36. Філософські проблеми фрейдизму та їх історична доля.

Фрейдизм-напрям що розглядає людину з точки зору психоаналізу, розробленого в основному на біологізаторській основі. Основопол.Зігмунд Ф.— австр.психолог, лікар, Головна робота «Тлумачення снів» 1900 р. досі не вгасає інтерес до вчення 3. Фрейда, яке висвітлило докорінні проблеми побудови внутрішнього світу людини, її спонукань та переживань, конфліктів між її бажаннями та почуттям обов'язку. Фрейд аналізував причини душевної дисгармонії людини, неадекватних уяв людини про себе та оточуючих.

Фрейд розроб психоаналіз -метод психотерапії та психологічне вчення, в основі якого лежить визнання домінуючої ролі підсвідомого в житті людини.Фрейд вбачав за вчинками людей і явищами культури несвідоме, насамперед статеві потяги. Людину він трактував переважно як біологічну істоту з притаманними їй потягами до задоволення й агресії, а культуру — як чинник, що блокує ці біологічні поривання людини.Досліджуючи неврози (психічні зриви), Фрейд дійшов висновку, що причини їх коріняться у сфері підсвідомого. Заслуга Фрейда полягає в тому, що він зробив його центром свого аналізу, намагався розкрити механізми взаємодії несвідомого і свідомого. Фрейд виявив приховані під покриттям свідомості глибинні шари несвідомого, яке, складаючись з потужних інстинктів, за Фрейдом, визначає поведінку та всю діяльність людини. Структура психіки особи, за Фрейдом, складається з 3-х елементів. «Воно» (Id) — архаїчна безособова частина психіки, «Над-Я» — (Super Ego) — установка суспільства і «Я» (Ego). Свідоме «Я» виступає як поле боротьби між «Воно»» і «Над-Я», яке витісняє егоїстичні імпульси зі сфери свідомого, обмежує їх вільний прояв, заганяє їх у сферу підсвідомого.

Саме «Воно», несвідоме, рухає життя людини і, на думку Фрейда, часом обтяжує його, навіть стає причиною нервово-психічних за­хворювань. Фрейд визнав існування специфічної психічної енергії, і передусім енергію сексуальних потягів (лібідо), яка виливається в неврози, сни, комплекси, соціальні конфлікти, коли відсутня реалізація цих потягів. Концепція психоаналізу внутрішньо суперечлива. З одного боку, розум (свідоме) постає лише як маска несвідомо­го, як щось позбавлене самості, а з іншого - свідоме здатне перемагати несвідоме, тобто наділене самістю.

ПА набув у країнах Заходу популярності. Концепція Ф. навіть посіла чільне місце в багатьох підручниках з психіатрії, психотерапії та психології. Водночас вона справила значний вплив на соціологію, антропологію, педагогіку, естетику.. Ф.поняття «лібідо», «сублімація», «ідентифікація», «супер-его» та інші стали набутком освіченої людини. Починають видавати енциклопедії психоаналізу. В .ф. виникає течія, утворена послідовниками Фрейда, Е. Фромм — неофрейдизм. Е. Фромм аналізує факт соціальної напруженості через інші, більш широкі причини, ніж сексуальні. Існують кілька похідних від фрейдизму вчень, об’єднаних назвою неофрейдизму, зокрема це біологізаторські теорії, пов’язані з урахуванням зовнішніх факторів, та культурно-соціологічні. Наприклад, у Е. Фромма замість «лібідо» критерієм поведінки людини виступає всезагальна любов, соціально-культурні фактори замість сексуальних, як у Ф.