38. Позитивізм та неопозитивізм.

Поз-м – ф. напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення. Позитивізм протиставляє таке «позитивне» знання «метафізичному», або спекулятивному, яке виходить за межі фактів. Він не тільки занурює ф. в наукову проблематику, а намагається розбудувати ф. на основі критеріїв науковості, характерних для природознавства "(конкретних або точних наук). Основні ідеї та настанови позитивізму можна звести до таких тверджень: 1) справжня наука не виходить за сферу фактів, за межі чуттєвого даного; 2) наука, яка вивчає факти, е всемогутньою, не існує меж науковому пізнанню; 3) суспільство також підлягає науковому пізнанню. Нау­кою про суспільство є соціологія; 4) розвиток науки і техніки, а також соціології є запорукою суспільного прогресу. Позитивізм (філософія «позитивного» знання), який часто називають «ф. науки» - одна з найвпливовіших течій останніх півтора століть. Засновником позитивізму є фр. мислитель Огюст Конт. Йому належить 6-томний «Курс позитивної ф.», надрукований у 1830-1842 рр. виступив як Ідеолог науки, зробив з неї релігію Підґрунтям концепції Конта є закон трьох стадія На його думку, кожне з понять проходить три стадії 1) теологічну або фіктивну, коли за явищами шукають надприродні сили— божества І т Ін , 2) метафізичну або абстрактну— коли за ними вбачають абстрактні сутності І сили — субстанції, флогістони 3) на­укову або позитивну, коли між явищами відкриваються незмінні закони. Заслугою Конта є заснування соціологи як окремої конкретної науки про суспільство Класифікація наук Конта має такий вигляд математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, соціологія, мораль Спенсер дав співвідношення науки І релігії з позиції по­зитивізму Поняття матерії, простору, часу так же мало збагненні, як І релігійний абсолют Це визнання незба­гненності, непізнаванності абсолюту (першооснови) І споріднює, на думку Спенсера, релігію І науку. Вироблені природознавством критерії науковості та методи пізнання він розглядає як ідеал науки. Світогляд, який намагається вирішити основні проблеми — що таке світ, людина, що таке добро, прекрасне тощо, виходячи з наукового знання, називають сцієнтизмом (лат. scientia — наука).

НеоП) —н-м ф. XX ст., зводить ф. до аналізу мови науки і намагається вилучити з науки поняття («метафізичні залишки»), які, на його думку, не грунтуються на фактах. Віденськ. гурток (Моріц Шлік,Рудольф Карнап, Філіп Франк), Вітгенштейн часу «Логіко-філософського трактату».) Виник у 20х р. XX ст. на основі ідей Готлоба Фреге і Б. Рассела. підхід до наук.теорії як до логічної та мовної конструкції. Це вплив конвенціоналізму. Досягнення неопП -порушення проблеми чіткості й недвозначності мови науки, вилучення з неї позбавлених сенсу висловів. Враховуючи, що формалізована мова (математики н-д) найчіткіша, намагались максимально формалізувати мову науки. Проблема -значення наукових висловів. предмет ф. -не пошук істини, а «дослідження значень». Значення висловам задається, способом перевірки- верифікацією. Формалізована знакова система говорить лише через безпосередній досвід («протокольні твердження»). Процедура зіставлення, понятійне твердження переклад-ся на мову фактів- верифікація. Сукупність усіх протокольних тверджень - емпіричний базис науки. Твердження, які не зводяться до чуттєвих даних (не задовольняють вимог верифікації), проголошуються пустими.Верифікація розглядається ними як демаркаційна лінія, що відмежовує наукове знання від іншого Метафізичні твердження не верифікуються. «Більшість тверджень і питань ф., позбавлені сенсу»(Вітгенштейн). Пізн. виявилось, що верифікації не відповідають не тільки філософські, а й загальнонаукові твердження. Стало очевидним, що не існує єдиної універсальної моделі знання.