27. Своєрідність гегелівської діалектики.

Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель творець найрозгорнутішої і найобґрунтованішої системи ідеалістичної Д-методу ф., за яким б.я. явище перебуває в зміні розвитку, в основі якого боротьба протилежностей. Основні ідеї Д. Г.- перехід кількісних змін в якісні, взаємопроникнення протилежн, і запереченння заперечення. Формою діалектичного розвитку і побудови всієї сис­теми у Гегеля є запозичений у Фіхте цикл — теза, анти­теза, синтез — так звана тріада, згідно з якою думка (ідея) в своєму розвитку переходить у свою протилежність, яка на наступному етапі знімається своєю протилежністю і, завдяки цьому, примирює в собі два попередні етапи. Так коротко можна окреслити метод, який уможливлює філо­софію як систему абсолютного знання Гегеля.Він виходив з принципу тотожності мислення і буття, з ідеї, яка зняла протилежність суб'єк­та і об'єкта. Філософія, вважав він, повинна мати справу з абсолютним знанням, зі знанням, яке не залежить ні від предмета, ні від свідомості. Але таке абсолютне знання не дане безпосередньо, його необхідно досягти, засвоївши по­передні неабсолютні форми. Шлях, який долає свідомість для досягнення абсолютного знання, зображений Гегелем у «Феноменології духу» , де окрема свідомість під­нялася до абсолютної ідеї, яка, власне, і є предметом ви­вчення філософії Гегеля. Абсолютна ідея (Бог) у своєму розвитку долає такі ступені: спочатку вона розгортається у власній стихії — в «чистому» мисленні, відтак перехо­дить у природу, але природа як матеріальне, тілесне не відповідає її суті і вона створює сферу духу, тобто людсь­ку культуру, яка перебуває в історичному розвитку. От­же, розвиток ідеї відбувається за діалектичною тріадою -теза (чисте мислення), антитеза (природа) і синтез (дух). Відповідно і система філософії Гегеля розпадається на «Ло­гіку» як науку про чисте мислення, «Філософію приро­ди» і «Філософію духу». Діалектичний метод Гегеля є передусім методом просування від наявності предмета та його сторін — до більш глибоких внутріш­ніх взаємозв'язків. Кожна річ має свою рівновагу — єдність своїх складових, але й їх розбіжність, навіть протилежність, яка стає очевидною, коли ми спостерігаємо розвиток речі. Діалектичний метод, таким чином, передбачає підхід до аналізу речей з точки зору двох головних принципів: взаємозв'язку та розвитку. Розуміння того, що з одного боку, — річ внутрішньо різновимірна, а, з іншого, — є єдиною, стає нагальним в залежності від того, який з цих боків нас цікавить передусім. Отже, діалектика є методом аналізу речей чи з точки зору цілого, чи з точки зору окремого: окремої речі — чи абсолюту. Безсумнівною для Гегеля є єдність руху речі, що розвивається, та руху ідеї, що її охоплює. Спочатку існує визначення речі думкою, охоплення речі думкою. Воно є загальним, абстрактним. Потім річ поступово конкретизується. Наше пізнання відбиває внутрішню диференціацію, що розвивається, тобто пізнання переходить до все більш конкретних визначень речі. (Метод сходження від абстрактного до конкретного у діалектиці Гегеля). Гегель відрізняв два підрівні діалектичної логіки: розсудкову діалектику, яка здатна звести разом і протиставити протилежні начала, але не може їх синтезувати, показати їх взаємопереходи, та розумну діалектику, що вміє це зробити. Розвиток останньої є найбільшим історичним досягненням Гегеля. Узагальненим виразом розумної діалектики стали три основні закони: переходу кількісних змін в якісні, єдності і боротьби протилежностей, заперечення заперечення.