#4. Право користування землями лісогосподарського призначення

Право постійного користування лісовими земельними ділянками. Незважаючи на введення в систему прав на лісові земельні ділянки інституту права приватної власності, домінуючу роль у цій системі відіграватиме інститут права постійного користування. Цей інститут залишається основою правового механізму реалізації права публічної (державної та комунальної) власності на ліси та землі лісогосподарського призначення.

Право постійного користування лісовими земельними ділянками за ЛК України, як і право постійного користування землею за ЗК України, передбачає право користування без заздалегідь встановленого строку. Згідно зі ст. 17 ЛК України у постійне користування ліси на землях державної та комунальної власності для ведення лісового господарства надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, в яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Отже, основним видом постійних користувачів лісовими земельними ділянками є державні спеціалізовані лісогосподарські підприємства (організації), які підпорядковані Державному комітету лісового господарства України. Саме ці підприємства (організації) покликані забезпечити реалізацію державної лісової політики нашої дер-жави. Крім того, такі ж спеціалізовані лісогосподарські підприємства (організації) можуть бути створені і міськими, селищними та сільськими радами для забезпечення використання лісових земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності.

Однак ЛК України не виключає можливості надання лісових земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності у постійне користування й іншим, крім спеціалізованих лісогосподарських, підприємствам за умови, що ними створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Наявність такого підрозділу створює технологічні та організаційні передумови для раціонального використання юридичною особою лісових ресурсів, дотримання нею вимог лісового законодавства України. Отже, створення спеціалізованого лісогосподарського підрозділу у складі юридичної особи є юридичним фактом, з яким закон пов'язує можливість надання їй лісової земельної ділянки у постійне користування. Якщо юридична особа не має у своєму складі спеціалізованого лісогосподарського підрозділу, то вона не має й права на отримання у постійне користування лісових земельних ділянок.

Права постійних користувачів лісовими земельними ділянками визначені у ст. 19 ЛК України. Згідно з цією статтею вони мають: 1) право самостійно господарювати в лісах; 2) виключне право на заготівлю деревини; 3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; 4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; 5) пра-во здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства.

Разом із тим, за ЛК України концепція прав постійних користувачів лісовими земельними ділянками істотно відрізняється від концепції прав постійних землекористувачів за чинним ЗК України. Так, згідно зі ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, що вирощуються на наданій їм у користування земельній ділянці. Тобто ЗК України виходить з такої презумпції: все, що росте на земельній ділянці, наданій у користування, є власністю землекористувача. Проте зі ст. 19 випливає що, ЛК України не визнає за постійними лісокористувачами права власності на лісові ресурси: таке право належить державі або територіальній громаді.

Крім того, постійні користувачі лісовими земельними ділянками зобов'язані: 1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; 2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 4) вести первинний облік лісів; 5) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; 7) своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів; 8) забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.

Право постійного користування земельними ділянками лісо-господарського призначення припиняється у випадках та порядку, передбачених статтями 141-144 ЗК України. У випадку вилучення цих земель для суспільних та інших потреб з переведенням їх у нелісогосподарські, що здійснюється відповідно до статей 149-151, 156 та 157 ЗК України, особи, в інтересах яких здійснюється таке вилучення, мають відшкодувати державі втрати лісогосподарського виробництва. Порядок відшкодування таких втрат визначений постановою Кабінету Міністрів України «Про розміри і порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що підлягають відшкодуванню» від 17 листопада 1997 р.1

Право тимчасового користування лісовими земельними ділянками. Крім права постійного користування, використання лісових земельних ділянок може здійснюватися також і на підставі права тимчасового користування. Згідно зі ст. 18 ЛК України об'єктом права тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Отже, інститут права тимчасового користування можна розглядати як універсальний механізм доступу громадян та юридичних осіб до лісових земельних ділянок з метою використання лісових ресурсів.

Тимчасове користування лісовими земельними ділянками може бути: довгостроковим — терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим ■— терміном до одного року. Однак відмінності між цими двома видами тимчасового лісокористування полягають не тільки в їх строках. Так, по-перше, у довгострокове тимчасове користування надаються лісові ділянки для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. У короткострокове тимчасове користування надаються лісові земельні ділянки для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та деяких інших потреб, передбачених ЛК України.

