78. Типології суспільства в сучасних концепціях соціальної філософії (к.Поппер, д.Белл, е.Тоффлер).

Поппер "Відкрите суспільство та його вороги" (1945) запропонував відкрите та закрите с. Вони введені для характеристики соціально-політичних систем, властивих різним с. на тих чи інших етапах розвитку. Відкрите-творче й динамічне, засноване на ідеях ліберального плюралізму, пластичне щодо найрізноманітніших змін і впливів, просякнуте духом індивідуальної ініціативи, раціонального осягнення світу, критики і самокритики. Закрите характеризується незмінними законами функціонування, тоталітарністю, приматом суспільного над індивідом, особистісною безвідповідальністю, ідейним догматизмом.

Белл твор. концепцiї єдиного «iндустрiального с.». Історичний процес-перехiд вiд «традицiйного» (аграрного) до промислового («iндустрiального») суспiльства. Головним для нього був пошук единої внутрiшньої логiки розвитку сучасного йому суспiльства i його майбутнього, що на той час було представлене двома протилежними системами — капiталiстичною i соцiалiстичною. Індустріальне суспільство - це тип складного розвинутого суспільства з центральною роллю науково-технічної діяльності, машинним виробництвом, фабричною організацією і дисципліною праці, загальним ринком і системою господарства. Прогресуюче індустріальне суспільство у класичних дихотомічних класифікаціях протиставлялося аграрному традиційному, селянському, азіатському та ін. малорозвиненим типам суспільства.

В 70-90 рр. XX ст.соціально-економічний розвиток призвів до відторгнення цінностей індустріального суспільства, це суспільство нібито знаходиться в кризі, а людство рухається до суспільного ладу, що "відрізняється більшою здібністю до самозмін, ніж індустріальне суспільство", що умовно може бути названим постіндустріальним с.1) переорієнтація економіки від товаровиробництва до сервісу2)принципово новий спосіб організації технологічної сфери3) радикальне зміщення акцентів в соціальній структурі суспільства. основне соціальне протиріччя не конфлікт труд-капітал, а некомпетентність-професіоналізм;4)на 1-й план виходить феномен знання. Для традиційного суспільства домінуючі інститути: армія та церква, індустріального суспільства-фірма та корпорація. В постІС пріоритетну роль відіграє університет як соціальний інститут;5)реорганізація культурної сфери. ПостІС - індустрія знання.

Концепція інформ. с. -головний фактором суспільного розвитку виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації. Ця концепція різновид теорії постІС(Белл, Тоффлер, Масуда). Капітал та праця (основа ІндС) поступаються місцем інформації та знанню в інф. с.

78. Циклічна та лінійна моделі розвитку історії.

Лінійна (унітарно-стадійна, формаційна) конц. розг. всесвітню історію як єдиний процес поступального розвитку, що передбач. існування взаємопов. стадій соціокультурного розвитку людства. Поява- просторово-часових реалії скотарських кочовими племен,моделювали у своїй уяві світ як лінію. Перша лінійна модель була зумовлена виникненням монотеїстичних релігій(Августин Блаженний, Йоахим Флорський, Фергюсон, О.Конт, К.Маркс, К.Полані, Ростоу, Д.Белл). Проблематичне розуміння занепаду культури (і філософії) у ранньому Середньовіччі.Напрями моделі лінійн. історії: марксизм (із його сусп.-економ. формаціями: первісно-общинна, азійська, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична); позитивістський еволюціонізм (Г.Спенсер) та неоеволюціонізм (згідно К.Поланьї в історії економіки є 3 основні періоди: первісна економіка, економіка ранніх цивілізацій, ринкова економіка).

Нелінійна (плюралістично-циклічна) конц. визнає існування множинності самодостатніх історичних утворень із власною історією. Вона Поява- давньоземлеробського сприйн. простору у формі концентричних кіл на зразок їх поселень, що уявлялися своєрідними центрами світу і часу як кругообігу змін сезонів у межах земного річного циклу. Архетип циклічності в античній філософ. традиції (Платон, Демокріт, Геракліт). Давні греки вбачали кругообіг у всьому– від Космосу до життя конкретної людини. Ідея циклічності в Європі знову виходить на чільне місце лише в епоху Відродження (є у мусульман,Кузанський, Макіавеллі, Бруно, Кампанелла, Дж. Віко). У культурній історії кожного народу Дж.Віко виокремлював 3 родові періоди: первісне варварство; героїчний (феодалізм); класичний (людський). Ці періоди мають тенденцію повторюватися у тій самій послідовності, проте цей циклічний рух не є простим періодичним повторенням історії через певний цикл фіксованих фаз; історія ніколи не повторюється, а підходить до кожної нової фази в такій формі, яка суттєво відрізняється від того, що було раніше. Дж. Віко значно випередив свій час, його ідеї згодом стали теоретичною основою цивілізаційного напрямку у світовій філософії історії російського мислителя Данилевського, Шпенглера, Тойнбі, для яких історія людства постає у формі реальних, окремих, самодостатніх соціокультурних світів. Історія постає як походження і розвиток людських суспільств та їхніх інституцій.