
- •Сутність і значення фінансового ринку.
- •Суб’єкти фінансового ринку. Держава як суб’єкт фінансового ринку.
- •Фінансові активи та їх види. Властивості фінансових активів.
- •Фінансові інструменти та їх види.
- •Основні напрямки розвитку фінансового ринку
- •Необхідність фінансового регулювання фінансового ринку.
- •Національний банк як орган державного регулювання фінансового ринку.
- •Методи регулювання банківської діяльності.
- •Державна політика на валютному ринку.
- •Державні органи регулювання діяльності учасників фондового ринку і ринку фінансових послуг.
- •Саморегулівні організації на фінансовому ринку.
- •12. Поняття і класифікація фінансового посередництва.
- •13. Банківська система як основа розвитку фінансового ринку та ринку фінансових послуг в Україні.
- •14. Комерційні банки: їх види та операції.
- •15. Небанківські кредитні інститути.
- •16. Агентські послуги на фінансовому ринку.
- •17. Лізингові і факторингові послуги.
- •18. Інститути спільного інвестування та їх діяльність на фінансовому ринку.
- •19. Андерайтинг і приватне розміщення цінних паперів.
- •20. Безготівкові розрахунки платіжними картками.
- •21. Визначення і види процентних ставок.
- •22. Безризикова ставка, ставка рефінансування, облікова ставка нбу.
- •23. Ставка libor та сфера її застосування.
- •24. Співвідношення ризику і доходу
- •25. Основні види ризиків на фінансовому ринку.
- •26. Основи функціонування ринку облігацій та його інфраструктура.
- •27. Біржові операції з облігаціями.
- •28. Основи функціонування ринку акцій та його інфраструктура.
- •29. Фондові ринки і фондові біржі світу
- •30. Фондовий ринок України та його інфраструктура.
- •31. Фондові індекси та особливості їх застосування.
- •32. Визначення і суть строкових угод.
- •33. Ф’ючерсні угоди. Визначення і види ф’ючерсів. Механізм укладення ф’ючерсних угод
- •34. Основні принципи ціноутворення у форвардних та ф’ючерсних контрактах
- •35. Хеджування за допомогою ф'ючерсів
- •36. Визначення та види опціонів. Дохідність опціонів
- •37. Угоди "кеп", "флор", "колар" та варанти
- •38. Суть і види свопів.
- •39. Організація та особливості функціонування депозитного ринку
- •40. Послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків
- •41. Операції з інструментами грошового ринку.
- •42. Державні фінансові інститути на грошовому ринку.
- •44. Методи і принципи фінансування та кредитування капітальних вкладень комерційними банками.
- •45. Управління кредитним ризиком у банках.
- •46. Оцінювання кредитоспроможності підприємства.
- •47. Поняття валюти і валютного курсу.
- •48.Види операцій з валютою.
- •49. Функціонування валютного ринку в Україні.
- •51 Здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку.
- •52. Валютний дилінг у банках.
- •53. Переміщення валюти через митний кордон України.
- •54. Правила переказу іноземної валюти за межі України.
- •55. Використання готівкової валюти на території України.
- •57. Місце фондової біржі на ринку цінних паперів.
- •58. Біржові операції з цінними паперами.
- •59. Макроекономічні індикатори фінансового ринку.
- •60. Основні положення технічного аналізу.
- •Сутність і значення фінансового ринку.
- •Суб’єкти фінансового ринку. Держава як суб’єкт фінансового ринку.
16. Агентські послуги на фінансовому ринку.
У більшості випадків учасники фінансового ринку діють на ринку не безпосередньо, а через своїх агентів — фінансових посередників. Останні від імені і за рахунок клієнтів проводять операції на фінансовому ринку й отримують за це винагороду. Агентами на фінансовому ринку виступають брокери, що виконують заявки клієнтів на купівлю-продаж цінних паперів, фінансові посередники, що управляють майном фізичних або юридичних осіб, комерційні банки, які купують валюту для клієнтів від свого імені. Агентами вітчизняних комерційних банків на валютному ринку виступають юридичні особи, організовуючи па основі відповідної агентської угоди пункти з обміну валюти.
