- •Предмет і функції філософського знання.
- •Культурно-історичні передумови виникнення філософії.
- •Місце і значення історії філософії в освоєнні філософського знання.
- •Основи періодизації західноєвропейської філософії.
- •Східна і західна парадигми філософування.
- •Давньоіндійська філософія.
- •Давньокитайська філософія.
- •Загальна характеристика класичної філософії.
- •Проблема першопочатку світу в античній натурфілософії.
- •Сократ і поворот грецької філософії до проблем людини.
- •Проблема ідеального в Античності (Платон, Арістотель).
- •Пригадування як спосіб пізнання.
- •Значення платонівського вчення для становлення філософського змісту поняття «держава».
- •Філософія епохи еллінізму.
- •Ідея Бога в світлі середньовічної філософії.
- •Проблема співвідношення віри й знання у філософії Фоми Аквінського.
- •Суперечка реалізму і номіналізму.
- •Антропологічні та натурфілософські ідеї епохи Відродження.
- •Різновиди ренесансного пантеїзму.
- •Основні етапи розвитку емпіризму в філософії Нового часу.
- •Основні концепції новоєвропейського раціоналізму.
- •Обгрунтування емпіризму ф.Беконом. Поняття «індуктивний метод».
- •Поняття дедуктивного методу. Р.Декарта.
- •Філософський агностицизм д.Юма.
- •Французьке Просвітництво: смисл теорії природного права і суспільного договору.
- •Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •Основні положення теорії пізнання і.Канта.
- •Своєрідність гегелівської діалектики.
- •Специфіка новоєвропейського раціоналізму.
- •Критика німецького ідеалізму в філософській антропології л.Фоєрбаха
- •Структура абсолютного ідеалізму г.Гегеля.
- •Загальна характеристика некласичної філософії.
- •Марксистська філософія: вихідні положення й історичні форми.
- •Проблема відчуження в марксизмі. Можливість подолання відчуження шляхом соціальної революції.
- •Загальні засади матеріалістичної діалектики.
- •Філософія ф.Ніцше як підґрунтя переосмислення цінностей.
- •Філософські проблеми фрейдизму та їх історична доля.
- •Історичні трансформації позитивізму.
- •Позитивізм та неопозитивізм.
- •Структура теоретичного знання і методи теоретичного дослідження.
- •Філософія постмодерну (загальна характеристика).
- •Історична школа в філософії позитивізму.
- •Проблема свободи і вибору людини в екзистенціоналізмі.
- •Форми організації суспільного буття.
- •Герменевтика: співвідношення істини та методу.
- •Методологічні концепції структуралізму і пост структуралізму.
- •Особливості та основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •Кордоцентризм філософії г.Сковороди.
- •Етапи й особливості розуміння буття в історії філософії.
- •Поняття субстанції. Субстанція та акциденція. Модуси й атрибути субстанції.
- •Світ як ціле й проблема його граничних підвалин.
- •Історичні форми філософського розуміння простору і часу.
- •Форми наукового пізнання.
- •Проблема єдності та множинності світу.
- •Філософські позиції в історії філософії: монізм, дуалізм, плюралізм.
- •Знання та віра. Історичні форми співвідношення.
- •Проблема суб'єкта й об'єкта пізнання.
- •Структура пізнавальних здібностей суб'єкта.
- •Співвідношення пізнання й розуміння
- •Свідомість та самосвідомість: етапи філософського осмислення.
- •Проблема свідомості в історії філософії.
- •Мислення й мова: форми співвідношення.
- •Гносеологічне й онтологічне розуміння істини.
- •Місце та роль філософії в структурі наукового знання.
- •Проблема, гіпотеза, теорія як основні форми наукового пізнання.
- •Методологія та основні групи методів наукового пізнання.
- •Структура емпіричного знання і методи емпіричного дослідження.
- •Структура теоретичного знання і методи теоретичного дослідження.
- •Методологічні принципи конкретних наук як складова стилю наукового мислення.
- •Принципи класифікації наук.
- •Глобальні наукові революції і зміна історичних типів наукової раціональності.
- •Методологія наукового пізнання.
- •Філософські засади наукових картин світу: системність, цілісність, складність як способи розуміння єдності багатоманітності світу.
