25. Загальна характеристика німецької класичної філософії.

Імануїл Кант, Йоган Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, Людвіг Андреас Фейербах.

Основні риси: 1) розуміла роль ф. в історії людства і в розпитку світової культури, вважали, що ф. покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, зробили предметом спеціальною філософського дослідження людську історію і людську сутність. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, бачать ф. чітко систематизованою специфічною наукою2) надала ф. вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій, ф. є високо професійною, надзвичайно абстрактною та узагальненою системою філософського освоєння дійсності. 3) розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку 4) виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науковотеоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності5) розглядаючи проблеми людини, концентрує увагу навколо принципу свободи та ін. гуманістичних цінностей. Проблеми: науковості ф., онтології, гносеології, філософської антропології, ф. історії, ф. права, ф. Релігії, етики, естетики і т.д. Принципи: принципу розрізнення закономірностей розвитку природи і культури, принципу активності суб'єкта, принципу історизму. Кант здійснив своєрідний переворот у філософії, розглядаючи пізнання як діяльність, що здійснюється за своїми власними законами, розрізнив розум і міркування. Гегель. Вихідним пунктом своєї філософської системи він вважав ототожнення буття і мислення, зведення всіх процесів до процесу мислення, що логіка складає найважливішу частину його системи. Схематично його вчення виглядає так: теза — антитеза (заперечення) — синтез (заперечення заперечення).Фейєрбах розглянув свою філософію як завершення і разом з тим подолання вчення Гегеля і його попередників. Він виходив з того, що реальним суб'єктом розуму є людина і тільки вона. Людина в свою чергу є продуктом природи, невіддільне від неї і не може протиставлятися їй. Головною справою життя його була критика релігії.

26. Основні положення теорії пізнання і.Канта.

Кант виробив свій підхід до подолання догматизму – конструктивний критицизм. довів, що потрібно не знання (розум) узгоджувати з предметами, як це робили попередні філософи, а предмет зі знанням (розумом). Джерело всезагальності й необхідності знання він пропонує шукати не в об'єкті, а в суб'єкті. В цьому він і вбачав суть свого перевороту в філософії Світ наукового пізнання не є світом самим по собі (догматизм), але він не є також лише відчуттям людини (скептицизм). Світ науки є витвором розуму, який сконструював його за певними правилами на основі чуттєвого матеріалу, отриманого від речей у собі. Ці речі в собі (ноумени) людині принципово не дані. Вони можуть бути дані тільки через суб'єктивні форми споглядання і мислення, тобто як явища (феномени). Світ наукового пізнання (сфера феноменів) є результатом синтезу (поєднання) суб'єктивних апріорних (незалежних від досвіду) форм і чуттєвого хаотичного матеріалу, джерелом якого є речі в собі. Апріорні форми Канта — це не «вроджені ідеї» Декарта. Вони позбавлені змістовності, а постають як певна здатність, певні правила (схеми) формування матеріалу. Завдяки цьому Кант подолав розбіжність емпіриків і раціоналістів. Він погоджувався з емпіриками в тому, що все знання можливе лише на основі досвіду, але не приймав їх твердження, що розум є чистою дошкою. Водночас він приймав концепцію розуму раціоналістів, але цей розум, на його думку, містить не «вроджені ідеї», а апріорні форми, які без досвіду не здатні породжувати знання. Світ ноуменів і феноменів Канта можна уявити, прийнявши аналогію пізнання і виробництва (людина все життя на заводі) Людина має справу лише з уконституйованим свідомістю світом. А світ сам по собі їй невідомий.

Оскільки розум уконституював світ, даний у науковому досвіді, то джерело всезагального і необхідного знання слід шукати не в цьому уконституйованому світі (сфері досвіду), а в правилах, апріорних формах його конституювання — не в об'єкті, а в суб'єкті. Розум, який Кант досліджував, він називав «чистим», або «трансцендентальним» (потойбічним щодо емпіричного суб'єкта). Це розум як сукупність певних апріорних форм, які притаманні будь-якому емпіричному індивідуальному розуму. А світ речей у собі, те, що виходить за межі досвіду, він називав «трансцендентним» (потойбічним до емпіричного об'єкта).

Як у процесі пізнання отримуються всезагальні наукові істини математики, природознавства і метафізики? Розр-є три здатності людини: чуттєве споглядання, розсудок і розум. У чут.спогл. матеріал від речей в собі впорядковується такими апріорними формами споглядання, як простір і час- не формою самих речей, а суб'єктивним способом упорядкування чуттєвого матеріалу. Мат-ка як наука можлива саме завдяки цим чистим формам споглядання.

Прир-во мож.завдяки діяльності розсудку, яка поєднує його апріорні форми і чуттєве сприймання. Такі форми - кількість, якість, відношення. Розсудок не черпає свої закони з природи, їх він приписує природі. Розсудок знаходить у світі те, що попередньо вклав у нього. Відповідність досвіду й істин природознавства ґрунтується на тому, що вони конституйовані одними й тими ж формами. Матем. і прир-во як науки можливі завдяки суб'єктивним апріорним формам споглядання і розсудку. А оскільки ці форми загальнолюдські (єдиноможливі для людини), то істини математики і природознавства вічні. метафізика: Розсудок, конечний, його істини обмежені наявним чи можливим чуттєвим досвідом. Здатністю виходити за горизонти можливого досвіду володіє розум. логічні побудови, які метафізика намагається звести на основі пізн здібностей (за відсутності контролю чуттєвого досвіду) є проблематичними. Спроба метафізики мислити світ в цілому призводить до логічних суперечностей (антиномій). Ці необхідні суперечності є свідченням того, що розум тут безплідний, що він вийшов за межі своїх можливостей. Тому діал-ка, яка вивчає ідеї розуму, за Кантом, є вченням про необхідні, але безплідні суперечності. Кант не заперечував можливість і необхідність метаф-ки як вищої мудрості, але наголошував, що вона не вибудовується на засадах вічних істин за прикладом мат-ки чи прир-ва.