Особливості правового режиму земель особливо захисних лісових ділянок

На даний час до особливо захисних земельних ділянок віднесені, наприклад, лісо насіннєві ділянки як різновид ділянок лісу, що мають спеціальне господарське значення (Додаток 5 до Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого ПКМ від 16.05.2007 № 733). Відповідно до ч. 4 ст. 41 ЛКУ, «В особливо захисних лісових ділянках органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за необхідності може бути повністю або частково заборонено застосування окремих видів і способів рубок.»

#3. Право власності на землі лісогосподарського призначення

Загальна характеристика права власності на ліси та землі лісогосподарського призначення. Згідно із ЗК України (ст. 56) землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Чинна редакція ЛК України, на відміну від попередньої, також виходить з того, що разом із організаційно-правовими засобами забезпечення раціонального використання та охорони лісів має застосовуватися і право власності як найбільш повне речове право з точки зору можливостей суб'єкта цього права щодо розпорядження його об'єктом.

Переважна більшість лісів має не експлуатаційне, а природозахисне та рекреаційне значення. Тому видається цілком закономірним, що запроваджений у ЛК України інститут права власності на ліси, по-перше, значною мірою спрямований на забезпечення публічних інтересів суспільства у сфері лісокористування та відтворення лісів і, по-друге, встановлює обмежене правове поле для реалізації приватних інтересів і лише настільки, наскільки вони не суперечать публічним інтересам у цій сфері.

Стаття 7 ЛК України проголошує, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ця стаття ЛК України відтворює аналогічне положення Конституції України. Однак ні Основний Закон, ні ЛК України не можна вважати такими правовими актами, які відновлюють режим виключної власності держави на землю, ліси та інші природні ресурси, який існував у нашій країни в період з 1917 по 1992 рр. Такий висновок підтверджується іншими нормами Конституції України та ЛК України. Так, у статтях 14 та 142 Основного Закону країни зазначено, що земля може набуватися у власність громадянами, юридичними особами, територіальними громадами та державою. Відповідно, у тій же ст. 7 ЛК України також зазначено, що ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Разом із тим, роль інститутів права державної, права комунальної та права приватної власності в регулюванні лісових відносин є різною. На відміну від чинного ЗК України, який закріпив пріоритет права приватної власності на землю в практично у всій виробничій сфері суспільства, ЛК України, навпаки, проголошує пріоритет інститутів права публічної власності на землю — державної та комунальної. Так, у ст. 8 ЛК України встановлено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що є комунальною або приватною власністю. У статті 9 ЛК України визначено, що в комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Співставлення цих положень лісового законодавства дає підстави для висновку про те, що щодо лісів, розташованих за межами населених пунктів, діє презумпція їх належності державі. Навіть якщо в розташованого за межами населених пунктів лісу чи лісового масиву немає титульного власника, це означає, що такий ліс є власністю держави.

Аналогічно визначається власнісний статус лісових земельних ділянок, розташованих у межах міст, селищ та сіл. Щодо таких ділянок у ЛК України закріплена презумпція їх належності на праві власності територіальним громадам відповідних населених пунктів. Отже, ЛК України не допускає появи без-госпних лісових земельних ділянок, у яких відсутній чи невідомий власник.

Інститут права приватної власності на лісові земельні ділянки запроваджений у дуже обмеженому обсязі. По суті, ЛК України відтворює положення ЗК України щодо права приватної власності на землі лісогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 10 ЛК України суб'єктами права приватної власності на лісові земельні ділянки є громадяни та юридичні особи України. Як і ЗК України, ЛК України (ст. 12) встановлює, що громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісових земельних ділянок згідно із законом. У такий спосіб громадянин та юридична особа може набути безплатно або придбати за власні кошти у власність лісову земельну ділянку, якщо вона: 1) знаходиться у складі земель сільськогосподарського призначення, які передаються у приватну власність сільськогосподарському підприємству чи фермерському господарству; 2) є невеликою, тобто її площа не перевищує 5 гектарів; 3) є замкненою, тобто лісові насадження на цій земельній ділянці відокремлені з усіх боків по її периметру від лісових насаджень, що ростуть на суміжних земельних ділянках, природними чи штучно створеними просіками, елементами рельєфу (схилами, водоймами) тощо. Тому виділення частини лісового масиву в окрему земельну ділянку площею до 5 гектарів не дає підстав для кваліфікації цієї земельної ділянки як відокремленої та передачі її у приватну власність.