- •Індуктивний метод і поняття позитивних наук (о.Конт, г.Спенсер).
- •Методологія науково-дослідницьких програм іЛакатоса. Раціональна реконструкція науки.
- •Поняття «діалектика» в історії філософії. Діалектика та метафізика.
- •Суспільство як феномен і як предмет наукового та філософського осмислення.
- •Сутність соціальної практики. Матеріально-виробнича і соціально-перетворююча практика.
- •Сфери суспільного життя як елементи цілісності соціального організму.
- •Типології суспільства в сучасних концепціях соціальної філософії (к.Поппер, д.Белл, е.Тоффлер).
- •Циклічна та лінійна моделі розвитку історії.
- •Філософський зміст принципу історизму.
- •Філософське осягнення феномену техніки.
- •Поняття екологічної ситуації. Екологічна ситуація як функція цивілізації.
- •Глобальні проблеми сучасної цивілізації і загальнолюдські цінності.
- •Природні, соціальні та духовні виміри людського буття.
- •Співвідношення філософії та науки.
- •Поняття «інновація» та «інноваційний розвиток».
- •Особливості некласичної науки.
- •Специфіка постнекласичної науки.
- •Сутність знання та його види.
- •Історичні підходи до класифікації наук.
- •Структура наукового знання. Наукова картина світу.
- •Критерії розмежування «наук про природу» і «наук про дух».
- •Норми та цінності наукової спільноти.
- •Проблема демаркації наукового й ненаукового знання.
- •Техніка та технологія як філософські поняття.
- •Професійна відповідальність ученого.
- •Роль науки в сучасному суспільстві.
- •Наука - як особливий соціальний інститут.
- •Синергетика як наукова перспектива XXI ст.
- •Філософський аналіз поняття «наука».
- •Проблема істини у розкритті наукової картини світу.
- •Махізм та емпіріокритицизм (другий позитивізм).
- •Постпозитивістські концепції т.Куна, п.Фейерабенда.
- •Проблема практики у ф.Прагматизму (ч.Пірс, у. Джеймс, Дж. Дьюі).
- •Платон «Держава».
- •Аристотель «Етика».
- •Мор т. «Утопія».
- •Кампанелла т. «Місто Сонця».
- •Бекон ф. «Про гідність і примноження наук».
- •Декарт р. «Міркування про метод».
- •Макіавеллі н. «Государ».
- •Піко дела Мірандола д. «Промова про гідність людини».
- •Гоббс т. «Левіафан або матерія, форма та влада держави церковної та громадянської».
- •Руссо ж.-ж. «Нова Елоїза».
- •Кант і. «Критика чистого розуму».
- •Юркевич п. «з науки про людський дух».
- •Франко і. «Наука і її взаємини з працюючими класами».
- •Бергсон а. «Творча еволюція».
- •Фрейд 3. «Тотем і табу».
- •Камю а. «Міф про Сізіфа».
- •Сартр ж.-п. «Буття і ніщо. Нарис феноменологічної онтології. У пошуках буття».
- •Ясперс к. «Сенс і призначення історії».
- •Больнов о. «Філософська антропологія та методичні принципи».
- •Фром е. «Революція надії».
- •Вебер м. «Протестантська етика».
- •Шелер м. «Сутність моральної особистості».
- •Чижевський д. «Кирило-методієвці. До світогляду Шевченка».
- •Рассел б. «Піднесення науки».
- •Вернадський в. «Про науковий світогляд».
- •Поппер к. «Дух науки - це дух Сократа».
- •Кун т. «Структура наукових революцій».
- •Лакатос і. «Історія науки та її раціональні реконструкції».
- •Лакатос і. «Фальсифікація та методологія науково-дослідницьких програм».
- •Фейєрабенд п. «Наука у вільному суспільстві».
- •Тулмін с. «Концептуальні революції в науці».
- •Елюль ж. «Техніка, або виклик століття».
- •Мемфорд л. «Міф про машину. Техніка і розвиток людини».
- •Маклюен м. «Засіб сам є повідомленням».
- •Моїсеєв м. «Інформаційне суспільство: можливість і реальність»
- •Козловський п. «Постмодерна культура: суспільно-культурні наслідки технічного розвитку.
