62. Принципи класифікації наук.

63. Глобальні наукові революції і зміна історичних типів наукової раціональності.

Періоди, коли відбувалося перетворення усіх компонентів засад науки розгляд. як глобальні революції, що можуть приводити до зміни типу наукової раціональності. В історії природознавства 4 ГНР .1) 17ст. ознаменувала собою становлення класичного природозн. Засади природозн.в дану епоху складалися в контексті раціоналістичного світогляду ранніх буржуазних революцій, формування нового (у порівнянні з ідеологією середньовіччя) розуміння відносин людини до природи, нових представлень про призначення пізнання, істинності знань і т.п. 2 ГНР, Радикальні зміни в цій цілісній і відносно стійкій системі засад природознавства кін.18 - поч 19 ст. що визначила перехід до нового стану природознавства – дисциплінарно організованої науки. У цей час механічна картина світу втрачає статус загальнонаукової. Одночасно відбувається диференціація дисциплінарних ідеалів і норм дослідження. 1 і 2 ГНР в природознавстві протікали як формування і розвиток класичної науки і її стилю мислення. 3 ГНР становлення нового, некласичного природознавства. Кін. 19 –сер.20 ст. У цю епоху відбувається своєрідна ланцюгова реакція революційних змін у різних областях знання, починає формуватися система інженерно-технічних наук як посередник між фундаментальними знаннями і виробництвом. Причини зміни клас. на не клас. природозн: зміна структур духовного виробництва в європейській культурі другої половини XIX - початку XX ст., криза світоглядних установок класичного раціоналізму, формуванням у різних сферах духовної культури нового розуміння раціональності, коли свідомість, що осягає дійсність, постійно наштовхується на ситуації своєї заглибленості в саму цю дійсність, відчуваючи свою залежність від соціальних обставин, які багато в чому визначають установки пізнання, його ціннісні і цільові орієнтації. 4 ГНР (кін.20 поч. 21 ст.) у ході якої народжується нова постнекласична наука, радикальні зміни

1.Клас, 2.неклас.3.постнекласичний типи НР відрізняються системою засад наукового дослідження (за Стьопіним.ввів «постнекласична наука») «1 центрує увагу тільки на об’єкті і виносить за дужки усе, що стосується суб’єкта та засобів діяльності. 2 характерною ідея відносності об’єкта до засобів і операцій діяльності; прояснення цих засобів і операцій виступає умовою одержання істинного знання про об’єкт. 3. співвіднесеність знань про об’єкт не тільки з засобами, а й з ціннісно-цільовими структурами діяльності. Кожних тип раціональності передбачає переважне освоєння об’єктів певної системної організації: малих систем, великих систем, систем що саморозвиваються. Він є умовою одержання істинного знання про ці об’єкти.

62. Методологія наукового пізнання.

Методологія (гр. methodos — шлях, дослідження і logos — слово, поняття,вчення сукупність способів і прийомів організації та здійснення теоретичної і практичної діяльності, що у статусі відповідного вчення носить системний характер. Методологія органічно поєднана з будь-якими видами діяльності, проявляється не лише у науці, а в усіх сферах суспільства.

Однією з найактуальніших проблем сучасного стану розвитку логіки та методології науки є питання про необхідність виділення поряд з емпіричним та теоретичним рівнями наукового пізнання ще одного рівня метатеоретичного, який є передумовою самої теоретичної діяльності в науці. Але в контексті філософського дослідження акцентується інше смислове зміст терміну "методологія". Це перш за все вчення про методи наукової діяльності, загальна теорія наукового методу. Включаючи в сферу свого розгляду відповідні питання, методологія вирішує їх з гносеологічних позицій, дає їм гносеологічну оцінку, в мінімальному ступені займаючись технічною стороною справи. Її завдання полягають у дослідженні можливостей і перспектив розвитку відповідних методів у ході наукового пізнання. Методологія науки являє собою теорію наукового пізнання, що досліджує пізнавальні процеси, що відбуваються в науці, форми і методи наукового пізнання. У цьому відношенні вона виступає метанаучной знанням філософського характеру.Розвиток методології, як вчення про метод, пов'язано із зародженням класичної науки, природознавства у XVII ст., із розширенням змісту самосвідомості науки. Інтенсивний розвиток останньої супроводжувався загостренням потреби вироблення відповідної системи методів, прийомів, засобів дослідження. Формування науково-методологічного знання засвідчило про відмежування від науки і конституювання, як відносно самостійно значимого, поняття наукового методу. Отже, поява методології, як специфічної системи знань і досліджень, здетерміновано розвитком науки.У 50-х роках. XX ст. методологія утвердилася як самостійна галузь дослідження. Постійне зростання її значення в усіх видах діяльності, творчості у др. пол. XX ст. приводило навіть до висновку, що вона спроможна "замінити філософію". У 70-80-х роках. XX ст. у зв'язку із діяльністю членів "Московського логічного гуртка" (Щедровицький Г., Юдін Е., Гаспарський В., Ма-мардашвілі М.) сформувалася системно-миследіяльнісна методологія. Як заснована на відповідних наукових теоріях, методологія при цьому тлумачилася у якості "технології мислення", як специфічна інтелектуальна праця, що спостерігається в усіх сферах людської діяльності.