Відносини між агентом — фінансовим посередником та клієнтом регулюються відповідною агентською угодою. Договір про надання агентських послуг є договором-дорученням між довірителем і агентом, за яким довіритель доручає агенту виконання частини своїх функцій та повноважень за рахунок і від імені довірителя за певну випагороду. Згідно з агентською угодою одна особа (агент) здійснює певні юридичні чи фактичні дії за дорученням, за рахунок і в інтересах іншої особи (принципала).
Можна виділити два основних види агентських угод: договір доручення (трастовий договір) та договір комісії, в яких агент бере на себе зобов'язання викопувати певпі юридичні дії, у тому числі укладати угоди в інтересах клієнта. В договорі доручення агент (повірений, довірена особа) приймає на себе зобов'язання укладати від імені та за рахунок принципала (довірителя) угоди з третіми особами. Часто це не тільки укладання угод, а й виконання певних юридичних дій. Зокрема, довірче товариство є довіреною особою для своїх довірителів.
Договір доручення є однією з основ представництва. Він регулює лише взаємовідносини між довірителем та повіреним і не регулює їх взаємовідносини з третіми особами. Представництво від імені іншої сторони є однією з основних ознак, що дають змогу відрізнити договір доручення від договору комісії та договору підряду, в яких агент діє від свого імені.
У договорі комісії агент (комісіонер) зобов'язується укладати угоди від свого імені, але за рахунок принципала (комітента). Таку форму широко використовують у торгівлі цінними паперами, в діяльпості банків з обслуговування клієнтів. Як правило, комісіонер не відповідає за виконання умов угоди третьою стороною. Якщо за певну винагороду комісіонер приймає на себе зобов'язання перед комітентом щодо виконання умов угоди третьою особою, угода має назву делькредере. У договорі комісії набуває прав і залишається зобов'язаним перед третьою стороною агент на відміну від договору доручення, в якому права та обов'язки виникають безпосередньо у принципала.
17. Лізингові і факторингові послуги.
Лізинг — один із найпоширеніших у світовій практиці методів фінансування технічного оснащення та оновлення виробництва, який має давні традиції.
Загальне поняття лізингу наведено в ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу.
Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Основою будь-якої лізингової угоди є фінансова (кредитна) послуга: лізингодавець купує майно у власність для наступного надання його у користування лізингоодержувачу, який за рахунок періодичних лізингових внесків відшкодовує його вартість. Отже, лізинг має ознаки, властиві кредиту, — терміновість, платність, матеріальне забезпечення.
Лізинг також постає як вид підприємницької діяльності, який сприяє розвитку економіки, перетворившись у самостійну сферу вкладання капіталу. Слід зазначити, що лізингова діяльність охоплює не тільки великі компанії, а й сферу середнього і малого бізнесу, Частка витрат на лізингові операції в загальних обсягах капітальних вкладень у машини й обладнання становить: у США — 33 %, в Англії, Франції, Швеції, Іспанії — 13—17; Італії, Голландії — 12-14 %. В Японії щорічний приріст обсягу лізингових операцій становить 25—30%.Факторинг - одна з нетрадиційних банківських послуг, що з'явилася у банківській практиці у 50-х роках.
Факторинг - це операція, що поєднує в собі кредитування клієнта з метою формування обігового капіталу, а також ряд посередницько-комісійних послуг. Суть факторингу полягає в тому, що банк купує у клієнта право на вимогу боргу. Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг. Також банк може надавати клієнту ряд інших послуг, таких як ведення бухгалтерії, інформаційні, юридичні послуги.
У факторингу беруть участь три сторони:
· фактор (спеціалізована установа, спеціальний відділ комерційного банку);
· постачальник;
· покупець.
Розрізняють два види факторингу:
1. Конвенційний, який є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги. Фактично за клієнтом зберігаються лише виробничі функції;
2. Конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку.
Факторингова послуга може надаватись банком як в поєднанні з фінансуванням, так і без фінансування. При факторингу без фінансування клієнт подає фактору документи, що підтверджують відвантаження товару, а фактор зобов'язується отримати на користь клієнта грошові кошти. Тобто роль фактора зводиться до інкасування фінансових документів. Факторинг з фінансуванням полягає в тому, що фактор купує рахунки-фактури клієнта і виплачує йому грошові кошти у розмірі 80-90% від суми боргу. Решта 10-20%, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.