- •Oртега і Гассет «Бунт мас».
- •Тоффлер е. «Третя хвиля».
- •Фукуяма ф. «Кінець історії і остання людина».
Сутність соціальної практики. Матеріально-виробнича і соціально-перетворююча практика.
Практика -це матеріальна, чуттєво предметна цілеспрямована діяльність людей, що має своїм змістом освоєння і перетворення природних і соціальних об'єктів і складає загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання. Під нею розуміють не діяльність окремої людини, а сукупну діяльність, досвід усього людства в його історичному розвитку. Практика носить суспільний характер. Сучасна практика є результат всесвітньої історії. Практика містить у собі такі моменти як ціль, потреба, мотив, окремі дії, рухи, акти, предмет, на який спрямована діяльність, засоби досягнення мети і результат діяльності. Суспільна практика знаходиться в діалект єдності з пізнавальною діяльністю, з теорією. По відношенню до пізнання вона виконує роль:1. є джерелом, основою пізнання, його рушійною силою, дає йому необхідний фактичний матеріал. 2)практика є способом добування знань, і в цьому змісті вона ціль пізнання. Кінцевою метою пізнаний є не знання самі по собі, а практичне перетворення дійсності для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства. 3)практика служить критерієм істинності результатів пізнання.
Види практики- матеріально-виробнича діяльність людей і соціально-перетворююча діяльність мас. (соціальна, духовна, політична сфери). Природничо-науковий експеримент - це особливий вид практики. Н. теорія і практ є такою єдністю протилежностей, котрій у практиці споконвічно належить вирішальна роль. Але теорія не обмежується простим узагальненням практики, а переробляє емпіричний матеріал і тим самим відкриває нові перспективи для розвивши практики. По відношенню до неї теорія грає програмуючу роль. Якщо практика передує теорії у плані походження пізнання, то на рівні вже розвинутого наук. мислення в значній мірі зростає можливість і необхідність внутрітеоретичного, змістовного оперування ідеальними моделями речей, їхніх властивостей і співвідношень, не звертаючись безпосередньо до практики., що відкриває шлях виходу теоретичного мислення з під влади безпосереднього досвіду. Історія пізнання свідчить про те, що слідом за застосуванням якого-небудь відкриття починається бурхливий розвиток відповідної області теорії. природничі і суспільні науки, виходячи на арену практичного застосування, створюють механізм зворотного зв'язку між теорією і практикою. Це механізм дозволяє здійснити взаємокоректування теоретичної і практичної діяльності, котра і забезпечує практиці її функцію бути критерієм істини. Тісний взаємозв”язок теорії і практики, чіткість дії механізму зворотного зв'язку особливо відчутні насучасному етапі розвитку суспільства. Поняття практики в історії філософії трактувалося по різному. Ідеалізм трактував її як діяльність духу. Гегель - практика є вольова діяльність ідеї”. Суб'єкт ідеалісти розуміли під ін. діяльність обумовлену волею, чи інтуїцією підсвідомим початком., наприклад “релігійний досвід”.
Сфери суспільного життя як елементи цілісності соціального організму.
Теоретичне уявлення про соціум як систему безпосередньо пов'язане з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства і, навпаки, - дисгармонія яких веде до суттєвих конфліктів і деформацій.
Поняття "сфера суспільного життя" відбиває різнопланові процеси, стосунки, цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і ідеальні, об'єктивні й суб'єктивні. Сфера — це реальний процес людської життєдіяльності. Діалектика сфер суспільного життя розглядається нами як реальне життя суспільства в конкретно-історичних, соціокультурних та природних вимірах.Виділя. такі сфери суспільного життя: а)матеріальна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили й виробничі відносини, науково-технічний прогрес і технологічну революцію; б)соціально-політична — включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві — національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, реформа, еволюція, війна. В цій сфері функціонують такі соціальні інститути, як партія, держава, суспільні організації; в)духовна — це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості (як індивідуальної, так і суспільної), трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масового інформування), перетворення в індивідуальний духовний світ людини; г) культурно-побутова—охоплює виробництво культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім'ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіту, виховання тощо. Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя призведе до створення деформованої моделі суспільства. В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має стояти людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.