59. Проблема свідомості в історії філософії.

Кожна епоха формує власне уявлення про СВ, зміст якого залежить від домінуючого світогляду. В архаїчному суспільстві, світ ще не знав поділу на матеріальний і духовний, був видимий і невидимий, СВ зводилася до сфери невидимого, на яке впливали матеріально-практичними діями. В античності (космоцентричний світогляд), духовне, мислилось. як особливий витвір зовнішнього буття (матерії),витоки СВ перебували за межами людини. У середньовіч. ( геоцентризм) СВ тлумачили як щось середнє між вищим рівнем - нерефлективним блаженством, або неусвідомленим житіям нашого «Я» в Бозі, та нижчим рівнем - мовчазним життям нашого тіла. Починаючи з Платна, Августина, СВ розглядається як щось вторинне, а тому ненайкраше, несправжнє, невисоке, що є в духовному досвіді людини.

У Новий час (аптропоцентрични світогляд) СВ набуває нового якісного виміру. Вперше було вжито Р. Декартом і термін «СВ» як особлива здатність душі Він вважав. що СВ - інтелектуальна діяльність суб'єкта, який проектує світ. Вона відкрита тільки сама собі, тобто самосвідомості. СВ Декарт подав у формі «я мислю», звів її до мислення, або до когнітивних фактів. Ця традиція, яка зводила СВ до мислення і в кінцевому підсумку до розуму, в формі раціоналізму запанувала в усій класичній ф. Ф.-матеріалісти – вирішальна роль матеріальних факторів у формуванні й функціонуванні СВ. за їх вченням СВ виникла природним шляхом: матерія, розвиваючись від нижчих до вищих форм, витворила живі істоти, а з ними і психіку, на основі якої пізніше сформувалася СВ людини. Окремі матеріалісти розглядали СВ як щось подібне до речовини, яку виділяє мозок. Вони вважали, що коли існує тільки матерія, то все суще повинно мати матеріальний х-р. Насправді наші поняття позбавлені ознак матеріальних речей. Поняття мають не матеріальну, а ідеальну природу. Між ними існують не матеріальні, а змістові та логічні зв'язки.Марксизм поєднав попередній матеріалізм і гегелівську концепцію. СВ людини- це засвоєна нею культура суспільства, яка створена працею поколінь Він наголошував на суспільному та історичному характері СВ.

Подолав когнітивну інтерпретації СВ Hiцшe. Декартівське «я мислю» він замінив на «я хочу (волію)». Оригінальну концепцію (біологізм) створив 3. Фрейд, розглянув механізм взаємодії свідомого і несвідомого. У XX ст. досліджував СВ Е. Гуссерль, схилявся до когнітивної інтерпретації СВ, але піддав аналізу всі її акти, в тому числі й не когнітивні. Концепції СВ, що існували в історії ф., поділ. на 2 типи; *індивідуалістські та **колективістські. 1 розглядали як вихідне (абсолютне) СВ окремою індивіда, а суспільні форми свідомості (форми культури) -мораль, релігію, мистецтво, право - як похідне, таке, що створене індивідуальною СВ. 2 вихідним вважали суспільні форми СВ, наявну культуру, а індивідуальну СВ розглядали як щось похідне.

1. Мислення й мова: форми співвідношення.

Мислення функція людського мозку, вища ступінь відображення дійсності. Завдяки мисленню створюються приховані від безпосереднього сприймання істотні властивості предметів, процеси, тенденції суспільного й культурного буття, взаємовідносини між людьми, виробляються узагальнені знання. Воно спирається на чуттєво емпіричний матеріал, що формується завдяки чуттєвому відображенню у формі відчуттів, сприймань та уяви. Мислення – опосередковане, цілеспрямоване, узагальнене відображення найістотнішого у речах і явища предметного світу, духовного життя. Формами логічного мислення є судження, умовивід поняття. Відображена у реченні форма мислення, у якій стверджується чи заперечується наявність певних властивостей, є судженням. Послідовне виведення одних суджень із так чи інакше пов’язаних з ними інших суджень – умовивід. Він складається з посилки – відомого судження та висновку – нового судження, що виводиться з раніше відомого. Форма мислення, у якій предмети, явища чи події життя відображаються в істотних зв’язках та властивостях – це поняття. Завдяки поняттю кожен предмет, явище можуть бути представлені в нашому мисленні саме як данні. Наук. мислення відрізняється від повсякденної свідомості і мислення, хоча не може бути й поєднаним з ними, як із суспільною практикою, життєдіяльністю людини у інших сферах і культурним розвитком. Традиційно рисами наук мислення вважаються: точність, системність, методологічна культура, підтверджуваність, раціональність.Мова – форма існування і форма вираження знання та мислення у вигляді системи знаків, здатність людини висловлювати свої думки. Мова, слово є засобом розвитку, формування, збагачення інтелекту, системи поглядів на світ. Використання слів і словосполучень з метою формування, викладу, передачі (ретрансляції) думок є мовленням. Не будучи жорстко співвіднесеними з тим що вони позначають мовні знаки є відображенням змісту мислення. Тому мова служить дійовим чинником формування свідомості, зміст її збагачується завдяки засвоєнню тих знань, що упродовж багатьох століть і навіть тисячоліть накопичувались у формі слова. Мова – знаряддя мислення, користуватись мовою абияк означає і мислити абияк: неточно, приблизно неправильно. Абстрактне мислення й існує, зрештою, як вкорінене у мові – як вияви, узагальнення думок засобами слова. І всеж було б помилковим припущення про тотожність мови і мислення: це різні життєв. людини. Мова представлена словами і словосполученнями, як семами як мовними одиницями. Раціональне ж (логічне) мислення – поняттями, судженнями умовиводами, як його адекватними формами. Зрештою чи не найпосутнішою прикметою мови взагалі, як і мови науки є її особистісність. Мова набуває статусу живого існування у життєдіяльності, творчості, спілкуванні особистості.