Дисконтна політика може проявлятися в таких методах валютного регулювання:

— політика девальвації;

— політика ревальвації.

Політика девальвації (зниження валютного курсу щодо іноземної валюти) сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку, стимулюванню експорту та негативного впливу на позиції імпортерів. Ця політика, крім позитивних наслідків, може спровокувати підвищення цін на імпортні товари, бо їм доведеться купувати іноземну валюти за вищим курсом.

Політика ревальвації (підвищення валютного курсу щодо іноземної валюти)сприяє стимулюванню розвитку імпорту, оскільки імпортери після реалізації своїх товарів чи послуг на ринку купують «дешеву» валюту, яка є результатом ревальвації національної грошової одиниці, і мають додаткову (фінансову) перевагу над іншими суб’єктами господарювання.

Валютна інтервенція — це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Врівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту відбувається через купівлю-продаж банком іноземної валюти, що також призводить до обмеження коливань валютного курсу національної грошової одиниці. Центральний банк купує іноземну валюту, коли її пропозиція є надмірною, а курс низьким, і продає, коли курс стає високим. У такий спосіб обмежується коливання курсу національної валюти.

________________________________________6______________________

Валютне регулювання — це сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин. Здійснюється на двох рівнях: міждержавному та національному.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями.На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни.До міжнародних органів валютного регулювання належать: МВФ, Світовий банк, міжнародні фінансово-кредитні організації.

Валютний контроль — важлива складова валютного регулювання, мета якого — дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів.

Механізм валютного регулювання в Україні охоплює сукупність заходів, котрі проводять НБУ, Мінфін, ДПА, інші органи валютного контролю у сфері валютних відносин.

Механізм валютного регулювання переважно зводиться до таких форм:

1. Девальвація — зниження обмінного курсу національної валюти щодо іноземних. Об'єктивна основа: завищення офіційного валютного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці. Причини: нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах; нестабільність платіжних балансів; нестабільність світової економіки. Наслідки: стимулювання експорту; стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку; підвищення конкурентоспроможності країни на світовому ринку.

2. Ревальвація — підвищення курсу національної валюти стосовно імпортних. Наслідки: стимулювання імпорту; утримання на внутрішньому ринку споживчого попиту; приплив імпортних інвестицій.

3. Валютна інтервенція — операції щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної — іншої держави. Наслідки: зміна попиту та пропозиції певної грошової одиниці на валютному ринку; кореляція обмінних курсів валют. Способи здійснення валютної інтервенції: за рахунок використання власних іноземних валютних резервів (через своп-угоди); за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті, в тому числі кредитних позицій у СПЗ (SDR).

4. Платіжний баланс — співвідношення всієї сукупності надходжень з-за кордону та платежів за кордон за певний проміжок часу, тобто співвідношення вимог і платежів. Структура платіжного балансу

І. Баланс поточних операцій:

1. Торговий баланс — співвідношення між надходженнями за експортом і платежами за імпортом товарів:

— експорт;

— імпорт.

2. Баланс послуг і некомерційних платежів:

— платежі й надходження від транспортних перевезень, від усіх видів зв'язку;

• міжнародний туризм;

• — утримання дипломатичних, торговельних і культурних представництв

• — надходження від інформаційних, культурних, наукових обмінів.

II. Баланс руху коштів і кредитів — співвідношення платежів і надходжень щодо ввезення та вивезення приватних і державних капіталів, отриманих і наданих міжнародних кредитів:

• довгострокові й середньострокові позики;

• — короткострокові кредити, поточні рахунки національних банків у зарубіжних банках.

Фактори, що впливають на стан платіжного балансу:

• нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, конкуренція;

• — циклічні коливання економіки;

• — зростання закордонних державних видатків;

• — мілітаризація економіки та військові видатки;

• — зміни в міжнародній торгівлі;

• — негативний вплив інфляції;

• — форс-мажорні обставини — стихійні лиха, переворот і под.

Заходи щодо вирівнювання сальдо платіжного балансу:

• використання золотовалютних резервів держави;

• — залучення зовнішніх джерел фінансування.

Якщо дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок перелічених заходів, то уряд може вдатися до таких засобів:

• провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін і доходів порівняно з іншими країнами;

• — девальвувати національну валюту;

• — запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

___________-7-

Вибір режиму валютного курсу в Україні після проголошення незалежності в серпні 1991 р. став центральним елементом її економічної політики, одним з визначальних чинників успіху стабілізації в країні.

Україна використовувала кілька режимів валютного курсу.