По-друге, довгострокове тимчасове користування лісовими земельними ділянками здійснюється на підставі договору між тимчасовим користувачем та постійним користувачем чи приватним власником лісової земельної ділянки, тоді як тимчасові короткострокові користувачі здійснюють лісокористування на підставі спеціального дозволу, що видається приватним власником лісової земельної ділянки чи постійним її користувачем.

По-третє, довгостроковий тимчасовий лісокористувач є одночасно і тимчасовим землекористувачем, оскільки на підставі договору йому передається для здійснення лісокористування окрема земельна лісова ділянка з чітко визначеними місцем розташування та межами. Тимчасовий короткостроковий лісокористувач не є користувачем лісової земельної ділянки.

Слід зазначити, що довгострокове тимчасове користування лісовими земельними ділянками на підставі договору хоч і має ознаки договору оренди землі, але все-таки не є орендою. Договір на тимчасове довгострокове користування лісовою земельною ділянкою є особливим видом договору, який передбачений ЛК України для забезпечення використання лісів з метою задоволення певних потреб. Такий договір підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Отже, довгострокові, а тим більше короткострокові тимчасові лісокористу-вачі, не мають права передавати лісові земельні ділянки в тимчасове користування іншим особам.

При наданні лісових земельних ділянок у довгострокове тимчасове користування як із земель державної чи комунальної власності, так і з земель приватної власності вилучення лісових земельних ділянок не проводиться: в цьому немає потреби. Підставою для надання у довгострокове тимчасове користування лісової земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності є рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства. А підставою для надання у довгострокове тимчасове користування лісової земельної ділянки із земель приватної власності є договір, укладений між власником лісової земельної ділянки чи її тимчасовим користувачем. Короткострокове тимчасове користування лісами також здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів чи постійного лісокористувача.

Виходячи з різного статусу довгострокових та короткострокових тимчасових лісокористувачів, ЛК України наділяє їх різним обсягом прав та встановлює різний обсяг обов'язків. Так, згідно зі ст. 20 цього Кодексу тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право: 1) здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; 2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувача-ми в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; 3) отримувати продукцію і доходи від її реалізації. Крім того, вони зобов'язані: 1) приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; 2) виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; 3) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; 5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; б) не порушувати прав інших лісокористувачів.

Що стосується тимчасових короткострокових лісокористувачів, то вони мають право: 1) здійснювати використання лісових ресурсів з додержанням вимог спеціального дозволу; 2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами у встановленому порядку споруджувати тимчасові будівлі та споруди, необхідні для зберігання і первинної обробки заготовленої продукції; 3) власності на заготовлену ними в результаті використання лісових ресурсів продукцію та доходи від її реалізації; 4) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством. До їх обов'язків належить: 1) здійснювати використання лісових ресурсів за встановленими правилами і нормами; 2) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту та відтворення лісів, охорони типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рос-линного світу; 3) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; 4) не порушувати прав інших лісокористувачів.

Особливості права тимчасового користування лісовими земельними ділянками для потреб ведення мисливського господарства. Право користування земельними ділянками лісогосподарського призначення для потреб мисливського господарства здійснюється відповідно до ЛК України, ЗК України та Закону України «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лютого 2000 р.1 Згідно зі ст. 21 Закону ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь.

Право користування мисливськими угіддями виникає на підставі складного юридичного факту, який включає рішення відповідного органу влади та договір. Так, мисливські угіддя надаються у користування для ведення мисливського господарства Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років. Площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, повинна становити не менше 3 тис. гектарів, але не більше ніж 35 % від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя. З метою охорони та відтворення мисливських тварин користувачі в межах своїх мисливських угідь виділяють не менш як 20 % площі угідь, на яких полювання забороняється. Порядок визначення територій для цієї мети встановлюється спеціально уповноваженим цен-тральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання. Переважне право на користування мисливськими угіддями мають власники та постійні користувачі земельних ділянок, а також користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями (статті 22, 27 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь. Форма такого договору встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Крім того, відносини між власниками або користувачами лісових земельних ділянок і користувачами мисливських угідь також регулюються відповідними договорами. Зокрема, у таких договорах може передбачатися, що для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок (ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

Користування мисливськими угіддями на землях лісогосподарського призначення є платним. Розмір та порядок внесення плати за користування ними визначається у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться угіддя. Розмір цієї плати встановлюється у договорі залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів (ст. 24 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

Право користування землями лісогосподарського призначення, наданими для потреб мисливського господарства, припиняється у випадках, передбачених ст. 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», а саме у разі: закінчення строку користування; добровільної відмови від користування; припинення діяльності юридичних осіб, яким на-дано у користування мисливські угіддя; систематичного невиконання обов'язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов'язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або місцевим органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі ведення мисливського господарства та полювання; погіршення якості мисливських угідь з вини їх користувача; в інших випадках, передбачених законодавством.