Разом із тим, ЛК України надає громадянам та юридичним особам мати у приватній власності значно більші площі лісових земель, якщо вони самі закладуть на таких землях лісові насадження і виростять їх аж до набуття цими насадженнями статусу лісу (цей статус набувається з моменту зіткнення крон лісових насаджень). Згідно зі ст. 12 ЛК України громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ділянки з лісами, створеними ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. До деградованих земель (угідь) для подальшого залісення належать: а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо; б) земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші (п. 1 ст. 171 ЗК України). Отже, громадяни та юридичні особи мають право набути у власність земельну ділянку (земельний масив) будь-якого розміру за рахунок деградованих і малопродуктивних угідь, які не належать до земель лісогосподарського призначення, звернутися до відповідного органу влади з заявою (клопотанням) про переведення цієї ділянки (масиву) до категорії земель лісогосподарського призначення та закласти і виростити на ній ліс, який належатиме такому громадянину чи юридичній особі на праві приватної власності.

Однак слід зазначити, що не всі громадяни та юридичні особи можуть мати у приватній, власності лісові земельні ділянки. ЛК України (ст. 10) надає таке право виключно громадянам України та вітчизняним юридичним особам. Відповідно, іноземні громадяни, особи без громадянства, а також іноземні юридичні особи такого права не мають. Більше того, такого права не мають створені та зареєстровані в Україні юридичні особи, якщо в їх ста-тутному капіталі є хоч яка-небудь частка іноземного капіталу.

• Разом із тим, як і ЗК України, новий ЛК України передбачає єдину можливість для іноземців стати власником лісової земельної ділянки — шляхом успадкування. Проте перебування іноземців у статусі власників лісових земель, набутих шляхом спадкування, є тимчасовим. Адже згідно зі ст. 13 ЛК України ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року. Якщо ж іноземці — власники лісових земельних ділянок не виконають вимогу цієї норми ЛК України, то лісова земельна ділянка підлягає за рішенням суду примусовому продажу на земельному аукціоні.

Виникнення та припинення права власності на землі лісогос-подарського призначення. Закріплена у ЛК України правова концепція лісу виходить з того, що ліс є не лише сукупністю дерев та інших лісових насаджень. Згідно із законом ліс — це особливий тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність із відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне се-редовище.

Незважаючи на комплексність правового визначення поняття лісу, виникнення права власності на ліси ЛК України пов'язує з виникненням права власності на один з природних ресурсів, що входять до комплексного поняття лісу — лісову земельну ділянку. Як встановлено у ст. 13 ЛК України, право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації. Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є саме земельно-правовий документ — державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну лісову земельну ділянку. Проте слід мати на увазі, що згідно з п. 5 Прикінцевих положень ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідним чином визначений у ЛК України і порядок припинення права власності на ліси. Згідно зі ст. 15 цього Кодексу право приватної власності на ліси припиняється в разі припинення права власності на лісову земельну ділянку. Порядок припинення права власності на всі земельні ділянки, включаючи й лісові, визначений у ст. 140 ЗК України.

Зміст права власності на лісові земельні ділянки. За загальним правилом, закріпленим у ЦК України1 (ст. 317) та ЗК України1 (ст. 78),- власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктом права власності відповідно до вимог чинного законодавства України. У ЛК України зазначені права приватних власників повністю відтворені та певним чином конкретизовані з урахуванням особливостей лісових земельних ділянок. Так, згідно зі ст. 14 цього Кодексу громадяни та юридичні особи, які є приватними власниками лісових земельних ділянок, мають право: 1) власності на лісові ресурси та їх використання в порядку, визначеному цим Кодексом; 2) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; 3) продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до закону земельну лісову ділянку; 4) споруджувати в установленому порядку виробничі та інші будівлі та споруди, необхідні для ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів.

Отже, власник лісових земельних ділянок є також власником всіх лісових ресурсів, включаючи й лісові деревні насадження. Однак права приватних власників лісових земельних ділянок чітко регламентуються і, фактично, обмежуються законом. Так, згідно зі ст. 14 ЛК України власники лісових земельних ділянок зобов'язані: 1) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування відповідно до цього Кодексу; 2) забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей та покращання родючості ґрунтів, виконувати інші заходи відповідно до вимог лісового законодавства; 3) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 4) вести лісове господарство та використовувати лісові ресурси способами, які не завдають шкоди навколишньому природному середовищу, забезпечують збереження корисних властивостей лісів і створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 5) вести первинний облік лісів, надавати в установленому законодавством порядку статистичну звітність та інформацію про стан лісів і використання лісових ресурсів; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і росдинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Отже, щодо приватних власників лісових земельних ділянок встановлений такий баланс їх прав та обов'язків, який забезпечує не тільки використання лісових ресурсів, включаючи й деревину, для задоволення їх приватних інтересів, а й охорону та відтворення лісів як головного публічного інтересу у сфері лісокористування.