У 1993 р. з метою лібералізації валютного ринку було здійснено спробу встановити ринковий (плаваючий) курс національної валюти щодо іноземних валют. Цей валютний режим діяв з квітня по липень 1993 р. і був спрямований на уникнення жорстких параметрів валютного ринку (досить високі податки на експортерів, вимоги обов'язкового здавання усієї валютної виручки). Поряд з існуванням плаваючого валютного курсу, який установлювався на валютних аукціонах, Національний банк України (НБУ) визначав офіційні обмінні курси національної валюти, а на міжбанківському валютному ринку встановлювались обмінні курси для банківської системи. Таким чином, в Україні дотримувалися системи множинних курсів, що призвело до відпливу капіталів за межі України та бартеризації зовнішньої торгівлі.

Лібералізації валютного режиму шляхом запровадження внутрішньої конвертованості та плаваючого обмінного курсу перешкоджали:

■ відсутність в Україні більш міцного економічного середовища та відповідної ринкової інфраструктури, за умови наявності якої можлива реалізація подібної моделі валютного режиму;

■ наявність відчутного диспаритету в торговельних і платіжних відносинах, особливо з країнами СНД (асиметрія в цінах українського експорту та імпорту, погіршення умов торгівлі);

■ розвиток інфляційних процесів в Україні, рівень яких сягнув у 1993 р. близько 10 000 % [70, с. 510].

Для стримування інфляції НБУ здійснює жорстку фіксацію обмінного курсу національної валюти (карбованця) до долара США, німецької марки та російського рубля. Офіційний обмінний курс використовувався при обов'язковому продажу 50 % валютних надходжень (він періодично переглядався).

З 1993 р. активізувався валютний ринок: у березні на щотижневих аукціонах з продажу доларів США беруть участь не 6, як на початку, а 40 банків; у квітні почали діяти щотижневі аукціони з продажу німецьких марок та російських рублів; у серпні замість аукціонів НБУ проводяться аукціони Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ), яка в листопаді закривається, а в лютому 1994 р. знову відривається.

Із січня 1994 р. фіксація курсу карбованця супроводжувалася новими, більш жорсткими умовами використання валютної виручки: 40 % надходжень іноземної валюти мали продаватись урядові за офіційним обмінним курсом (12 610 крб за 1 дол. США), 10 % - НБУ за адміністративно визначеному курсу (25000крб. з 1 дол. США). Решта 50 % валютних надходжень могли зберігатися на валютних рахунках або продаватися НБУ за адміністративно визначеним курсом.

Із січня 1994 р. по серпень 1994 р. обмінний курс визначається як фіксовано-регульований, що супроводжувався переважно адміністративними методами його визначення.

Новий етап у валютній політиці України почався в жовтні 1994 р. Він характеризувався подальшою лібералізацією валютного ринку, встановленням єдиного обмінного курсу для готівкових і безготівкових розрахунків, підготовкою передумов для введення нової грошової одиниці - гривні. Офіційний курс карбованця визначався на підставі результатів торгів на УМВБ. Офіційний курс карбованця використовувався при здійсненні усіх безготівкових і готівкових операцій продажу та купівлі іноземної валюти.

У 1994 та 1995 рр. девальвація вітчизняної валюти була стрімкою і відповідно становила 240 та 72,5 %.

У 1996 р. було досягнуто фінансової стабілізації та відносної стабільності національної валюти, яка знецінилася на 5,5 %, що дало змогу у вересні здійснити грошову реформу. Карбованець замінено на гривню у співвідношенні 1 грн = 100 тис. крб. і встановлено її офіційний обмінний курс.

У 1997 р. спостерігається продовження тенденції щодо стабільності гривні (втратила лише 0,3 % своєї вартості). Головним джерелом стабільності курсу гривні стали періодичні валютні інтервенції НБУ в цілому за рахунок валютних резервів. Необхідність такої штучної підтримки стабільності гривні пояснювалася бажанням уряду одержати кредити від МВФ та Всесвітнього банку, що залежало від виконання деяких вимог МВФ до внутрішніх економічних показників. Валютні інтервенції з осені 1997 р. до початку 1998 р. обійшлися НБУ близько 650 млн. дол. США. НБУ встановлює перший валютний коридор з межами 1,7-1,9 грн. за 1 дол. США.

Проте стабілізація ситуації на валютному ринку була тимчасовою. Наступний період позначився досить відчутною девальвацією курсу гривні: в 1998 р. вона знецінилася на 80 %, а в 1999 р. - на 52 %. До головних причин падіння курсу гривні треба віднести: зовнішні борги держави, неспроможність НБУ ефективно використати весь інструментарій грошово-кредитної політики та політичні чинники.

