
- •Сутність і значення фінансового ринку.
- •Суб’єкти фінансового ринку. Держава як суб’єкт фінансового ринку.
- •Фінансові активи та їх види. Властивості фінансових активів.
- •Фінансові інструменти та їх види.
- •Основні напрямки розвитку фінансового ринку
- •Необхідність фінансового регулювання фінансового ринку.
- •Національний банк як орган державного регулювання фінансового ринку.
- •Методи регулювання банківської діяльності.
- •Державна політика на валютному ринку.
- •Державні органи регулювання діяльності учасників фондового ринку і ринку фінансових послуг.
- •Саморегулівні організації на фінансовому ринку.
- •12. Поняття і класифікація фінансового посередництва.
- •13. Банківська система як основа розвитку фінансового ринку та ринку фінансових послуг в Україні.
- •14. Комерційні банки: їх види та операції.
- •15. Небанківські кредитні інститути.
- •16. Агентські послуги на фінансовому ринку.
- •17. Лізингові і факторингові послуги.
- •18. Інститути спільного інвестування та їх діяльність на фінансовому ринку.
- •19. Андерайтинг і приватне розміщення цінних паперів.
- •20. Безготівкові розрахунки платіжними картками.
- •21. Визначення і види процентних ставок.
- •22. Безризикова ставка, ставка рефінансування, облікова ставка нбу.
- •23. Ставка libor та сфера її застосування.
- •24. Співвідношення ризику і доходу
- •25. Основні види ризиків на фінансовому ринку.
- •26. Основи функціонування ринку облігацій та його інфраструктура.
- •27. Біржові операції з облігаціями.
- •28. Основи функціонування ринку акцій та його інфраструктура.
- •29. Фондові ринки і фондові біржі світу
- •30. Фондовий ринок України та його інфраструктура.
- •31. Фондові індекси та особливості їх застосування.
- •32. Визначення і суть строкових угод.
- •33. Ф’ючерсні угоди. Визначення і види ф’ючерсів. Механізм укладення ф’ючерсних угод
- •34. Основні принципи ціноутворення у форвардних та ф’ючерсних контрактах
- •35. Хеджування за допомогою ф'ючерсів
- •36. Визначення та види опціонів. Дохідність опціонів
- •37. Угоди "кеп", "флор", "колар" та варанти
- •38. Суть і види свопів.
- •39. Організація та особливості функціонування депозитного ринку
- •40. Послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків
- •41. Операції з інструментами грошового ринку.
- •42. Державні фінансові інститути на грошовому ринку.
- •44. Методи і принципи фінансування та кредитування капітальних вкладень комерційними банками.
- •45. Управління кредитним ризиком у банках.
- •46. Оцінювання кредитоспроможності підприємства.
- •47. Поняття валюти і валютного курсу.
- •48.Види операцій з валютою.
- •49. Функціонування валютного ринку в Україні.
- •51 Здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку.
- •52. Валютний дилінг у банках.
- •53. Переміщення валюти через митний кордон України.
- •54. Правила переказу іноземної валюти за межі України.
- •55. Використання готівкової валюти на території України.
- •57. Місце фондової біржі на ринку цінних паперів.
- •58. Біржові операції з цінними паперами.
- •59. Макроекономічні індикатори фінансового ринку.
- •60. Основні положення технічного аналізу.
- •Сутність і значення фінансового ринку.
- •Суб’єкти фінансового ринку. Держава як суб’єкт фінансового ринку.
Саморегулівні організації на фінансовому ринку.
Саморегулівна організація - неприбуткове об'єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринків фінансових послуг та якому делегуються відповідними державними органами, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, повноваження щодо розроблення і впровадження правил поведінки на ринках фінансових послуг та/або сертифікації фахівців ринку фінансових послуг. Законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг можуть бути передбачені додаткові повноваження, які можуть делегуватися саморегулівним організаціям.
Отже, основними ознаками саморегулівних організацій є:
добровільне об’єднання;
членство — професійні учасники ринку цінних паперів;
функції — саморегулювання, встановлення формальних правил ведення бізнесу;
відносини з державою — держава передає їм частину своїх функцій.
Вирізняють такі види саморегулівних організацій:
Міжнародні організації (наприклад, Federation International des Bourses de Valeurs — Міжнародна організація фондових бірж).
Національні організації. Як правило, в кожній країні є саморегулівні організації, які претендують на презентацію інтересів усього професійного світу, пов’язаного з ринком цінних паперів тієї чи іншої країни. Наприклад, у США це National Association of Securities Dealers (NASD) — Національна асоціація дилерів з цінних паперів (хоча діють також інші організації), у Японії — Japan Securities Dealers Association (Японська асоціація інвестиційних дилерів) тощо.
За наявності відносно замкнутих регіональних ринків цінних паперів можна, відповідно, засновувати регіональні саморегулівні організації.
Класифікацію саморегулівних організацій залежно від учасників ринку цінних паперів, що їх створили, наведено на рис. 3.1.
12. Поняття і класифікація фінансового посередництва.
У секторі опосередкованого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями фінансових активів реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов'язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами ринку фінансових послуг, зумовлювати появу нових грошових потоків.
Сектор опосередкованого фінансування є об'єктивно необхідною складовою ринку фінансових послуг. Він не просто доповнює сектор прямого фінансування, а створює спеціальний механізм реалізації тих зв'язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через сектор прямого фінансування. Насамперед ідеться про зв'язки, установлення яких вимагає великих витрат грошей і часу на пошуки й вивчення контрагента, чи реалізація яких пов'язана зі значними ризиками. Завдяки діяльності фінансових посередників вдається найбільш повно реалізувати всі можливості й вигоди, які властиві ринку фінансових послуг взагалі. Тому між секторами прямого й опосередкованого фінансування існують не тільки конкурентна боротьба, а й інтеграційні процеси, зокрема активне проникнення фінансових посередників у сектор прямого фінансування як технічних посередників, кредиторів і позичальників.
До фінансових посередників належать: банківські установи, небан-ківські фінансово-кредитні інститути, контрактні фінансові інститути. Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи. Вони мають можливість одержувати прибуток за рахунок економії, що обумовлено зростанням масштабу операцій, при цьому здійснюючи аналіз кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробку порядку надання позик і розрахунків за ними, рівномірно розподіляючи ризики. Вони таким чином допомагають приватним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (вкласти капітал у різні підприємства), тобто "не складати всі яйця в один кошик". Крім того, система спеціалізованих фінансових посередників може надати тим, хто має заощадження, більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки.
Отже, фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності. Особливість останньої полягає в тому, що брокери та дилери не створюють власних вимог і зобов'язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі та продажу (дилери). Фінансові посередники діють на ринку зовсім по-іншому - від свого імені й за власний кошт, створюючи власні зобов'язання і власні вимоги. Тому їхні прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання - страховий поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника.