78. Поняття «інновація» та «інноваційний розвиток».

Існують численні погляди на сутність та зміст поняття «інновація». І це не дивно, адже як зауважив відомий Елвін Тоффлер, серед проблем, з якими стикається суспільство, немає важливішої і складнішої, ніж проблема нововведень. Слід відзначити що, незважаючи на значне накопичення емпіричних знань та теоретичних концепцій, на сьогодні відсутня узагальнююча теорія з інноватики. Й.Шумпетер ввів у науковий обіг термін «інновація» як нове сучасне економ поняття «Теорія економічного розвитку» (1911).А.І. Пригожин визначає її як цілеспрямовану дію, яка вносить у середовище впровадження (організацію, поселення, суспільство і т. д.) нові відносно стабільні елементи. Останні можуть бути суто матеріальними або соціальними, але кожен із них сам по собі представляє лише новацію, тобто предмет нововведення, чи то верстат або обряд, форма звітності або сировину. Нововведення ж є процесом. Тобто переходом деякої системи із одного стану у інший. У філософії «інновацією» називають здатність вирватися за межі складного проблемного філософського мислення, бачити нові проблеми, шляхи, засоби їх рішення, цілеспрямоване впровадження в існуючу практику того чи іншого нововведення, завдяки якому відбуваються позитивні зміни і досягається необхідний ефект; Це прояви культури, яких не було на попередніх стадіях її розвитку, але які з'явилися на даній стадії і одержали в ній визнання; закріпилися в знаковій формі і у діяльності за допомогою зміни способів, механізмів, результатів, змістів самої цієї діяльності.

Інн.р. характеризується перенесенням акценту на використання принципово нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, прогресивними організаційними і управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності, що стосується як мікро-, так і макроекономічних процесів розвитку — створення технопарків, технополісів, проведення політики ресурсозбереження, інтелектуалізації всієї виробничої діяльності, софтизації та сервізації економіки.

78. Особливості некласичної науки.

До кінця XIX - початку XX століття ці методологічні інтенції отримують широке визнання і формують класичний тип наукової раціональності. Вважалося, що наукова картина світу повністю побудована і обгрунтована, а в перспективі необхідно буде лише уточнювати і конкретизувати окремі деталі цієї картини.Проте історія науки розпорядилася по-іншому. Пішов цілий ряд наукових відкриттів, які ніяк не вписувалися в існуючу картину фізичної реальності. А. Беккерель, Д. Томсон, М. Планк, Е. Резерфорд, Н. Бор, Л. де Бройль, А. Ейнштейн, В. Гейзенберг, П. Дірак і багато інших вчених радикально революціонізували фізику і показали принципову неспроможність механістичного природознавства. Їх зусиллями закладаються основи нової картини світу - квантово-релятивістської. У розвитку науки починається наступний - некласичний - етап. Він тривав протягом приблизно двох перших третин XX століття. У цей період відбувається ціла серія революційних змін в різних галузях знання. У фізиці створюються релятивістська і квантова теорії, в космології - концепція нестаціонарного Всесвіту. Становлення генетики радикально революціонізує біологічне пізнання. Істотний внесок у формування некласичної наукової картини світу вносять кібернетика і теорія систем. Все це призводить до фронтального освоєнню наукових ідей в соціальній практиці і індустріальних технологіях.Перехід від класичної науки до некласичної був пов'язаний з необхідністю формування нового типу наукової раціональності і в цьому сенсі припускав вчинення глобальної наукової революції. Сутність цієї революції полягала в тому, що в «тіло науки» інтегрувався суб'єкт пізнання. Іншими словами, якщо в класичній науці досліджувана реальність завжди розумілася як об'єктна реальність, тобто не залежить від суб'єкта, засобів і умов його пізнавальних дій, то в некласичній науці найважливішою умовою істинного опису досліджуваної реальності стає облік і експлікація зв'язків між об'єктом і засобами його пізнання. Предмет знання трактується вже не як абсолютно об'єктивна реальність в її онтологічної даності і незалежності від суб'єкта, а як певний її зріз, аспект, заданий через призму засобів, форм і способів дослідження, що використовуються в пізнанні. Об'єктно-споглядальна парадигма наукового пізнання змінюється діяльнісної парадигмою.