Рішення про припинення права користування мисливськими угіддями, крім випадку закінчення строку користування, приймаються за поданням місцевих органів спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання або у галузі охорони довкілля тими самими органами, які уповноважені надавати мисливські угіддя у користування.

На сьогодні згадані в коментованій частині "спеціалізовані підприємства" існують у формі держлісгоспів (державних лісогосподарських підприємств) та держлісомисгоспів (державних лісомисливських господарств). Держлісгоспи та держлісомисгоспи є підприємствами, проте одночасно здійснюють певні державні функції (цікаво, що, наприклад, у РФ лісгоспи прямо визнані органами федерального органу лісового господарства¹⁶⁰). Наприклад, посадові особи цих підприємств уповноважені накладати адміністративні стягнення за лісопорушення (ст. 241 КУпАП). Лісгоспи поділяються на лісництва (технічні підрозділи), а останні - на дільниці. У складі лісгоспів також можуть існувати виробничі цехи тощо.

До державних і комунальних підприємств, установ та організацій, "у яких створено спеціалізовані підрозділи" і які також можуть набувати земельні ділянки лісогосподарського призначення на праві постійного користування, належать насамперед природоохоронні установи (природні заповідники, національні парки тощо).

За даними Державного комітету лісового господарства (зараз - Державне агентство лісових ресурсів України) на 2006 р. лише у сфері його управління діяло 233 лісогосподарських підприємства та 51 лісомисливських господарства, 6 природних заповідників та 3 національних парки¹⁶¹.

Законодавство не називає оренду серед можливих правових форм користування землями лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності. Разом із тим, не заборонена оренда земель лісогосподарського призначення, що перебувають у приватній власності.

Альтернативою оренді є землекористування у формі "користування лісами", яке є похідним від права спеціального лісокористування і, в силу положень закону, спеціального оформлення використання земельної ділянки не потребує - див. ст. 18 Лісового кодексу України. За цією статтею, для користування лісами цілком достатньо оформлення права користування ними. Земельна ділянка у власників або користувачів не вилучається, право користування земельною ділянкою окремо не оформлюється, хоча використання лісових ресурсів, поза сумнівом, передбачає і використання відповідних ділянок.

Ст. 23 Лісового кодексу України передбачає існування лісових сервітутів. Незважаючи на деяку нечіткість норми, видається, що лісовий сервітут - це різновид земельного сервітуту (див. ст. ст. 98 - 102 ЗКУ та коментар до ст. 98, 99, 100, 101, 102). Про це свідчать положення ч. ч. 4 - 6 ст. 23 Лісового кодексу України.

Використання лісових ресурсів неможливе без використання земельних ділянок, на яких ці ресурси розташовані. Пропонуємо своє бачення того, як у випадку використання лісових ресурсів повинно вирішуватися питання належної правової форми використання земель.

Право загального використання лісових ресурсів (ст. 66 ЛКУ) - право громадян вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо (у лісах приватної власності - за згодою власника)		ст. 38 Закону України "Про охорону НПС" (передбачає можливість використання природних ресурсів на праві загального користування), ст. ст. 23, 66 ЛКУ	Право загального землекористування, спеціального оформлення не потребує; право власності на землю; право землекористування
Спеціальне використання лісових ресурсів (ст. 67 Лісового кодексу України)	заготівля деревини в порядку рубок головного користування (ст. 70 ЛКУ)	ч. 8 ст. 70 Лісового кодексу України, ч. 1 ст. 57 ЗКУ	Право постійного землекористування, право власності на землю
	Заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень тощо) (ст. 72 ЛКУ)	ч. 6 ст. 18 Лісового кодексу України	Право короткострокового тимчасового користування лісами, не потребує оформлення права на землю
	побічні лісові користування (ст. 73 ЛКУ):
	Використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства, проведення науково-дослідних робіт (ст. 74, 75 ЛКУ)	ч. 3 ст. 18 Лісового кодексу України	Право довгострокового тимчасового користування лісами, не потребує оформлення спеціального права на землю