62. Місце та роль філософії в структурі наукового знання.

Знання як необхідний елемент і передумова практичного відношення людини до світу є процесом утворення ідей, які цілеспрямовано, ідеально відображають об’єктивну реальність у формах її діяльності і існують у вигляді певної мовної системи.

Знання, що входить в ту чи іншу науку і складає її елемент, має назву наукового. У цьому розуміння воно протиставляється буденному, що виникає в наслідок узагальнення досвіду повсякденного життя з застосуванням засобів, понять, які не є складовою частиною сучасної науки. Наукові і буденні знання спрямовані на один об’єкт. Наукове знання, якої форми воно не було б, якби його мова не була формалізована, своїм змістом також має об’єктивну реальність, її явища, процеси, як і буденне, з тією лише різницею, що перше глибше охоплює цю реальність ніж друге.

Наукове знання характеризується свідомим, цілеспрямованим застосуванням методу, на відміну від буденного, яке користується не цілісним методом, а лише окремими розрізненими правилами. Наукове знання передбачає відображення законів функціонування і розвитку об’єктів, суттєвих сталих, таких що повторюються зв’язків. Буденне знання містить відомості про предметно-орієнтивні зв’язки, які несуть однобоку інформацію про явища світу. Наукове знання можна характеризувати як системне, динамічне, теоретичне, яке відображає закони, передане мовою науки і може бути перевірене практикою.

У сучасних умовах на розвиток знання філософія впливає як метод і теорія знання. Аналіз знання як форми осягнення об’єкта завжди був найважливішим завданням філософії.Знання, його форми і закони є результатом матеріальної взаємодії суб’єкта і об’єкта, що виступає в формі практики. Суть знання можна виразити формулою: діяльність суб’єкта, що осягає предмет, об’єктивну реальність у певних формах. У знанні можна виділити декілька зв’язаних між собою сторін: 1. об’єкт, даний у мисленні; 2. діяльність суб’єкта спрямована на об’єкт; 3. результат цієї діяльності – форми мислі, в яких виступає об’єкт.

Об’єкт, що існує поза свідомістю , є предметом наук, що дають нам знання про об’єктивну реальність. Діяльність суб’єкта або мислення як суб’єктивна діяльність – це предмет психології або суміжних з нею дисциплін. Форми ж осягаючого мислення завжди були предметом філософського аналізу.

Філософія, виходячи з того, що процес мислення відбувається на понятійній основі, вирішила декілька завдань, що витікають із цього факту:

1. виявила найбільш загальні поняття, необхідні для мислення;

2. розкрила природу цих понять як відносно до об’єктивної реальності, так і до практичної діяльності людини;

3. показала їх функціонування у процесі мислення.

62. Проблема, гіпотеза, теорія як основні форми наукового пізнання.

Проблема - форма знання, змістом якої є те, що не пізнане людиною, але потребує свого пізнання. Ін. слонами, це - знання про незнания, питання, яке виникло в процесі пізнання і на яке потрібно відповісти. Проблема не є сталою формою знання. Вона є процесом, який має два моменти руху пізнання: порушення проблеми та її розв'язання. Необхідним при цьому є правильне виведення проблемного знання з попереднього узагальнення фактичного матеріалу, вміння правильно поставити проблему. Проблеми постають внаслідок протиріччя в окремій теорії, зіткнення двох різних теорій, зіткнення теорії із спостереженням. Розв'язання певної проблеми є суттєвим моментом розвитку знання, під час якого виникають мові проблеми, висуваються певні концептуальні ідеї, гіпотези.

Гіпотеза - форма знання, основою якого є передбачення, сформульоване за допомогою певних фактів, але незнання є невизначеним і погребує доведення. Гіпотетичне знання є вірогідним, а не достовірним. І потребує перевірки, обґрунтування. В процесі доведення гіпотез одні з них стають істинними теоріями, інші - видозмінюються, конкретизуються, а треті - заперечуються, перетворюються на хибне знання (перевірка дає негативний результат) Висування нової гіпотези спирається на результати перевірки старої. Це відбувається навіть тоді, коли ці результати були негативними. Якщо гіпотеза перевірена й доведена, вона стає науковою теорією, тобто переходить до розряду достовірного, істинного знання. Теорія (спостереження, дослідження) - найрозвинутіша форма наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення закономірних та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності. Теоріями є: класична механіка Ньютона, еволюційна теорія Ч. Дарвіна, теорія відносності Л Ейнштейна, теорія цілісних систем, що само впорядковуються (синергетика) тощо. У сучасній методології науки розрізняють такі головні елементи теорії: 1. вихідні засади - фундаментальні поняття, принципи, закони, аксіоми; 2. ідеалізований об'єкт - абстрактна модель істотних якостей та зв'язків, речей і явищ; 3. логіка теорії, націлена на з'ясування структури та зміни знання; 4. сукупність законів та тверджень, виведених із засад певної теорії відповідно до певних принципів. Теорію певним чином можна розглядати як систему законів, що відображають сутність досліджуваного об'єкта. Закон - об'єктивний, істотний, необхідний, сталий зв'язок або відношення між явищами. Різноманітність видів реальних взаємозв'язків є засадою існування багатьох форм законів, які можна розподілити за певною ознакою: фізичні, закони мислення, загальні тощо.