Щоб захистити свої валютні резерви в цих складних умовах, НБУ використовує плавну девальвацію. На 1998 р. переглядається валютний коридор (1,8-2,25 грн/дол. США), який у вересні 1998 р. знову змінюється (2,5-3,5 грн/дол. США). Щоб утримати курс гривні в межах останнього валютного коридору, НБУ проводить низку жорстких заходів:

■ заборонено банкам мати відкриті валютні позиції у вільно конвертованій валюті і укладати ф'ючерсні контракти; здійснювати операції з твердою валютою на міжбанківському валютному ринку і концентрацію валютних торгів на Українській і Кримській валютних біржах; підприємствам-резидентам України здійснювати передплату за імпортними контрактами;

■ запровадження обов'язкового продажу на УМВБ 75 %, а потім і 50 % валютної виручки підприємств;

■ скорочення різниці між офіційним валютним курсом доларів США і курсом обмінних пунктів з 10 до 5 % і запровадження більш жорстких правил купівлі іноземної валюти;

■ обмеження попиту на долари для неторговельних операцій і суми, яку банки могли купити на УМВБ для продажу через свої обмінні пункти.

НБУ змінює тактику утримання стабільності валютного курсу. Замість систематичної виплати валютних резервів він переходить до жорсткого адміністративного регулювання валютного ринку.

У 1999 р. НБУ продовжує політику валютного коридору і приймає рішення лібералізації валютного та відкритого міжбанківського ринків, оскільки це одна з головних умов поновлення програми фінансування МВФ. З цією метою він вжив низку заходів: купівлю валюти під погашення кредитів резидентів у вільно конвертованій валюті; придбання валюти для некритичного імпорту; надання кредитів для купівлі валюти резидентами. Процес формування офіційного курсу гривні зазнав істотних змін. На УМВБ офіційний курс визначався шляхом установлення фіксингу, на міжбанківському ринку - як середньозважена величина курсів комерційних банків за обсягами купівлі-продажу валюти на кінець дня.

Лібералізація валютного ринку стимулювала позитивні тенденції: стабілізувалися міжбанківський і офіційний обмінні курси; збільшилися загальні обсяги щоденних операцій на міжбанківському валютному ринку; поліпшилася збалансованість попиту та пропозиції на безготівковому ринку, отже, НБУ може стабільно викуповувати валюту, поповнюючи резерви. Крім цього, НБУ скасував ряд обмежень: відмовився від права регламентувати відхилення курсів угод на міжбанківському ринку від офіційного курсу; суб'єкти ринку, здійснюючи купівлю-продаж валюти, самостійно визначають розмір маржі між курсами та комісійними; відмінено заборону на відхилення курсів готівкового продажу від офіційного.

Проте девальваційні процеси були лише дещо стримані, і з часом вони посилилися: в липні 1999 р. курс гривні знизився на 8,03 %, у вересні - на 9,45 %, в листопаді - на 5,61 %. Курс вийшов за межі валютного коридору і НБУ довелося відмовитись від оголошених його меж. Завдяки проведенню в грудні 1999 р. на міжбанківському ринку торговельної сесії забезпечило стабілізацію курсу гривні.

Заявою уряду та НБУ від 22.02.2000 р. в Україні запроваджується режим плаваючого валютного курсу, який більше відповідає стану інтеграції України в світову економіку, сприяє збалансованості попиту на іноземну валюту з її пропозицією, забезпечує компенсацію внутрішньої інфляції, підтримує конкурентоспроможність українських товарів, зберігання валютних резервів.

Протягом 2000 р. відбувається або ревальвація гривні, або незначна її девальвація (знецінилася на 4,25 %). Офіційний курс визначається на основі котирування п'яти-шести великих банків, тому його не можна було вважати реальним, а процес його формування - ринковим.

У 2001-2003 рр. НБУ продовжує політику плаваючого валютного курсу. Особливістю курсової політики в цей період є те, що вона стає одним з факторів стабільності національної валюти і проводиться в інтересах експортерів та імпортерів. Гривня стає стабільною валютою. На її стабільність впливають насамперед значні надходження валютної виручки від експортерів. Коливання обмінного курсу USD / UAH у цей період не перевищують 3 % на рік. Така ситуація сприяла підтримці позитивного сальдо торгового балансу та його поліпшенню в ці роки, підвищувала довіру до національної валюти та фінансову стабільність у країні.