших способів, якими людина може викладати свої думки, почуття і переконання (мистецтво, література і релігія).Головною демаркаційної проблемою в неопозитивізмі був пошук критеріїв, що дозволяють провести межу між наукою і філософією, таким чином, відокремивши наукове знання від ненаукового. В якості такого критерію неопозітівістов був запропонований принцип верифікації (від лат. Verus - істинний, facio - роблю), що виражається в можливості перевірки, підтвердження яких-небудь теоретичних положень шляхом їх зіставлення з досвідченими (емпіричними) даними.В якості центральної проблеми К. Поппер висунув «проблему демаркації» - знаходження критерію, який дав би нам в руки засоби для виявлення відмінності між емпіричними науками, з одного боку, і математикою, логікою і «метафізичними» системами - з іншого.Поппер запропонував заміну принципу верифікації принципом фальсифікації. Він означає, що перевірка наукової осмисленості, а потім і істинності наукових теорій повинна здійснюватися не через їх підтвердження, а переважно (або навіть виключно) через їх спростування.Для вирішення проблеми демаркації Поппер пропонує свій «дедуктивний» метод «критичної перевірки теорій.