32. Марксистська філософія: вихідні положення й історичні форми.

Карл М. Фрідріх Е. М — ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне і комуністичне (т. з. науковий соціалізм).

Головне завдання - звільнення робітничого класу (пролетаріату) від експлуатації та побудова вільного від соціального гноблення суспільства. продовжувачі утопічних соціалістичних теорій (Т.Мор,Т.Кампанелла,)які зображали щасливе суспільство, побудоване на засадах соціальної рівності та вільної праці. Шлях до побудови цього - у знищенні приватної власності(основи експлуатації людини людиною, причини «відчуження» людини). Здійснить це - вільний від пут приватної власності пролетаріат. Йому належить під керівництвом партії комуністів здійснити соціалістичну революцію. Класова боротьба - рушійна сила історії, тому виправдане насильницьке захоплення влади, встановлення диктатури пролетаріату, яка буде правити суспільством не на основі законів (буржуазних за своєю суттю), а на засадах революційної доцільності. Насилля перетворене марксизмом на свідому практику окремої організації чи державного апарату, дорого обходилося народу. Скрізь, де були спроби втілення цієї доктрини в життя, за нею тягнувся широкий кривавий шлейф. «Рукописи 1844 року», «Капітал» К. Маркса, спільна «Німецька ідеологія», «Анти-Дюрінг» Енгельса.

ФМ є матеріалізм, або діалектичний ДМ та історичний матеріалізм ІМ. Подолали ідеалізм Гегеля, перейняли діалектику. поширили його на розуміння історії і суспільних явищ — створили ІМ, або матеріалістичне розуміння історії- це трактування у радянській школі (Ленін). Інший варіант філософії реконструюють на основі ранніх праць Маркса, в яких вихідною категорією для розуміння людини (суб'єкта) і світу (об'єкта) вважається матеріальна практика (матеріалістично переосмислена ідея активності Фіхте — Гегеля), а для розуміння суспільно-історичного процесу використовується категорія «відчуження» (приватна власність, капітал як «відчуження» людини, яке необхідно подолати). Цей варіант марксизму розвивали переважно неомарксисти (Дьйордь Лукач і Франкфуртська школа).

Дещо оригінальніший марксизм в іпостасі історичного матеріалізму (матеріалістичної інтерпретації історії), яка охоплює декілька концепцій, зокрема концепції філософії історії та соціальної філософії.

Стрижнем соціальної філософії Маркса (вчення про суспільство) є концепція базису і надбудови. Базисом (основою, головним чинником) він проголошував економічні відносини; надбудовою — політичні, правові, релігійні структури, а також ідеологію — політичні, правові, естетичні, моральні, філософські ідеї. Базис, стверджував Маркс, визначає надбудову; зміна базису зумовлює зміну надбудови. Вчення про базис і надбудову справило значний вплив на соціальну теорію наприкінці XIX — на початку XX ст.

Одна із особливостей марксистської філософії — атеїзм, релігія піддається нищівній критиці.

33. Проблема відчуження в марксизмі. Можливість подолання відчуження шляхом соціальної революції.

«Економічно-філософські рукописи 1844 p.». 1932 p після смерті Маркса. Ідея відчуження людини в суспільстві, де панує приватна власність.. Він доводить, в основі будь-якого відчуження лежить відчуження в матеріальній, економічній сфері. Маркс, услід за Фейєрбахом, констатував відчуження людини в сучасному йому суспільстві, але це відчуження він трактував універсальніше, ніж творець антропологічної філософії. На його думку, релігійне (ідеологічне взагалі) відчуження основане на приватній власності, яка є джерелом відчуження. Подолання приватної власності зумовлює, на його думку, падіння всіх інших форм відчуження. Він не бачив того, що людина як особа може реалізуватися лише за умов приватної власності й права. Цим породжене його негативне ставлення до громадянського суспільства. Маркс звинувачує приватну власність у тому, що вона, зрештою, породжує всі форми відчуження, і займає позицію заперечення приватної власності, але не такого заперечення, коли замість багатьох власників виникає один власник — держава, яка експлуатує і поневолює людину. Не тільки р. але і всі люди є відчуженими. Відносини між людьми теж відчужені і розходження тільки у видах і рівнях відчуження. Маркс указує на існування первинних і повторних рівнів відчуження.

Маркс стверджує ідею про необхідність перетворення приватної власності на реальну власність кожного індивіда, реального «присвоєння людиною відчуженого від неї багатства» (йдеться про все багатство — матеріальне і духовне), тому людина вільного суспільства, де зліквідовано відчуженість, — це людина багата, багата на різноманітні потреби, інтелектуально, морально і фізично розвинена. Тобто це універсальна людина, яка живе в гармонії з суспільством і природою. Маркс гостро критикує так званий «казармений комунізм», який уніфікує людину, спрощує її потреби, веде до зрівнялівки, не дає умов для всебічного розвитку особистості. Процес, обернений відчуженню, - присвоєння люд. власної справжньої сутності. М зв'язує його з загальними перетвореннями, із звільненням яке в основі має знищення відчуження праці. Що буде. якщо люд. почне робити як людина, тобто не подневольно. У цьому випадку праця стане засобом саморозвитку людини, у реалізацію людиною своїх кращих сторін.

Х-ка присвоєння людської власної сутності, або перетворення праці з примусової у людську розгляд. М по тим же параметрам, що і процес відчуженості: 1. по присвоєнню предм. праці і її результату 2. по звільненню самої діяльності З. Присв. людиною праці загальної родової сутності 4. гармонізації відношень між людьми. Замість відчуженої з'являється людина, самий природний розвиток є гармонічний розвиток всієї історії люд. товариства У людині почнуть реалізовуватися спроможності, поки є ще не у всіх (музик вухо, художньо розвите око). - творчі спроможності.

Концепція відчуження суперечлива і методологічно. Поняття «відчуження» сутності людини має сенс за умови визнання певної незмінної сутності, «істинної природи» людини, яка викривляється певним «неістинним» суспільством. Іншими словами, поняття «відчуження» має сенс за антропологічної інтерпретації людини, інтерпретації, подібної до фейєрбахівської, коли людина мислиться як істота з певними усталеними рисами. До такого розуміння людини Маркс і схилявся в «Рукописах 1844». Однак майже одночасно в «Тезах про Фейєрбаха» він проголошує, що така родова сутність людини не існує,