62. Гносеологічне й онтологічне розуміння істини.

Проблема істини – серцевина гносеолог. Тому всі ф. напрями і школи форм. сутністьі істини. Класичне визначення Арістотель: І як відповідність наших знань дійсності. Специфіка суч. розуміння: 1. дійсність відображена в І, трактується як об’єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище 2, пізнання та - істина нерозривно пов'язані з предметно-чуттєвою діяльністю людини. з практикою, достовірне знання сутності та її проявів відтворюється в практиці. Істина – це адекватне відображення об'єкта суб’єктом, яке відтворює об'єкт таким яким він існує незалежно віл свідомості суб’єкта пізнання. Відносна І- знання, яке в принципі правильно, але не повно відображає дійсність не має її всебічного вичерпного образу. Абсолютна І -зміст людських знань, який тотожний своєму предмету і який не буде спростований подальшим розвитком пізнання та практики. бути не може окремо абсолютної істини і окремо відносної. Існує одна істина - об'єктивна, діалектична єдність абсолютного та відносного, тобто є істиною абсолютною, але відносно певних меж. Класичні конц.істини. 1.  Істина як відповідність знаннь дійсності – Аристотель, Бекон, Спіноза, франц.матеріалісти, Фейєрбах, марксизм. В основі лежить Принцип корреспонденції (відповідності).2.  Істина як вічна, незмінна і абсолютна властивість ідеальних об‘єктів. В основі лежить Принцип кгеренції ( узгодженності мислення з самим собою чи з абсолютним у ньому.Знання вважаються істиними настільки, наскільки вони узгоджені з Абсолютним, апріорним у ньому – Платон, Августін, Декарт, Кант.Знання вважаються істинними настільки, наскільки вони узгоджені з Абсолютом – середньовічні філософи, Гегель. Некласичні конц.істини. суб‘єктивно ідеалістичні підходи. 1.  Принцип конвенціоналізму (Загальної згоди) – істиними є ті знання, які визнаються людьми істиними на даному історичному етапі розвитку. Пуанкаре, Богданов – Істина це форма яка організує досвід. 2.  Принцип прагматизму – істиними є знання, які приносять практичну користь, є корисними. 3.  Неопозитивізм – прагне поєднати принципи корреспонденції та когерентності. Розрізняє два види істини (Карнап): 1) істинність теорії відносно фактів, які вона описує, тобто істина розуміється як підтвнрдження знанні, їх відповідність чуттєвому досвіду. Критерій істини – веріфікація-співвіднесення перевіряємого твердження із сукупністю фактів, чуттєвим досвідом (Шлік). Розгорнути критку цього принципу дав Рассел. Пізніше фальсифікації (Поппер). 2) істинність заннь у межах теорії. тобто логічна несуперечливість теорії – істина розуміється як відповідність знань іншим знанням, істинність яких доведена чи задана заздалегідь.4.  Екзистенціалізм – відкриває онтологічний вимір істини, тобто розглядає її не тільки як характеристику знаннь, але й як характеристику буття. Істина як відповідність дійсності своєї сутності – істині почуття, істиний сенс життя, істиний життєвий шлях. Тобто. істина – те, у чому я знайшов себе, це самовираження, самобудування. Бердяєв: Істина живе, істина – суще. Істина – це шлях і життя, тому знати істину – означає бути істиним. 5.  Постмодернізм – Буття децентрично, отже істина як об‘єктивне, адекватне дійсності знання не можливо. Немає істини не заплямованої людською суб‘єктивністю – Барт. Виміри Істини гносеологічний та онтологічний. Умежах Гнос. виміру слід розрізняти 1) Епістемологічну істину – це знання адекватні, відповідні об‘єктивній реальності. Саме до цього виміру може бути застосований критерій практики. 2) Логічну істину – це логічно несуперечливі знання. У межах Онтол.виміру можна виділити Предметну істину – відповідність предмету, дійсності своєї сутності та Екзистенційну істину – відповідність людини, людського буття своєї сутності.