78. Природні, соціальні та духовні виміри людського буття.

Розглядаючи проблему буття, ф. виходить з того, що світ існує. У категорії “буття” здійснюється інтеграція основних ідей про світ як ціле: світ є , існує як безмежна цілісність; природне і духовне, індивіди і суспільство. Цілісний світ – це всезагальна єдність, що включає до себе різноманітну конкретність цілісність речей, процесів, станів, організмів, структур, систем, людських індивідів тощо. Серед основних форм буття розрізняють: буття речей ( тіл ) і процесів;буття людини;буття духовного (ідеального); буття соціального ( буття індивідів і буття соціумів , спільнот) .

Виділяючи головні сфери буття ( природу , суспільство , свідомість ), слід враховувати , що розмаїття явищ, подій , процесів , які входять до цих сфер , об’єднані певною загальною основою. При розгляді природних вимірів людського буття непорушною є єдність матерії, руху, простору, часу. Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу. До таких них належать: цілісність, невичерпаність, системна впорядкованість та інше. Розрізняють такі структурні матерії: неорганічні (мікро-, макро-,мегасвіти); органічний; соціальний (особистість, родина, плем’я, народність, нація, клас, суспільство, людство). Поширене визначення матерії як філософської категорії для означення об’єктивної реальності що дана людині у її відчуттях , відображається нашими відчуттями та свідомістю і існує незалежно від них. Узагальнене визначення цієї категорії має базуватися на тому , що це об’єктивно-реальне буття світу в часі , просторі , русі детерміноване і пізнаване людиною. Рух – це найважливіший атрибут матерії , спосіб її існування . Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві , він невичерпний за своєю багатоманітністю , як і матерія. За допомогою простору і часу позначаються основні форми існування матерії. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики , розрізняють соціальний , історичний , астрономічний , біологічний , психологічний , філософський зміст простору і часу. Історична еволюція поглядів на простір і час пов’язана з практичною , суспільно-історичною діяльністю людини. До соціального виміру людського буття відноситься поняття „діяльності”. Діяльність – це взаємодія з об’єктивним світом суспільної людини , вона є єдністю матеріально-перетворювального та духовного начал. Людська діяльність може перетворювати світ тільки спираючись на досвід цього перетворення, що зберігається в духовних формах. Діяльність як функціонування суспільної системи неможлива без її духовного забезпечення , із зростанням рівня діяльності, збільшується потреба у її духовності. Діяльність у кожному своєму вияві двоєдина: матеріальна і духовна , але утворює види , в яких переважають різні начала.Особливе місце посідає буття духовного та різноманітних форм його прояву (дух душа , духовність , свідомість , ідеальне). Філософський зміст поняття „дух” тлумачиться як притаманні людині здатність мислити , відчувати , виявляти вольові зусилля. Духом називають ще внутрішній світ людини. Завдяки взаємодії людини і світу відбувається процес відображення всього, що оточує людину в її свідомості,яка ділиться на індивідуальну, групову та суспільну .